Гості програми «Ваша Свобода»: блогер, публіцист Леонід Швець; кореспондент агентства «УНІАН» у Москві Роман Цимбалюк.
13 тисяч вояків, 130 одиниць військової техніки, представники всіх родів військ – путінська Росія відзначила черговий «День победы» парадом у Москві. Виступив і сам президент Росії Володимир Путін. А обраний президент України Володимир Зеленський не паради проводив, а відвідав могилу свого дідуся – Семена Івановича Зеленського, ветерана Другої світової війни.
Олександр Лащенко: Пане Швець, для вас 9 травня – що це?
Мак, мабуть, треба було залишити, але слоган мав би бути якийсь інший, наприклад, «Пам’ятаємо. Переможемо»Леонід Швець
Леонід Швець: Стільки ми знаємо, стільки ми бачили, стільки ми читали, стільки знято чудових фільмів, а таке враження, що все це марно. Той, хто чомусь навчається, той навчився. Я у «Фейсбуку» написав пост (такий базовий український плакат у зв’язку з цією річницею: «Ніколи знову!»): що значить «Ніколи знову!», коли вже 5 років як знову?! Вже «павтарілі».
Це неадекватна реакція з боку офіційної влади на те, що відбувається в нас у країні, де історією пам’яті займається Інститут пам’яті на чолі з В’ятровичем. Вони взяли кальку загальноєвропейську. Але у них так, у них «Ніколи знову», а в нас? Це бажання стати Європою ось так, просто переклавши ті слогани і ті знаки – так, мак, мабуть, треба було залишити, але слоган мав би бути якийсь інший, наприклад, «Пам’ятаємо. Переможемо». Це більше відповідало б тому, що відбувається.
– 8 травня, у День пам’яті та примирення, Володимир Зеленський зустрівся у Запоріжжі із зв’язковою УПА Параскевою Зеленчук-Потяк і ветераном Сталінградської битви Іваном Залужним.
Багато хто очікував, якою буде реакція Зеленського, коли він переміг на виборах. Адже оминути дату 8 і 9 травня він не міг у принципі. Пане Швець, як цю реакцію новообраного президента можна оцінювати?
Леонід Швець: Було стільки побоювань. Поки що Зеленський діє в загальноприйнятному руслі. Недарма День примирення – намагалися примирити ось ці дві сторони, хоча з них майже нікого не залишилося.
– Пане Швець, 9 травня є вихідний в Україні. Це нормально чи ні?
Це дуже болюче питання. Коли туди лізуть політики, а ми бачимо, що вони туди лізуть, то ось це змішання святого і грішного дуже болючеЛеонід Швець
Леонід Швець: Ми досі перебуваємо під серйозним інформаційним впливом Росії. Багато наших реакцій – це віддзеркалення їхньої поведінки. Зараз вже настав час, коли треба відпустити цей день. Нехай це буде день приватного болю. Нехай ті, у кого є загиблі з одного боку, так відзначають, з іншого – так.
Це дуже болюче питання. Коли туди лізуть політики, а ми бачимо, що вони туди лізуть, я вже не кажу про цей «Безсмертний полк», що стало партійною акцією «Опоблоку», але у цьому беруть участь багато людей, які щиро відзначають цю річницю, то ось це змішання святого і грішного дуже болюче. Якщо ми трошечки пригасимо таку увагу, фокус уваги до цього… Ми ніби копіюємо Росію.
При нашому намаганні стати частиною Європи, все ж таки наш досвід трішечки інший. У цій війні ми брали участь трошечки інакше. Україна була в ній і як жертва, але й як учасник визвольних подій і в радянському тлумаченні, бо українські фронти визволяли Європу, скільки там українців поклало голови, і в національно-визвольному, тому що тоді українці так виборювали свободу. Тому, може, навіть і день можна залишити інший.
– Пане Цимбалюк, що ви побачили на черговому параді на Красній площі у Москві?
Ми сьогодні дізналися, що воювали не українські містаРоман Цимбалюк
Роман Цимбалюк: Путін по суті продовжує сепарувати Перемогу і наголошує фактично, що це російська виключно перемога. Ми сьогодні дізналися, що воювали не українські міста, а «древние русские столицы» Київ і Новгород, з’ясували, що подвиг людей в Брестській фортеці – це приклад для наслідування виключно для російських військовослужбовців. І таких моментів, де він акцентував увагу на фразі «Росія», було, як мінімум, три. З огляду на події, які трапилися після 2014 року, вторгнення в Україну, я особисто це сприймаю як погрозу, оголошення територіальних претензій.
Дуже часто навіть у Росії використовується таке словосполучення, як «релігія перемоги»Роман Цимбалюк
Був такий момент. Поряд з Путіним сидів почесний гість – Назабраєв. І у нього на грудях не «георгіївська стрічка», а у кольорах прапора Казахстану. Така агресивна російська політика і привласнення Перемоги не подобається багатьом у колишніх радянських, а нині, слава Богу, незалежних державах. Чим далі і чим більше росіяни будуть так наголошувати на тому, що вони «перемогли б без України», як сказав Путін у 2010 році, тим складніше лідерам незалежних держав, які утворилися на уламках СРСР, буде сприймати такі тези.
Роки йдуть, і люди, які брали безпосередню участь у тих подіях, ідуть із життя. Зараз створюється російський міф про цю перемогу. Дуже часто навіть у Росії використовується таке словосполучення, як «релігія перемоги». Коли цей міф перемоги базується не на історичному підґрунті, а на пропагандистських тезах, коли жахіття війни, жахіття репресій замовчується, то, звичайно, такі люди постають у зовсім іншому світлі.
(Повна версія програми)
