Великий Голод. Вшановуємо пам’ять жертв Голодомору

Дві третини українців вважають, що Голодомор був викликаний діями тодішньої влади. Таку дані опитування, яке проводив впродовж двох років Київський міжнародний інституту соціології, зазначає його директор Валерій Хмелько. Причому більше від половини, майже 55 відсотків, вважають, що тогочасна влада цей голод організувала навмисно. «Це відбиває розподіл думок в усіх регіонах України. Ми проводили опитування в усіх областях, пропорційно до кількості населення. Так що цей результат відбиває загальну думку в середньому по Україні. Певні відмінності були, але, головним чином, у тому, між ким розподілялася відповідальність. Були варіанти: винні тільки ті, хто віддавав накази з Москви, ті, хто віддавав такі накази в Україні, або ж ті, хто безпосередньо виконував накази. У західних регіонах майже третина вважає, що винні центральні органи влади. А на сході та півдні таких було трохи менше за 18% – таку різницю ми зафіксували».

На думку директора Інституту країн СНД Володимира Корнілова, причини Голодомору були як об'єктивними, так і суб’єктивними. Він відкидає думку про навмисно організований голод, натомість каже про прорахунки у плануванні в сільському господарстві. «Початок 30-их років в Україні — це дуже важкі часи. Були масові прорахунки в плануванні доставок сільськогосподарської продукції».

Однак, Кіндрат Іванович, якому зараз 83 роки, пам’ятає, що врожай був добрим. У 32-му йому було чотирнадцять, і він не забув, як забирали у селян хліб. «У 1933 був урожай непоганий, бо я пам’ятаю, бачив сам, як біля млина в колгоспі підводами з прапорами, транспарантами, гармошками везли хліб. Хліб колгоспникам не давали. Приходила сільрада, приїздили представники від райкому з наганом, всі, як правило, в шкірянках. Забирали навіть печений хліб, така жорстокість була».

Лише в одному регіоні України, на Одещині, від штучного голоду померли 35 000 людей. Це дані обласного мартирологу Національної книги пам'яті жертв, який видав обласний державний архів.

В інформаційному таємному листі секретаря Любашівського райвиконкому Одеської області від 23 березня 1933 року зазначалося, що в районі зареєстровано 2071 випадок опухання на ґрунті голоду і 737 смертельних випадків з цієї ж причини. Мала місце низка випадків знаходження трупів на дорогах і в селах, які не зуміли ідентифікувати. Особливо постраждали від голоду діти. Щоб врятувати їх від смерті, батьки намагалися вивезти їх до міст, залишити на вокзалах, біля лікарень, державних установ. Лише за січень 1933 року з Одеської області виїхали кілька тисяч сімей різних національностей. Влітку33-го Одесу відвідав А. Мікоян, у виступі якого на бюро обкому відмічалося безвихідне становище міських кустарів, міщанства і єврейської бідноти. Особливі труднощі переживали спецпоселенці. «Цих людей вивезли з Середньої Азії цілими поселеннями, ймовірно з метою зламати опір колективізації», - наголошують автори регіонального Мартирологу. Не знаючи мови і опинившись в нових умовах, вони особливо сильно терпіли від голоду. Від голоду 1932-33 років постраждали і придунайські райони Одеської області, де мешкають переважно болгари та молдавани.

Загалом внаслідок Голодомору 32-33 років за різними підрахунками постраждало від 3 до 12 мільйонів українців. На сьогоднішній день Голодомор тридцятих років визнали майже два десятки держав.

У Великій Британії є кілька меморіалів, пов’язаних із Голодомором 1932–33 років. Їх спорудили завдяки зусиллям української громади цієї країни. Перші з них з’явилися 1983 року, коли вшановували 50-ті роковини штучного голоду. А монумент у британській столиці є найстарішим пам’ятником жертвам Голодомору в Європі.

Велику таблицю було встановлено завдяки пожертвам українського громадянства на стіні церкви Святої Покрови у місті Галіфаксі, що у графстві Йоркшир. 22 травня 1983 року її відкрив член британського парламенту Доналд Томсон. А вже наступної неділі після події у Галіфаксі, 29 травня, було посвячено пам’ятник жертвам Голодомору у Лондоні, згадує секретар Союзу українців у Великій Британії Федір Курляк. «Українська громада у Великій Британії ще за часів Радянського Союзу вшановувала пам’ять жертв Голодомору. Можна сказати, що це було у час, коли навіть історики на Заході не визнавали, що така подія сталася взагалі».

Наразі жодна демографічна інституція не може дати остаточної цифри жертв Голодомору 32-33 років, стверджує керівник Центру дослідження геноциду українського народу, історик Василь Марочко. Адже всі підрахунки ґрунтуються на даних перепису 1926 і 1937 років. «За моїми підрахунками, які я здійснив цього року, використавши 3 види джерел, в Україні було охоплено Голодомором 22,4 мільйони осіб (його різними формами - канібалізм, трупоїдство). Перше джерело - це національний склад сільського населення 1927 року, друге джерело - це доповідні записки ГПУ про кількість районів, охоплених голодом, третє - це дані адміністративно-територіального управління щодо населення в районах станом на січень 1932 року. Також я використовував документи, де засвідчувалася смертність: від 30% до 80%».