Аліна Ткаченко
Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:
«Я все життя їздив на змагання за власні кошти – тримав по три-чотири корови, продавав молоко, збирав гроші. У мене було понад 600 медалей і близько 300 кубків – і це все згоріло», – розповідає двічі переселенець Євген Нескреба.
Із Волновахи чоловік евакуювався на третій день великої війни. Уже наступного дня внаслідок обстрілу військових РФ згорів його будинок – разом із усіма нагородами, здобутими за понад 30 років у гирьовому спорті, розповідає чоловік. Прихисток він знайшов на Волині. Зізнається: після евакуації думав, що вже ніколи не візьме до рук гирі. Та згодом повернувся до тренувань – в орендованій квартирі і з мінімальним спорядженням.
Про те, як спортсмен готується до нових чемпіонатів та відновлює втрачені нагороди, Євген розповів проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
«Все згоріло»
«За моїм городом уже все було перекопано, стояла таблиця з написом «Міни», а далі – окупована територія. У 2014-2015 роках були дуже сильні «прильоти» – осколками посікло то шифер, то паркан. У нас були корови, господарство, поросята. Переїхати не було можливості – не було за що. Надіялися на краще».
Вперше Євген Нескреба залишив свій дім у 2017-му. Він переїхав у місто Волноваха – за 20 кілометрів від рідного села Миколаївка.
На початок великої війни Євген працював у дитячо-юнацькій спортивній школі. У Волновасі спортсмен тренував дітей у понеділок, середу та п’ятницю. А щовівторка і щочетверга повертався у рідне село, де також готував школярів до спортивних змагань.
Із Волновахи чоловік виїхав на третій день широкомасштабного вторгнення. На той момент, каже, у місті вже не було газу, світла та води. Уже наступного дня сусід повідомив йому, що внаслідок обстрілу російських військових згорів будинок Євгена, а разом із ним – і всі спортивні нагороди, здобуті за понад 30 років у гирьовому спорті.
Для мене це був музей, який ріс у мене на очах
«Я все життя їздив на змагання за власні кошти – тримав по три-чотири корови, продавав молоко, збирав гроші. У мене було понад 600 медалей і близько 300 кубків. Я облаштував цілу кімнату – все розставляв рівненько, витирав пил. Для мене це був музей, який ріс у мене на очах. І це все згоріло».
«Я не міг підійти до гир»
З березня 2022-го чоловік живе у Луцьку. Спершу Євген розклеював оголошення, робив ремонти в квартирах, а згодом влаштувався охоронцем у мережу продуктових магазинів. Нині працює там же – слюсарем-сантехніком.
Зізнається: після того, як у пожежі згоріли всі нагороди, думав, що вже ніколи не підніматиме гирі.
«Я не уявляв, як знову їду на змагання, виграю медаль – і розумію, що вона перша».
Через деяких час Євген таки узяв у луцькому спортивному товаристві дві гирі – по 24 кілограми кожна.
Починав розминку – згадував усе, і сльози з’являлися на очах
«Я не міг до них підійти, мабуть, тижнів два, якщо не більше. Тільки починав розминку – згадував усе це, і сльози з’являлися на очах. А потім якось зібрався, налаштувався – і все. Перше тренування провів у квартирі: без ременя, без штангеток (спеціальне взуття – ред.). І потроху почав займатися. Мені стало набагато легше, почав краще почуватися».
Нині, каже Євген, у нього вже 15 гир і чотири ремені – їх йому надіслали колеги-спортсмени.
На перші міжнародні змагання чоловік поїхав у грудні 2022-го до Польщі. Тоді на чемпіонаті Європи він здобув третє місце у двоборстві – поштовх і ривок гирі. А також виборов перше місце в марафоні, штовхаючи гирю впродовж пів години.
«Медалі, які не відновити»
За більше ніж три роки великої війни Євген взяв участь майже у пів сотні змагань. На чемпіонатах України з гирьового спорту чоловік представляє Донецьку область, оскільки є старшим тренером. Якщо ж бере участь у змагання асоціації чи федерації – виступає за Волинську область. А на міжнародних турнірах входить до складу збірної України.
Євген розповідає, підтримки від держави гирьовики майже не мають. Зізнається: якби не фінансова підтримка благодійного фонду, навряд чи зміг би брати участь у міжнародних змаганнях. За його словами, поїздка на чемпіонат світу коштує приблизно тисячу євро.
Переселенець каже, що чимало колег із Ізраїлю, Греції, Словенії підтримали його фінансово після того, як згорів його будинок.
Є й ті, хто досі не вірить, що Росія напала на нас
«Підходили і під час змагань – з Латвії, з Литви, питали: «Як ти?». Є й ті, хто досі не вірить, що Росія напала на нас. Я їм показую фото свого будинку – яким він був до того, відео з медалями. А потім фотографію згарища. Там були тільки житлові будинки – жодних фабрик, заводів чи чогось, що могло б хоч якось виправдати удар. Взагалі нічого не було».
Також Євген почав надсилати запити до українських та міжнародних спортивних організацій, щоб відновити свої нагороди.
«Приблизно 70% нагород я вже відновив. Але є медалі, які нереально відновити. Наприклад, у 2007 році я виграв три медалі на чемпіонаті світу в Сан-Дієго. Торік збірна США приїжджала на чемпіонат до Швейцарії, я теж туди приїхав – і вони привезли мені лише одну медаль з трьох. І таких випадків багато. У мене була маленька гирька, щоб носити на шиї, 4,5 грами золота – її не відновиш, хіба що замовити за власні гроші».
Станом на кінець 2024 року, за даними УВКБ ООН, в Україні нараховувалося 3,7 мільйона переселенців – цей показник залишився незмінним, порівняно з 2023 роком. Торік вперше статус ВПО в Україні отримали 740 000 осіб.
Форум