ЛЬВІВ ‒ На 86-му році життя відійшов у вічний світ український письменник-шістдесятник Валерій Шевчук (20 серпня 1939 – 6 травня 2025).
Як повідомила його донька, «батько помер в реанімації лікарні «Феофанія». Останні дні перебував у дуже тяжкому стані».
Валерія Шевчука називають майстром психологічної та готичної прози.
Він є автором численних історичних романів, новел і повістей. У 1987 році Валерій Шевчук був удостоєний Шевченківської премії за роман-трилогію «Три листки за вікном». А ще відомий його роман «Дім на горі».
Валерій Шевчук ‒ автор близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідник і перекладач сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури.
«Зрушена тією зміною, виривалася з води й підстрибувала притьма вгору риба ‒ ковтала чудове і хмільне вино... П'яна й запаморочена, падала назад у воду і гуляла, крутилася й витанцьовувала риб'ячі свої танці. Кози йшли та йшли і чим ближче підходили до свого дому, тим млосніше й важче ставало їм нести розбухлі вим'я, зорки від того розпливались у їхніх очах і заповнювали очниці. Мекіт їхній під той час ставав також інакший, солодкий та прохальний, бо вже марилася їм та хвилина, коли до них доторкнуться ласкаві руки – віддадуть тоді набрану за день білу кров трави й листя». Це фрагмент з роману Валерія Шевчука «Дім на горі», який уперше виданий у 1983 році і складається з новел. І навіть з цих кількох речень можна відчути багатство української мови.
Письменник такого великого таланту, каже український видавець Іван Малкович, написав стільки, як увесь літературний інститут. Працював у різних жанрах ‒ прозові, літературознавчі твори.
Валерій Шевчук заслуговує на Нобелівську премію, але не було гідних перекладачівІван Малкович
«Це вічні твори, його мова настільки викшталтована, що вона, на жаль, зупиняє багатьох перекладачів, які знають поверхово українську мову. І вони не можуть передати того чару, цього мовлення, тому що він працював із бароковою поезією, прозою. Він сучасну мову обароковував. Звичайно, хто з нас не говорив, що Валерій Шевчук заслуговує на Нобелівську премію, але не було гідних перекладачів. Українській літературі не пощастило, бо немає гідних перекладачів, хто б взявся і витягнув її. Я видаю деякі книжки його, і вони, на жаль, не є надто тиражні. Але хто вчитався, той розуміє, що то вічні книжки. Вони будуть доти, доки буде жити українська мова і душі, які здатні це прочитати і насититися його творами.
Він працював вже за незалежної України понад 30 років. А не знайшлося перекладачів справжніх, які б зацікавилися його творами. Ми самі не змогли зробити зацікавлення письменником, тому що мало говорили про нього в Україні. У нас межі цікавості такі дуже побутові, а не на рівні літератури.
Але після його смерті буде попит на його книжки, як на дорогу коштовну мову, в яку поринаєш», ‒ говорить Іван Малкович.
Житомир, мрії, арешт брата
Валерій Шевчук, за оцінками літературознавців, мав великий талант, але почувався самітником і мав непростий характер, як усі великі люди.
Народився 20 серпня 1939 року в Житомирі. Мріяв стати геологом, але передумав, не вдалося йому вступити у Львівський лісотехнічний інститут. Тому повернувся додому і працював підсобником. Власне, так доля склалася, що він мав прийти до письменства. Почав цікавитись українською та світовою літературами. Його світогляд, як сам це говорив, сформували Григорій Сковорода з філософією «сродної праці», що це найперша природна потреба, та Іван Франко з філософією цілого чоловіка: «Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією Франка, а Сковорода став для мене учителем життя».
Вплинув на формування Валерія Шевчука і перекладач Гомера Борис Тен, з яким майбутній письменник спілкувався у рідному місті. У 1958 році став студентом історико-філософського факультету Київського університету.
У 1961 році Валерій Шевчук видав перше оповідання «Настунька» про Тараса Шевченка у збірнику «Вінок Кобзареві». Після університету працював у житомирській газеті, а потім була служба в радянській армії, яку проходив у Мурманській області Росії.
Повернувся в Україну, додому, у 1965 році. Якраз у цей час почались масові арешти української інтелігенції, почались репресії щодо тих, хто висловлював якесь невдоволення щодо дій КДБ. З вересня того ж року Валерій Шевчук почав працювати у Києво-Печерській лаврі.
«Жив на квартирі з поетом Федором Бойком, який, можливо, нас і познайомив. Ми швидко заприязнилися на ґрунті різних теревенів про образотворче мистецтво. Відразу хочу зазначити й спробую перерахувати напрямки його інтересів і доволі глибокі знання в різних галузях культури. Отже: література, в якій Валерій найбільше проявив себе, – це і проза, поезія, і драматургія, і критика, літературознавство.
