Ще 50 років тому знаменитий італійський режисер Федеріко Фелліні назвав документальне кіно «мистецьким трибуналом», а для Папи Римського Іоанна Павла Другого кіно – документалістика була «молитвою в ім‘я життя».
Стрічки Сергія Буковського «Живі» та Євгена Шафранського «Хлібна гільйотина», за визначенням самих авторів, це і свідчення злочинів комуністичного режиму, і молитви за душі тих мільйонів життів, яких режим знищив під час Великого Голоду. Це також спроба показати причини Голодомору, надавши слово і його ініціаторам, і виконавцям, і жертвам: архівна кінохроніка межується зі спогадами очевидців і виступами радянських вождів.
З цих стрічок в Україні розпочинається тиждень кіно пам‘яті жертв Голодомору; до 30 листопада документальні стрічки та архівні фотографії про Голодомор переглядатимуть українці, що мешкають у різних куточках держави. Крім того, у багатьох містах – наприклад, Дніпропетровську, Харкові, Полтаві – місцеві телеканали демонструватимуть стрічки про Великий Голод у цих регіонах.
Цей удар по генофонду нації був дійсно геноцидом
Кінокритик Лариса Брюховецька в інтерв’ю Радіо Свобода зазначила: «Починаючи з 1989 р., з’явився перший фільм про Голодомор. Із того, що я бачила, це фільмів близько десяти. Цього року, очевидно, багато зроблено: для мене рівень світової майстерності – це «Живі» Буковського. Я дуже пишаюся тим, що у нас зняли такий фільм!».
Режисер Євген Шафранський каже, що висновок дуже простий: «Так, дійсно, коли був цей Голодомор, в українському селі вмирали не тільки українці. Вмирали росіяни, німці, болгари, греки. Навіть єврейські колгоспи були, і там теж вмирали люди. Але за статистикою, 86 відсотків сільського населення були українцями. І тому цей удар по генофонду нації був дійсно геноцидом».
Крім повнометражних «документалок», сюжет про Великий Голод наявний серед 30-секундних пізнавальних відео-роликів про Україну, що їх цього тижня почав транслювати телеканал CNN. Сюжети зняв знаменитий український режисер Лесь Санін, повідомив заступник міністра закордонних справ Юрій Костенко. А отже, про трагедію українського народу у час Великого Голоду дізнаються не лише іноземні політики та науковці, а й пересічні глядачі західних каналів.
(Київ – Прага)
Стрічки Сергія Буковського «Живі» та Євгена Шафранського «Хлібна гільйотина», за визначенням самих авторів, це і свідчення злочинів комуністичного режиму, і молитви за душі тих мільйонів життів, яких режим знищив під час Великого Голоду. Це також спроба показати причини Голодомору, надавши слово і його ініціаторам, і виконавцям, і жертвам: архівна кінохроніка межується зі спогадами очевидців і виступами радянських вождів.
З цих стрічок в Україні розпочинається тиждень кіно пам‘яті жертв Голодомору; до 30 листопада документальні стрічки та архівні фотографії про Голодомор переглядатимуть українці, що мешкають у різних куточках держави. Крім того, у багатьох містах – наприклад, Дніпропетровську, Харкові, Полтаві – місцеві телеканали демонструватимуть стрічки про Великий Голод у цих регіонах.
Цей удар по генофонду нації був дійсно геноцидом
Кінокритик Лариса Брюховецька в інтерв’ю Радіо Свобода зазначила: «Починаючи з 1989 р., з’явився перший фільм про Голодомор. Із того, що я бачила, це фільмів близько десяти. Цього року, очевидно, багато зроблено: для мене рівень світової майстерності – це «Живі» Буковського. Я дуже пишаюся тим, що у нас зняли такий фільм!».
Режисер Євген Шафранський каже, що висновок дуже простий: «Так, дійсно, коли був цей Голодомор, в українському селі вмирали не тільки українці. Вмирали росіяни, німці, болгари, греки. Навіть єврейські колгоспи були, і там теж вмирали люди. Але за статистикою, 86 відсотків сільського населення були українцями. І тому цей удар по генофонду нації був дійсно геноцидом».
Крім повнометражних «документалок», сюжет про Великий Голод наявний серед 30-секундних пізнавальних відео-роликів про Україну, що їх цього тижня почав транслювати телеканал CNN. Сюжети зняв знаменитий український режисер Лесь Санін, повідомив заступник міністра закордонних справ Юрій Костенко. А отже, про трагедію українського народу у час Великого Голоду дізнаються не лише іноземні політики та науковці, а й пересічні глядачі західних каналів.
(Київ – Прага)
