Журналіст Білоруської служби Радіо Свобода Андрій Кузнечик вийшов на волю 12 лютого після більш ніж трьох років проведених у білоруській в’язниці за звинуваченнями, які він, його роботодавець, офіційні особи США і правозахисні організації називали – політично мотивованими. Кузнечика звільнили через день після того, як адміністрація президента США Дональда Трампа домоглася звільнення американського шкільного вчителя Марка Фогеля з ув’язенння в Росії, яка є ключовим союзником Білорусі.
Андрію Кузнечику 47 років. За ґратами він провів три роки життя, і його молодший син його не пам'ятає. На волі Кузнечика зустріли його дружина Алеся, 5-річний син Матвій і 11-річна донька Яніна. А також колеги.
Білоруська редакція Радіо Свобода записала розповідь Андрія Кузнечика після звільнення:
Про те, як звільнили
– Був звичайний день. Що у нас там? Підйом, все, що відбувається після підйому, каша, прогулянка, а потім сказали, що треба йти на допит, з документами.
У мене немає документів, тому я просто стояв і чекав, поки мене виведуть. Мене вивели, а потім я чекав ще кілька годин, щоб побачити, що буде далі. Ніби я не був під слідством, тобто мене ні про що не допитували.
Як мені здається, КДБ робив, що мав робити. Казали щось смішне про якесь інтерв'ю якомусь блогеру. А я подумав, що це етап і чи дадуть зібрати речі, але виявилося, що вони їх самі зібрали.
І, як зазвичай, тебе везуть кудись, але тобі нічого видно, і ти не знаєш де і куди.
Ви відчуваєте розгубленість, шок, відчуття нереальності того, що відбувається
З огляду на відстань, мені здалося, що ми вже проїхали всі мінські телестудії. А потім, оскільки машина розганялася і ніде не зупинялася, я думав, що ми їдемо в Новополоцьк. Крім того, я мав документи в Новополоцьку, і, наскільки я розумію, довідки про звільнення теж видають у Новополоцьку.
А потім виявилося, що це не Новополоцьк, що «за 15 хвилин буде щось цікаве», як нам сказали. Ви відчуваєте розгубленість, шок, відчуття нереальності того, що відбувається.
Ти їхав в машині в масці на обличчі, в наручниках, з КДБ, їхав на зону, а виходить, що ти не на зону приїхав, а на кордон, і тебе забрали інші люди, сказали тобі добрі слова, сказали, що все чудово.
А ти їдеш з таким обличчям, ніби на тебе весь світ валиться, а ти намагаєшся це переварити.
Це такий шоковий стан!
Про вимушену еміграцію
– Ви повинні мені позаздрити, бо я за один день пережив таке ось: із місця у Білорусі, куди навряд чи хтось захоче потрапити за власним бажанням, раптом опинився у вільних умовах, сам того не очікуючи.
Щастя стільки, що ти не можеш його нормально показати
Деякий час ти думаєш, що це все якась вистава, що тебе розігрують, аж бачиш там дружину і дітей! Але ще не віриш і думаєш: а що далі? Як ще можуть мені нашкодити більше?
Тоді все, вони тут. Приїжджаєш, бачиш – і все, ніби камінь з плечей зняло і щастя стільки, що ти не можеш його нормально показати, тобто обійняти, поцілувати там, не знаю.
Ви це робите, але у вас все одно дзвенить у вухах – що сталося?
Нове знайомство з сином
– З сином я буду знайомитися вдруге.
Я побачив його через рік після мого арешту, (мене забрали, коли йому було два). Майже через рік відбулася перша довга зустріч, на якій він зміг побувати. Не впізнав. Бо три роки – це не той вік, коли можна так легко почати довіряти висловити будь-яку довіру якомусь дядькові за такий короткий термін.
Потім, через рік, він прийняв мене більш охоче, але зараз ми з ним ще наводимо мости, тому що обставини для нього занадто нові.
Діти також трохи напружені, при зустрічі сказали: «Тату, я радий тебе бачити».
Яніна чекала. Боюся, що у неї буде якась травма. Вона розуміє. Можливо, не все, що відбувається, але вона все ще боїться, що я знову зникну.
Питає: чи тут не затримають? Я кажу: «Ні-ні, тепер все буде спокійно».
Про колег за ґратами
– Я вчора, засинаючи, швидко прогортав новини про те, що відбувається сьогодні, і побачив посилання на список затриманих журналістів.
Пам'ятаю його з 2021 року. І я був просто вражений, шокований кількістю екранів, які я гортав і бачив знайомі імена, знайомі імена, знайомі імена.
Іі ось це відчуття радості і щастя трохи згасло, повертаєшся на землю: стільки зараз журналістів сидить. Це, звичайно, дуже шокуюча інформація, враховуючи, що коли ти сидиш у колонії, ти бачиш, як люди виходять, і складається враження, що якесь потепління.
А потім потрапляєш в інформацію і бачиш, що людей беруть! Боже мій! Гнітюче враження.
Переслідування Андрія Кузнечика
25 листопада 2021 року Андрія Кузнечика затримали біля його будинку, а в його квартирі провели обшук, вилучивши гроші, техніку та інші речі. Спочатку його двічі засуджували до 10 діб арешту нібито за «дрібне хуліганство», а 23 грудня 2021 року стало відомо, що проти нього відкрито кримінальне провадження. Про суть звинувачення рідні та громадськість дізналися лише через пів року після затримання.
8 червня 2022 року Могильовський обласний суд Білорусі засудив журналіста Андрія Кузнечика до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за «створення екстремістського угруповання». Закритий суд відбувся за кілька годин, обставини справи невідомі. Андрій Кузнечик своєї провини не визнав. За день до затримання він написав своєрідний маніфест, у якому пояснив своє рішення залишитися в Білорусі, незважаючи на погрози.
У вересні 2022 року МВС внесло Кузнечика до «Списку осіб, причетних до екстремістської діяльності».
У січні державний телеканал Білорусі ОНТ показав чотирисерійний пропагандистський фільм про журналістів Радіо Свобода, які нібито «намагалися підпалити Білорусь». У ньому фігурували ув’язнені журналісти Радіо Свобода Андрій Кузнечик та Ігор Лосик, колишній багаторічний кореспондент Мінського бюро РС Ігор Карней, а також опозиційний активіст з американським громадянством Юрась Зянкович.
Більшу частину терміну Андрій Кузнечик провів у Новополоцькій виправній колонії №1. Останні місяці він провів у мінському СІЗО КДБ, відомому як «американка».