За фахом Шевчук – історик. Він спромігся здобути капітальні знання знову-таки в різних галузях історичної науки: він – архівіст, знавець давньослов'янської мови, медіавіст козаччини, гетьманства, Визвольних змагань 1917-1921 років. Для Шевчука все це – не просто ерудиція, а з десяток книжок, серед яких необхідно назвати унікальне видання «Літопис Самійла Величка» у 3-х томах. За його драматургією поставлені фільми й театральні вистави в Києві й Львові», – говорив про нього на Радіо Свобода критик Роман Корогодський.
Переоцінка життєвих цінностей прийшла у день, коли КДБ у 1965 році арештував старшого брата Валерія Шевчука ‒ Анатолія. Він працював у друкарні в Житомирі і займався самвидом. Передавав ці заборонені в СРСР тексти дисидентові Богданові Гориню.
Валерій Шевчук мусив звільнитись з роботи. 70-ті роки були для нього непрості. Письменника не друкували 11 років за підпис під листом дисидентів проти політичних репресій 1968 року. Валерій Шевчук не побоявся відвідати свого брата у таборі.
За життя Валерій Шевчук говорив про шістдесятників як про покоління «дерзновенного духу», людей, що мали певну місію.
Історик Едуард Андрющенко, який вивчав розсекречені справи в архіві СБУ, описав один із епізодів, як радянські органи переслідували письменника:
«У 1971-му голова КГБ УРСР Федорчук доповідав у ЦК КПУ:
«Чергову збірку Шевчука В. «Дорога. Оповідання на теми давнини» заплановано видавництвом «Молодь» на 1971 рік. Видавництво «Дніпро» залучає Шевчука В. до роботи над перекладами книг із серії «Пам'ятки давньоруської та української літописної літератури». З огляду на те, що це дасть Шевчуку В. можливість втілювати свої тенденційні задуми, а також створить йому популярність серед елементів, що фрондують, вважали б доцільним переглянути питання про видання книги Шевчука В., а також його участь у перекладах українських літописів».
У результаті збірка так і не вийшла. Твори Шевчука не видавали наступні 8 років».
У час заборони письменник ховався серед книжок.
«Універсальний геній»
Наприкінці 1970-х років трішки цензура послабила свої тенета щодо письменника. У 1983 році побачив світ його роман «Дім на горі».
Проза, поезія Валерія Шевчука мають виразне українське корінняСвятослав Пилипчук
«Проза, поезія Валерія Шевчука мають виразне українське коріння. Він торкається проблем загальносвітових і філософських. Належить до когорти тих письменників, які, на жаль, відходять з гуманітарного важливого виднокола. Стиль Шевчука неповторний, але він не тільки як письменник відомий, але й як літературознавець. Він належить до типу універсальних геніїв.
Шевчук усвідомлював, щоб українство мало перспективи, мало майбутнє воно має повернути своє минуле, яке було, на жаль, вкрадене. Тому працював над вивченням давньої української літератури, бароко, відродження, щоб показати, що українська культура у цей період активно розвивалася і мала дуже гарні твори і представників, що українство мало свою культурну історію. Як приклад – антологія «Пісні Купідона», в якій зібрав найкращі зразки любовної лірики української давньої літератури. Антологія «Марсове поле», де героїчний епос і українські постаті того періоду представив у творах. «Муза Роксоланська», де історія української літератури за короткими нарисами і творами забутих авторів тривалий час є представлені. Він показував тяглість української національної культурної традиції і сам долучився до її творення. Його щоденники козацького періоду, козацької доби ‒ це унікальні пам’ятки, які відображають і приватне життя української громади ХVI-ХVIІ століть, і показують несподіваний ракурс українського минулого.
Валерій Шевчук прекрасно знав, щоб сформувати українця, який мислить українською і думає, необхідно починати з дитинства. Має літературознавчі праці для дітей», ‒ каже український філолог Святослав Пилипчук.
Через творчість Валерія Шевчука пізнається українська культура, ментальність, український світ, який він правдиво і глибоко філософськи відобразив у своїх творах.
На жаль, обмаль його творів відомі західному читачеві.
Про Валерія Шевчука пишуть ті, хто з ним спілкувався, що він був скромною людиною, не любив публічності, втікав від світу, але водночас знаходив час для молоді. Доктор Honoris causa Львівського національного університету імені Івана Франка приїжджав сюди з лекціями і презентаціями.
Найбільше любив своє робоче місце, за яким писав. Жив у своєму світі неподалік від Києва самітником, але українським словом творив повноцінного українця.
«…Безнастанна моя праця позбавила мене вільного часу, розваг, але дала мені інше: радість, яку відчуває садівник, коли дивиться на свій плодоносний сад, адже й плодоносить він завдяки його праці, отож, щоб він жив і ріс, треба до нього прикласти рук», – написав про себе прозаїк, поет, сценарист, вчений-літературознавець, перекладач, фольклорист Валерій Шевчук.
Форум