(Рубрика «Точка зору»)
Коли зараз заходить мова про нинішню війну Росії проти України, багато хто з українців (і не лише українців) дивується: як так можна нецивілізовано поводити себе у 21 сторіччі?!
Як можна бути настільки задурманеними пропагандою? Як можна виявляти таку покірність до влади – навіть усупереч своїм життєвим інтересам? Як можна йти добровільно убивати своїх сусідів, воювати (за гроші, звісно), знаючи, що тебе може чекати каліцтво чи смерть? Як можна брати участь у «м’ясних штурмах»?
Насправді ж, нічого дивного у цьому немає. Так росіяни поводили себе протягом багатьох віків. І про це писали – зокрема й українські автори.
Та чи прислуховувалися до їхніх думок?
«Незнаний» Юрій Немирич
Одним з таких авторів був Юрій Немирич (1612-1659 рр.). Народився він на теренах нинішньої Житомирщини й належав до багатої руської (української) родини, представники якої стали протестантами-соцініанами.
Соцініани ж велику увагу приділяли освіті та культурі, а їхні ідеологи відстоювали прогресивні на той час ідеї «розумної релігії» й релігійної толеранції.
Юрій Немирич спочатку навчався в Раківській соцініанській академії (Польща), а потім студіював у західних університетах – Лейденському, Амстердамському й Паризькому.
Брав він також участь у війнах Речі Посполитої з Московією. Це стало йому в пригоді при написанні латинською мовою твору «Роздуми про війну з московитами» (виданий у Парижі в 1634 р.), про який далі буде вестися мова.
Після повернення з-за кордону Юрій Немирич збирався створити колонію соцініан у Задніпров’ї, де купив землі й куди планував переселити своїх одновірців. Щоб реалізувати цей план, Немирич послав на Лівобережжя одного з найвидатніших соцініанських ідеологів того часу, свого друга Андрія Вишоватого. Останньому належала праця «Розумна релігія», яка справила вплив на французьких просвітників.
Однак війна під проводом Богдана Хмельницького не дала можливості зреалізувати цей план. На початку війни Юрій Немирич опинився в польському таборі. Згодом перейшов на бік козаків, зрікся соцініанства й прийняв православ’я.
За гетьмана Івана Виговського він належав до перших осіб козацької старшини. Вважається одним із творців Гадяцького договору 1658 року між Україною та Польщею, який передбачав створення на українських землях окремого державного автономного утворення – Великого князівства Руського, котре було б частиною Речі Посполитої на рівні з Польським королівством та Великим князівством Литовським.
У 1659 році Юрій Немирич загинув у сутичці з козаками, які не хотіли підтримати Івана Виговського й орієнтувалися на Московію.
Московія – це деспотія
У згаданій праці «Роздуми про війну з Московією» Юрій Немирич дає характеристику державного ладу в Московському царстві. Він вважає, що це деспотія, при якій «навряд чи можлива загроза повстання».
...не прагнуть свободи й не відчувають неволі
«Сповнені забобонної шаноби» перед владою мешканці такої держави не прагнуть свободи й не відчувають неволі. Натомість цар, користуючись забобонним страхом народу, «втішається надмірним славослів’ям й могутністю». Тут мимоволі на думку приходить славослів’я нинішнього «російського царя» Путіна, яке той демонструє на різних «прямих лініях» та інтерв’ю.
Юрій Немирич також вважав: царську владу в Московії зміцнює відповідна система розподілу посад, «з яких навіть найменша (при дворі чи у церкві) надається за згоди царя». Останньому ж рідко загрожує небезпека з боку підлеглих. Якщо ж хтось із них опиниться під підозрою, то його легко усувають із державної служби.
Але буває й таке, що карають невинних: цар «відправляє часто на заслання навіть могутні і впливові при дворі сім’ї, які ні в чому не провинилися». Для чого це робиться? Щоб інші піддані боялися.
Певно, не треба говорити, що картина, намальована Юрієм Немиричем, фактично змальовує й систему влади в сучасній Росії.
Вказує мислитель і на те, як з допомогою освіти формується рабський характер московитів. Він пише:
«Що стосується молоді, то вона не прагне до вільних студій, навчена одного лише славослів’я та плазування перед царями, протягом всього життя призвичаюється до рабства»
...молодь призвичаюється до рабства
Власне, на формування таких «політичних рабів» і зорієнтована система навчання й пропаганди в сучасній Росії.
Змальовує Юрій Немирич характер московитів, виплеканий у такій деспотичній державі. Ось його слова:
«Сформований за умов рабства характер кожного стрічного мосха виявляє схильність до пишноти і тілесної розпусти, жорстокий і підступний… Будь-яка нерішучість у цих варварів розцінюється як вияв ницості, а нагальний успіх, досягнутий силою, вважається ознакою величі»
Як воюють московити?
Люди з таким характером, як у московитів, вважає Юрій Немирич, легко розв’язують війни і ведуть їх.
Він писав: «Війну вони розпочинають швидко, упокорюються поволі».
Війну вони розпочинають швидко, упокорюються поволіЮрій Немирич
Ніби мислитель з далекого сімнадцятого століття попереджає нас: не треба сподіватися, що московіти скоро закінчать війну, «упокоряться». Війна для них – це їхнє життя.
Щоправда, Юрій Немирич невисокої думки про бойові якості московитів.
«Під час бою, – пише він, – коли вони починають втрачати впевненість щодо успіху, часто, покинувши зброю, вдаються до втечі або звертаються до переможця з надією на ласку; до цього їх спонукає радше переляк, ніж сподівання на порятунок…»
Подібна ситуація спостерігалася на початку широкомасштабного вторгнення росіян у 2022 року, коли вони, зіткнувшись із несподіваним для них опором українців, кидали зброю, військову техніку.
Говорить Юрій Немирич і про те, що московіти воюють числом, а не вмінням:
«Надзвичайна сила ворожих військ ґрунтується більше на кількості, ніж на якості»
Чи не є це «передбаченням» нинішніх м’ясних штурмів?
Як подолати московитів?
Дає Юрій Немирич і певні рекомендації щодо того, як перемогти московитів.
Мислитель вважає, що московитів важко підбурити до чвар та міжусобної боротьби. Однак це робити треба – передусім у війську, а також «у палаці», тобто при дворі царя, у верхах.
Якщо вдасться розкласти військо й вселити чвари серед московських верхів, то можна сподіватися на перемогу.
Так, до речі, сталося наприкінці Першої світової війни, коли солдатські низи не хотіли жити по-старому, а верхи вже не могли керувати по-старому.
Важливий чинник, який потрібний для перемоги над Московією-Росією, вважав Юрій Немирич, це вміння відвернути від неї її союзників. Він вказував, що сила ворога велика не сама по собі. Її боятися треба тоді, коли вона підпирається допомогою й угодами з чужинцями.
Сьогодні зрозуміло, що Росія не могла б воювати, якби їй не допомагав із безпілотниками Іран, не надходили снаряди і ракети з Північної Кореї. І, зрештою, якби вона не мала геополітичної і економічної підтримки з боку Китаю.
Маємо ще одну цікаву рекомендацію від Юрія Немирича. Він вважав, що коли є змога, то треба війну переносити до ворожого краю. Й при цьому мислитель констатує: «Мосх тільки в Московії може бути подоланий».
Минулого року Україна це зробила. Мається на увазі не лише Курська операція ЗСУ, а й численні атаки на військові та інфраструктурні об’єкти на теренах Росії.
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум