ПРАГА – «Цей табір був для нас тюрмою», – каже хлопець-підліток, один із героїв документальної стрічки.
12 лютого відбувся показ короткометражного фільму «Дати голос українським дітям, які повернулись із примусових депортацій до Росії». Його режисерка – Тетяна Ходаківська. Режисерка та творча група проєкту зібрали інформацію про те, в яких умовах Росія утримує дітей у перевиховних таборах і які методи використовує, щоб нищити їхню українську ідентичність.
Проєкт «Ти як?» від Радіо Свобода відвідав показ стрічки в чеській столиці й поспілкувався з її творцями.
«Росіяни називають депортацію порятунком»
Короткометражна стрічка, яку переглянули глядачі в Празі, знята на основі експедицій команди на Харківщину та Херсонщину й інтерв’ю з поверненими дітьми, їхніми батьками чи законними опікунами.
Діти різного шкільного віку розповідають, як із ними поводилися у перевиховних таборах: змушували співати гімн Росії, навчали, що «Україна вкрала Крим», показували різні пропагандистські відео, де йшлося про те, що начебто в Україні вбивають російськомовних тощо.
Табір був для нас тюрмоюповернута з депортації дитина
Один із героїв фільму, хлопчик-підліток, розповідає, що його били по голові, щоб сказав «Слава Росії». Інша дівчинка пригадує, як повірила в побачену по телевізору новину, начебто в Україні від голоду їдять собак – і сильно злякалася.
«Табір був для нас тюрмою», – говорить у стрічці один із її героїв.
У кадрі діти проходять мистецькі сесії: разом із художницею Алевтиною Кахідзе вони малюють пережите. Водночас проговорюють, що з ними відбувалося у перевиховних таборах.
Тетяна Ходаківська також розповіла, як українських дітей депортували до перевиховних таборів: «Усе починається з маніпуляцій та викривленні реальності. До когось додому приходять люди у військовій формі та кажуть, що «коли повернеться українська армія, то ваша дитина опиниться у небезпеці». Якщо це не діє, погрожують позбавити батьківських прав та відібрати дитину».
Били по голові, щоб сказав «Слава Росії»
Когось же буквально викрадають, додає Тетяна: «Так сталося з героєм нашої стрічки – Артемом із Харківщини. Коли російська армія відступала, його просто забрали зі школи й посадили в машину, разом із іншими дітьми. Росіяни називають це порятунком».
Із короткометражки, яку презентувала Тетяна, народилася ідея повнометражного документального фільму «Блакитний светр з жовтою діркою».
Усе починається з маніпуляцій та викривленні реальностіТетяна Ходаківська
«Одна з дівчат, яка пережила примусову депортацію, носила в таборі светр з українською символікою, – пояснює режисерка. – Начальник охорони спонукав її, щоб порізала цей светр, погрожував відправити «на підвал». Зрештою, охоронець зробив це сам. Відрізаний клапоть залишив у себе в кабінеті як трофей. Для мене це стало точною метафорою того, що відбувається».
Зараз команда працює над цією стрічкою. Орієнтовний час виходу – січень 2026 року.
Як працює пропаганда
Режисерка Тетяна Ходаківська розповіла, що цей проєкт розпочався для неї ще в 2014 році. Тоді вона знімала фільм про окупацію Криму й те, яке значення мала пропаганда під час анексії.
«Протягом двох тижнів я безперестанку дивилася російські пропагандистські новини – й помітила, як моє сприйняття реальності змінюється, як починаю сумніватися в собі. Звісно, головну брехню я помічала, але щодо меншої задумувалася: а раптом це частково правда? Коли відчуваєш на собі, як швидко працює пропаганда і що перед нею вразливий кожен, стає страшно».
Після повномасштабного вторгнення, додала Тетяна, вона почала спілкуватися з працівниками організацій, що опікуються правами дітей, та дізналася, що депортації неповнолітніх до Росії відбувалися ще з 2014 року.
З-поміж інших, режисерка розмовляла з юристкою громадської організації «Регіональний центр прав людини» Катериною Рашевською. Вони обмінювалися інформацією про депортації дітей як воєнні злочини, документували випадки тощо.
«Коли спершу я розповідала іноземцям, що лік депортованих дітей іде на тисячі, особливо ніхто не вірив, – каже Тетяна Ходаківська. – Тому ми почали працювати з університетами та проводити академічні дослідження».
Тетяна записала з інтерв’ю з 72 дітьми, які повернулися з депортації.
«Поза роботою над фільмом, це база даних, – зауважує Ходаківська. – Її можна використовувати, щоб доводити воєнні злочини Росії».
«Головна мета – не просто затримувати, а перевиховувати дітей»
У дискусії, що відбулася після показу документального фільму, взяла участь Катерина Рашевська, яка, з-поміж іншого була співавторкою подання до Міжнародного кримінального суду (МКС) щодо злочинів проти українських дітей.
Головна ціль – перевиховання та мілітаризація дітейКатерина Рашевська
«Політика Росії щодо депортованих та незаконно переміщених дітей змінюється, – каже Рашевська. – Якщо ще восени 2022-го метою було утримувати дітей у таборах, то тепер головна ціль – їхнє перевиховання та мілітаризація. Навчаючи дітей бути ворогами нації, до якої ж вони самі належать, Росія чинить злочин геноциду супроти них».
Юристка також розповіла про географію депортацій: «У листопаді 2024-го деяких українських дітей із окупованих територій перевезли до Китаю. Також – до Індії, до окупованого грузинського регіону Абхазії, на Байконур до Казахстану. У самій Росії діє ж ціла розгалужена система таких перевиховних закладів – їх ми нарахували більше 67. Ще 13 закладів є на окупованих територіях України, а також – 18 закладів у Білорусі».
Рашевська розповіла про випадки, коли російські громадяни, усиновлюючи депортованих українських дітей, змінюють їхні імена й прізвища.
Шляхи дітей-сиріт та дітей, чиї батьки позбавлені прав, відстежити найважче.
Таких, за підрахунками правозахисниці, налічується щонайменше чотири тисячі.
Усього ж, за даними дослідження, озвученого і під час показу фільму, станом на вересень 2024 року ідентифікували 19 546 депортованих у Росію українських дітей. Повернути вдалося 388 дітей.
Форум