Радник Світлани Тихановської з міжнародних відносин Франек Вечорко розповів 25 жовтня про міжнародні переговори, які веде білоруська опозиція за кордоном, про неготовність Росії до діалогу і неминучість для Білорусі балансувати між Росією і Заходом.
– Як ви вважаєте, наскільки масовим буде завтрашній (26 жовтня – ред.) страйк?
– Побачимо. Тут важко прогнозувати, скільки людей візьмуть участь, тому що збираються страйкувати і вчителі, і співробітники приватного сектору, і робітники, і шахтарі. Форми протесту завтра (26 жовтня – ред.) будуть дуже різні. Дехто буде прикривати свої підприємства, дехто організовувати страйки – від італійського до окупаційного. Працівники транспорту збираються просто не виїжджати на роботу. Будемо дивитися, але я боюся, що буде дуже мало фотографій, мало інформації, бо, найімовірніше, перекриють інтернет.
– Світлана Тихановська казала, що готова надавати фінансову допомогу тим, хто буде звільнений. Що це за фінансова допомога, звідки вона?
– Сама Світлана Тихановська не надає допомоги, але цим займаються спеціальні фонди, які збирали, починаючи з 9 серпня, гроші на допомогу репресованим, побитим, на допомогу сім’ям політв’язнів. Є створені фонди, такі як BY_help, BYSOL, Фонд спортивної солідарності, Фонд культурної солідарності. У них є ресурс – це зібрані гроші простих людей, бізнесменів, в основному білорусів, які живуть у Білорусі і за кордоном. І коли хтось, наприклад, потерпає, або комусь треба виплатити штраф, або хтось втрачає роботу, він отримує компенсацію і юридичну допомогу від цих фондів. Уперше в Білорусі під час протестів настільки розвинена інфраструктура допомоги і солідарності. І саме вона є запорукою цього виживання вулиць.
– Чи вам як радникові Тихановської з міжнародних відносин здається, що Європейський союз надає досить допомоги демократичній Білорусі, опозиції Білорусі?
– Недостатньо. Взагалі цієї допомоги практично немає. Поки що є багато заяв, багато обіцянок, вони всі готові надавати допомогу в проведенні майбутніх реформ, створювати «план Маршалла» для Білорусі, хтось надасть інвестиційні пакети відразу, як тільки Тихановська переможе. Але дуже мало хто готовий допомагати тепер. В основному та допомога, яка йде від міжнародних організацій, – це допомога правозахисникам, яка йде на оплату адвокатів, на оплату підтримки ув’язнених – тобто всі такі технічні витрати. Плюс є невеликий пакет допомоги медіа і журналістам, які втратили акредитацію, або потрапили в тюрми, або втратили можливість працювати. Але це все одно мізерна допомога. Як і мізерні санкції.
– А що могло б бути більше?
– У першу чергу, сильніша політична позиція, тому що, звичайно, не найкращий час, ніхто до цієї революції не готувався, вона застала зненацька і Росію, і Європу, і білорусів, і Лукашенка. Але, наприклад, ці 40 осіб у списку санкцій, у тому числі Лукашенко, – це, звичайно, смішно. Після 2010 року їх було в чотири рази більше в цих списках. А економічні обмеження на підприємства, на осіб, які пов’язані з Лукашенком, так і не були накладені. Тому крім санкцій, крім фінансової допомоги, звичайно, варто було б, щоб європейські лідери або депутати парламенту, наприклад, приїжджали в Білорусь, щоб більш активно висловлювалися про Білорусь.
– Ви маєте на увазі, щоб вони приєднувалися до протестів, ставали в голові таких протестів?
– Ні, ні в якому разі. Але щоб, наприклад, відвідували в’язниці. Раніше, коли білоруські політв’язні потрапляли в тюрми, міжнародні дипломати і міжнародні організації відвідували в’язниці. Багато хто ставав спостерігачем під час якихось заходів чи розгонів. Ми знаємо, що, коли вони присутні, ОМОН не настільки кривавий і не настільки жорстокий. Пам’ятаєте, як дипломати захищали Світлану Алексієвич, яка сиділа вдома? Вони вберегли її від арешту. Цього теж не вистачає. Це міжнародна допомога – це не втручання. Це якраз-таки солідарність, яка запобігає насильству. А саме це й є головне завдання – запобігти насильству, запобігти вбивствам, жорстокості з боку Лукашенка і його солдатів.
– Чому лідери Євросоюзу не зважуються на більш серйозну підтримку?
– Давайте говорити не тільки про Євросоюз, це і всі лідери. Було б добре, щоб і російські політики теж приїжджали, теж говорили, теж підтримували народ, а не тільки Лукашенка. Що заважає європейцям – важко сказати. Я думаю, що коронавірус у першу чергу. Коронавірусні обмеження, плюс інші проблеми в голові, плюс Карабах, який з’явився, плюс Киргизстан, який теж сплив недавно. Білорусь тримала увагу весь серпень, частину вересня, а зараз потроху інтерес до Білорусі вщухає, але я думаю, що події сьогодні і завтра (25 і 26 жовтня – ред.) трошки повернуть увагу і фокус на Білорусь.
– Яка роль Росії в цій політичній кризі в Білорусі? На чиєму боці Володимир Путін?
