У понеділок, 26 жовтня, в Білорусі очікувався початок загальнонаціонального страйку, оголошеною Світланою Тихановською в рамках «народного ультиматуму». Жоден із аналітиків, опитаних телеканалом «Настоящее время», створеним Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», не чекав повної зупинки життя в Білорусі (як, врешті, і сталося – ред.), але майже всі напередодні цього дня зійшлися на думці, що в якійсь формі страйк відбудеться і в осяжному майбутньому призведе до краху нинішнього білоруського режиму. Як саме Лукашенко поступово втрачає владу, пояснив 25 жовтня білоруський логік і соціальний аналітик Андрій Шуман.
– Як ви оцінюєте сьогоднішню акцію (демонстрацію в Мінську 25 жовтня – ред)? Чим вона відрізнялася від інших?
– Відмінність досить помітна, бо Тихановська оголосила ультиматум, і це була перевірка її як політика: наскільки суспільство зреагує на цей ультиматум, підтримає його. І ми бачимо з сьогоднішньої (25 жовтня – ред.) акції, що суспільство, безперечно, підтримало. Тихановська. звичайно ж, політик іще досить молодий і недосвідчений у певних технологіях, – власне, оголошувати ультиматум було, безперечно, передчасно. Але і сила Тихановської якраз-таки в тому, що вона діє як звичайний представник громадянського суспільства, який не надто заморочується технологіями. Її перевагу показує й те, що це спрацьовує. Тому у мене особисто досить оптимістичний прогноз на завтра (26 жовтня – ред.), я думаю, що якась точка біфуркації завтра виникне напевне.
– А наскільки він у вас оптимістичний?
– Звичайно ж, не можна сказати, що буде загальнонаціональний страйк, як колись на заклик «Солідарності» буквально вся Польща не вийшла на роботу, і це тривало кілька днів. Такого завтра (26 жовтня – ред.), найімовірніше, не станеться. Але дуже важливо, що Тихановська намагається брати на себе ініціативу, фактично вона намагається стимулювати процес, щоб виникли якісь елементи самоорганізації протестного руху. І це буде завтра і протягом тижня однозначно.
– Скільки взагалі ця затягнута політична криза може протривати, чим вона має або може закінчитися?
– Криза стрімко звужує горизонт можливостей для Лукашенка. Це дуже видно, тому що він планував зібрати сьогодні (25 жовтня – ред.) провладний мітинг, і не вийшло. Прихильники його залишають, йому складніше використовувати свій силовий ресурс, адміністративний ресурс. Якщо це все триватиме так, як зараз відбувається, я думаю, що приблизно в січні-лютому ми, найімовірніше, будемо говорити про зміну влади.
– Суспільство при цьому не отримує результатів, на які розраховує. Що відбувається з колективною свідомістю? Прийняття того, що немає швидких результатів? Чи, навпаки, це бунти? Чи можна це якось спрогнозувати?
– Можна. Видно, що суспільство готове на затяжну протестну боротьбу. Суспільство розуміє, що змінити наявний режим швидко не вдасться. Якщо взяти, скажімо, Україну 2013–2014 років, то Янукович відходив приблизно чотири місяці, а в Україні ситуація була іншою. По-перше, не було такого сильного придушення і громадянського суспільства, і політичних свобод, була поляризація еліт. І навіть у цих умовах, коли легко було підняти протестну хвилю, Янукович відходив чотири місяці. Тому, звичайно ж, сказати, що завтра з урахуванням ультиматуму Лукашенко піде, не можна. Але сам процес стрімко скорочує поле можливостей для Лукашенка.
Справа в тому, що політика – це мистецтво можливого. І сильний політик – це той, хто має більше віяло можливостей. Чим менше можливостей, тим політик слабший і тим він менш здатний утримати свою владу. У Лукашенка зараз скорочується влада. І один з моментів скорочення влади – це розвінчання тих міфів, які були навколо нього. Це і міф про те, що в нього була висока суспільна підтримка, і міф про те, що він добрий оратор, і міф, що він мудрий політик, який вміє грати на балансі інтересів Заходу і Сходу. Всі ці міфи зараз розвінчуються. А розвінчання таких міфів загрожує не тільки тим, що громадянське суспільство відвертається, а й тим, що і силова вертикаль, і вертикаль адміністративна будуть відвертатися. Це ми вже спостерігаємо.
– Тобто є якийсь розкол у так званих елітах?
– Так, розкол є. І свідчення розколу – те, що провладний мітинг не вдалося організувати. Якби розколу не було, вони б зібрали хоча б 20–50 тисяч для якоїсь картинки, для пропагандистського репортажу. Але навіть цього не виходить.
– А ви не вірите в позицію влади, в аргумент влади, що заради безпеки і через коронавірус скасували мітинг?
– Звичайно ж, ні. Справа в тому, що влада в своїх анонсах практично завжди намагається видавати бажане за дійсне. Це дуже добре видно було з того, як була представлена телефонна розмова Лукашенка з [держсекретарем США Майком] Помпео: що ось ніби вже й Помпео згоден на те, що Лукашенко залишиться при владі. Насправді розмова була абсолютно іншою, ніж вона була представлена в провладних каналах. І точно так само не варто вірити іншим анонсам. Вони намагаються подати дуже слабку, хитку позицію хоч якимось чином собі на користь. Але і суспільство, і сама адміністративна вертикаль у такі анонси вже не вірить.
– Сам Лукашенко бачить соціологічні дослідження про свою популярність серед населення?
– Найімовірніше, якісь звіти він отримує і завжди отримував. І я впевнений, що він знав, що в нього реальна підтримка, реальний рейтинг завжди був суворо менше від 40% – підтримка, з якою він не міг перемагати в першому турі. Але це вдавалося якимось чином ретушувати за рахунок особливих спецоперацій: у ЗМІ, у створенні цих міфів про сильного лідера і так далі. Зараз ці вимірювання показують не стільки падіння рейтингу, скільки те, що самі ці міфи вже не працюють. Саме в цьому найбільша проблема зараз у Лукашенка: не так рейтинг упав, як міфи не працюють. Якщо міфи політика не працюють, він фактично не може нічого зробити, в нього горизонт можливостей звужується буквально до двох-трьох дій, і з кожним днем цих дій стає можливо все менше і менше.
