Навіть закордонні історики зазначають, що масштаби катастрофи, якої зазнала підрадянська Україна в 1932-1933 роках, не могли не позначитися на подальшому розвиткові країни. Італійський вчений Андреа Граціозі, який працює над історією ХХ століття, у присвяченій Голодомору праці зазначає, що в Україні в 1932-33 роках були винищені вищі та середні верстви національної спільноти, загальмовано та викривлено процес формування нації.
Відомий політолог Кость Бондаренко, який є також кандидатом історичних наук, стверджує, що наслідки Голодомору є помітними у політичному житті і донині.
«Можна говорити про два моменти, – каже Бондаренко. – Перше, це офіційна політика. Тут я сказав би, що українські політики вирішили використовувати Голодомор у спекулятивних цілях і цим лише зашкодили визнанню Голодомору як найбільш трагічної події в українській історії.
Другий момент, це генетична пам’ять. Навіть попри спроби перетворити українців на індустріальний народ, українці все-таки залишаються в душі аграрною нацією. І відповідно, генетична пам’ять про голод позначилась на настроях. І міські жителі, і сільські мешканці кожного року з великим трепетом ставляться до збору врожаю. Загалом, в усіх кризових явищах бояться насамперед не війни, а саме голоду. Таким чином, можна говорити, що Великий Голод став дійсно фактором, який ще довгий час буде впливати на політичне та суспільне життя в Україні».
– Чи можна сказати, що це якось позначається на виборі громадян чи на їхній суспільно-політичній активності?
– У людини значною мірою підсвідомо закладене бажання обрати таких політиків, які б забезпечили насамперед матеріальний добробут та унеможливили настання голоду в будь-якій формі. Особливо це відчувається у сільській місцевості.
– Як формувалася ця пам’ять, якщо про голод довгий час нічого не говорилося?
– Я б не сказав, що нічого не говорилося. Так, про це не писалося і не говорилося офіційно. Але про це пам’ятали, оповіді про голод передавалися з уст в уста. Це була радше замовчувана, але не заборонена тема.
(Київ – Прага)