– На боці Лукашенка Володимир Путін, і це дуже нерозумно, тому що якраз-таки Путіну і Кремлю було б вигідно, щоб Білорусь стала передбачуваною. Я думаю, що Лукашенко набрид і Кремлю, і Заходові, і всім білорусам, разом узятим. Те, що Путін прийняв позицію Лукашенка, – це свідчення того, що він не довіряє протестувальникам, не довіряє Тихановській, не довіряє Координаційній раді. А цю довіру просто не було часу побудувати. Світлана відкрито зараз каже: «Ми готові розмовляти, ми готові зустрічатися, ми за дружні відносини з Росією». А в Москві просто грюкають дверима і кажуть: «Ви продажна …» І повторюють це кожен день із усіх рупорів пропаганди.
– Світлана Тихановська зараз намагається будувати цю саму довіру з Москвою?
– У Світлани Тіхановском міжнародна політика вибудовується за принципом «тримати відкритими всі двері». Крім Євросоюзу, Світлана зустрічалася з лідерами всіх північних країн. Кілька разів зустрічалася з Канадою, постійно тримає зв’язок з Україною, з різних частин планети їй дзвонять політичні лідери. Ідея в тому, що ми будуємо нову Білорусь, яка буде ні на Заході, ні на Сході – це абсолютно нейтральна, інклюзивна, безпечна країна.
Ідея в тому, щоб показати Росії, що нова Білорусь – Білорусь, яка протестує, – це не проти Росії. Це Білорусь, у якій російську культуру і російську мову ніхто не буде гнобити. Навіть якісь проросійські партії будуть спокійно існувати і брати участь у демократичних виборах. Хто донесе це до Кремля, ми не знаємо. Але ми знаємо точно, що білоруським питанням не займається міністр закордонних справ [Росії Сергій] Лавров, білоруським питанням не займається МЗС (Росії – ред.) – чомусь білоруське питання вирішує ФСБ, і вирішує його на такому рівні, ніби Білорусь – це російська губернія.
– Як вам здається, чи можна дотримати цей нейтралітет у нинішньому світі, перебуваючи в умовах, у яких перебуває Білорусь – між Заходом і Росією?
– Можна, і в Білорусі немає іншого вибору. Нам доведеться весь час балансувати між Заходом і Росією, між Північчю і Півднем. Якраз-таки в Білорусі є зараз консенсус, що Білорусь не повинна вступати ні туди, ні туди. Є консенсус саме про нашу нейтральну позицію, дружню всім. Можна спокійно мати відкриті кордони і з Росією, і з Євросоюзом – торгувати, співпрацювати. Але найголовніше – жити в демократичній країні.
Як буде в майбутньому, за кого буде голосувати парламент, за кого буде голосувати народ – це ми дізнаємося. Але зараз найголовніше – це провести вибори і зробити так, щоб Білорусь якомога швидше вийшла з цієї кризи, і в першу чергу зупинити насильство на вулицях.
– За вашими оцінками, чому Наришкін (голова Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін – ред.) прилітав до Лукашенка?
– Ми не знаємо, чому прилітав Наришкін, ми не знаємо, чому прилітали інші російські чиновники і гінці. Насправді дев’яносто відсотків інформації проходить за лаштунками. Я сам зараз беру участь у різних політичних зустрічах – я вам скажу, що велика частина інформації просто не обговорюється в медіа і про цю інформацію говорити не можна.
Я не знаю, чому прилітав Наришкін, але я можу сказати, чому Світлана прилітала і зустрічалася з різними лідерами, в тому числі з ОБСЄ, – щоб знайти можливість діалогу і переговорів. Я розумію, що Росія теж шукає цю можливість, шукає канал для початку переговорів. Звичайно, вона ще приміряється, придивляється, але найближчим часом, я думаю, ми побачимо зміни в політиці Кремля щодо Лукашенка. Я думаю, ми також побачимо, що Лукашенко піде на все більш і більш серйозні поступки.
– А як на Світлану Тихановську реагують, як її сприймають європейські політики?
– Дуже цікаво. У деяких країнах її визнають держлідером. У Польщі, Литві, Словаччині її приймають на рівні державного візиту з державним кортежем, із державною охороною. У деяких країнах її приїзд визнається як візит дуже високого рівня – це в таких країнах, як Австрія, Німеччина або Данія. Вона, звичайно, створила новий тренд у світовій політиці, її вважають світовим лідером.
Думаю, що зараз вона впливає на весь жіночий політичний рух у світі. Вона – символ нової демократії, нових демократичних мирних ліберальних рухів, які зараз народжуються не тільки в Білорусі. Для молодих політиків-жінок у тій же самій Данії, наприклад, вона кумир, реальний представник реальної мирної концепції волі народу.
Наприклад, коли ми зі Світланою приїжджали в Брюссель, було дуже цікаво, що вона просила допомоги і просила поради, але дуже часто і в неї просили поради, тому що, на відміну від багатьох європейських бюрократів, вона якраз-таки і займається тим, чим повинен займатися політик, – представляє волю людей.
Це дуже цікаво, і насправді це величезний феномен. Світлана кожну поїздку, кожну зустріч зміцнює свої позиції, вона каже відразу кожному лідерові: «Говоріть зі мною не як із тим, хто просить, а як із партнером». І як тільки вона це говорить, відразу змінюється формат відносин. І вона не каже: «Допоможіть нам грошима». Вона каже: «Давайте ми домовимося, що ви тут підтримаєте, а в майбутньому ми з вами можемо розглянути якісь інвестиційні проєкти». Це дуже конкретно, і це її дуже відрізняє від традиційної [білоруської опозиції].
– Це підтримка зараз в обмін на якісь майбутні [контракти]?
– Звичайно. З одного боку, це романтична політика, але, з іншого боку, це контрактна політика. Ми відразу говоримо всім, що ми за співпрацю, ми за дружбу, але ми не збираємося торгувати суверенітетом – ми збираємося торгувати товарами і послугами, і це ми робимо дуже добре.
