«В Казахстані у мене багато друзів, тож я вирішила приїхати сюди на новорічні свята», – каже 24-річна Каріна Бібен, яка приїхала до Алмати в гості та несподівано для себе стала свідком початку казахстанських протестів.
Українка мала вилетіти до Києва 5 січня, але через штурм аеропорту в Алмати була змушена затриматися в країні, про яку, за її словами, особливо нічого до цього не знала.
– 5 січня ви мали вилітати до Києва, але в країні на той момент вже тривали протести. Що саме відбувалося в той день?
– Ще 2 січня ми з друзями поїхали в гори, це чотири години від Алмати. На той момент в місті все було абсолютно спокійно, але люди вже почали говорити про те, що щось відбувається.
Через кілька днів ми мали зустрітися із друзями, але одна подруга затрималася в заторах. Це був саме той день, коли в центрі міста почалися масові протести. Проте тоді ми ще не сприймали це всерйоз.
– А що казали місцеві? Як вони реагували на інформацію про протести?
– Наприклад, одна моя подруга з Актау сказала, що порівняно з подіями 2011 року, всі ці протести абсолютна «дурниця».
Темперамент місцевих досить відрізняється від українського
Від себе можу сказати, що темперамент і настрій місцевих досить відрізняється від, наприклад, українського. Навіть деякі казахи, з якими мені довелося спілкуватися, кажуть про те, що вони не готові йти проти влади.
– Тоді чому протести стали потім агресивнішими?
– Насправді, тут спостерігається певний розкол серед населення, коли існує межа між, скажімо, робочим класом, заможними та тими, хто більш наближений до влади. Думки людей стосовно протестів розділилися, дехто навіть казав, що це все було заздалегідь сплановано казахстанським урядом, який таким чином прагне зміцнити свої позиції при владі.
– Повернімося все ж до хронології протестів. Чи були особисто ви свідком якихось подій?
– Коли я дізналася про протести, в мене, чесно кажучи, не було жодних переживань, я спокійно чекала на день свого вильоту, який був запланований на вечір 5 січня. Але на шляху до аеропорту вже виникли проблеми з інтернетом, а напередодні, 4 січня, вже не працював Whatsapp. В аеропорту навіть були відключені табло з інформацією про відправлення та прибуття, працівникам довелося вручну виписувати пасажирам квитки. Тоді вже почався хаос.
Почалося щось незрозуміле. З верхніх поверхів терміналу почали бігти люди з криками «Випустіть нас!» чи «Зробіть же щось!».
Наш рейс, так само як і інші рейси, затримали. Я сиділа на виході до літака, коли почалося щось незрозуміле. З верхніх поверхів терміналу почали бігти люди з криками «Випустіть нас!» чи «Зробіть же щось!».
Пізніше нас відвезли до літака, але у нього ми так і не сіли, бо вже повідомили про евакуацію. При цьому ніхто нічого не пояснював і не давав конкретних вказівок. Всім цим натовпом, а це були люди з трьох різних рейсів, ми бігли по злітно-посадковій смузі та мусили ховатися у терміналі для вантажу.
– Було страшно?
– Так, стало дійсно моторошно, але тоді я ще не знала, що саме в той момент захопили будівлю аеропорту. До того ж, я не могла ні з ким зв’язатися. Зрештою, я подзвонила подрузі, аби вона мене забрала. В той момент я була рада, що не сама і мені є до кого звернутися.
Повз нас проходили люди із дубинками. В той момент я зрозуміла, наскільки все серйозно
На шляху додому ми проїжджали вулицю, де відбувалися сутички між протестувальниками та силовиками, і мені довелося ховатися в автівці, бо просто повз нас проходили люди із дубинками в руках. В той момент я зрозуміла, наскільки все серйозно.
– Як ви дізнавалися про те, що відбувається, адже країна була фактично відключена від зв’язку?
– В деяких регіонах інтернет все ж працював, тобто про те, що відбувається в центрі Алмати, нам розповідали знайомі з інших міст, з якими ми намагалися підтримувати зв’язок.
З вікна чули постріли та спостерігали, як їздять танки та бігають снайпери
Ми весь час сиділи вдома і зовсім не виходили на вулицю. З власного вікна чули постріли та спостерігали, як на сусідніх вулицях їздять танки та бігають снайпери.
Школи були закриті, але дитячі садочки працювали. Ми не мали доступу до телебачення, працювали лише певні канали.
– Що відбувається на вулицях зараз? Як там зараз все виглядає?
– Наразі досі діє комендантська година, після 11-ї години вечора на вулицю виходити не можна, раніше це правило діяло від 9-ї години. Вже 12 січня відновили роботи деякі заклади, людей на вулицях стало значно більше, але деякі дороги досі перекриті. Інтернет вже працює нормально.
– Що кажуть у посольстві про можливість повернутися в Україну?
– Після всіх цих подій я одразу ж зв’язалася з українським посольством, вони мені передзвонили і сказали, що 13 та 16 січня є рейси із Нур-Cултана, але всі квитки вже розкуплені. Тому я досі чекаю, коли зможу вилетіти до Києва.
Ситуація у Казахстані загострилася 2 січня, коли у місті Жанаозене почалися протести проти різкого підвищення цін на скраплений газ. Згодом протести пройшли і в інших містах, зокрема 4 і 5 січня сталися масові сутички між протестувальниками та силовиками. Влада оголосила надзвичайний стан, а президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв дозволив стріляти на ураження по учасникам протестів. Сам керівник колишньої радянської республіки назвав події в країні «спробою державного перевороту» за участю «іноземних терористів».
Казахстанський уряд також попросив допомоги військовослужбовців Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), однак, згідно з даними Міністерства оборони Росії, війська вже почали виведення з Казахстану. Для повного завершення виходу їм знадобиться близько 10 днів.
За даними МВС Казахстану, після протестів було затримано 9,9 тисячі людей, відкрили сотні кримінальних проваджень. Точна кількість загиблих у Казахстані досі залишається невідомою.
