«Всередині досі живе пекло». Що може допомогти після полону?

ЛЬВІВ – Знайти новий сенс життя після травми ‒ це важкий шлях, який проходять українські військовослужбовці після поранення чи полону. Після фізичної реабілітації вони навчаються новим навичкам в абілітаційному центрі у Львові.

Чи можна подолати травму, отриману у російському полоні чи після важкого поранення? Як працює людський мозок після травми? Про це, зокрема, мовилось у Національному реабілітаційному центрі UNBROKEN на форумі з ментального здоров’я «Абілітація: знайти новий стиль життя після травми».

Морський піхотинець, 55-річний Ігор Платонов старається знайти себе у житті після російського полону.

Він разом із побратимами виходив з «Азовсталі» у Маріуполі 20 травня 2022 року. Вони були останні. Всі – з пораненнями. Всі – без зброї. Переховувались у будинках, але російські солдати їх знайшли. Далі пів року – жахливих умов і тортур у російському полоні: катування, допити, недоїдання.

Ігор Платонов був увесь час у Таганрозькій в’язниці, яка має славу найжорстокої катівні.

«У полоні була боротьба. Я сам організувався. Попри це перший місяць було дуже складно. Був весь час на межі життя і смерті. Поламані щелепа, ребра, хребці. Фактично, я не міг ні сидіти, ні лежати, ні дихати. Перший місяць перебування в полоні видався найстрашнішим. А потім почалася боротьба за те, щоб вижити, тому що я зрозумів, що росіяни все про нас знають. Дехто з полонених не витримував. Багатьох росіяни вбивали», ‒ про ці страшні речі ветеран згадує без деталей.

Ігор Платонов родом з Львівської області, але жив у Криму, потім переїхав у Київ. Пов’язав своє життя з військом у 2015 році, підписавши контракт з ЗСУ. Він витримав полон. Йому пощастило, що обміняли через пів року і вже ступив на українську землю 29 жовтня 2022 року.

«Всередині у мені досі живе «пекло» пережитого», каже у розмові, показуючи на серце.

Фізичне звільнення із полону тільки початок...

Тих, хто звільняється з полону, чекає ще довгий і важкий шлях фізичної і психологічної реабілітації. Після пережитого жаху людям дуже важко повернутися до нормального життя.

«Я вийшов з полону. Втратив усе: надію, боротьбу, весь посипався. Я не міг зрозуміти, де я, не відчував, фактично, нічого. Переслідував запах гуми, тобто гумових капців. Бо в гумових капцях ходили. Куртки були на два розміри більші, якісь страшні спортивні костюми нам видали. Фактично, рік після обміну мені здавалося, що я не можу вирватись із цього полону. Та ще й у суспільстві люди посилювали це, бо робили помилки у спілкуванні. Бо є те, що розповідати дуже важко», ‒ ділиться ветеран.

Платонов вважає, що жив із посттравматичним стресовим розладом із 2014 року, від часу Майдану і початку війни. Вже з 2015 року він виконував бойові завдання.

Стан внутрішнього болю, який за класифікацією медиків прирівнюється до ампутації, його не покидав.

Після полону Ігор Платонов зрозумів, що треба себе «витягти» і, що це він має зробити власними зусиллями.

Ветеран отримав психологічну допомогу, завдяки абілітації захопився спортом і театром. Почав писати сценарії для львівських театрів. Одна вистава за його п’єсою вже вийшла в театрі імені Лесі Українки.

Зараз Платонов пише для театру імені Марії Заньковецької.

Раніше, каже, не писав. Хіба може щось у дитинстві.

«Наче знову почав жити, відчувати рухи, емоції. Ця краса театру мене захопила, мені здалося, що я віднайшов спокій вперше за час повернення з полону. Дуже багато зараз працюю, тому що дві вистави – на старті. Тематика ‒ людська душа, як вона поводить себе в критичному стані. Чи відкочується назад, чи хтось стає героєм. Я відновив втрачене і чіпляюсь за цінності. Коли вийшла перша вистава, то це була перемога. Дуже важко передати біль. Мені потрібно працювати над тим, щоб людина побачила, відчула в залі. Це історії, де пересікається любов, побут, війна, полон. Мені важливо, щоб глядач усвідомив, прийняв нас такими, як ми є. Для мене справедливість дуже важлива у житті», ‒ каже ветеран Ігор Платонов.

Мрія про бізнес

32-річний військовослужбовець Назар Подоляк у цивільному житті працював пекарем.

Вже 24 лютого 2022 року був у військкоматі. 28 лютого долучився до ЗСУ і поїхав захищати країну у 80-тої окремої десантно-штурмову бригади.

«Аж 4 дні чекав на дзвінок з військкомату», ще й сьогодні обурюється військовослужбовець.

Зараз він продовжує службу, але вже в тилу, оскільки лікується від посттравматичного стресового розладу. Допомагають спорт, малювання, пройшов курси для військових із ведення ветеранського бізнесу.

«Це дійсно багато часу потрібно і зусиль для того, щоб почати чимось займатися, знайти себе. Знайти сам процес лікування і знайти себе в цивільному житті. Це дуже відволікає від тих спогадів, від того, що відбувалося на війні. Я б дуже хотів займатися рибальством, відпочинком. Мабуть, це більше для душі. У світі не сховаєшся, але на деякий час це допомагає. Якщо мені дуже погано, я просто збираюсь і їду на рибалку. Не так ловлю рибу, як просто відпочиваю на озері. Це дуже мені допомагає», ‒ каже Назар Подоляк.

Війна познайомила його з нареченою Аліною, яка всі роки війни займається волонтерством і допомагає військовослужбовцям. Дівчина сьогодні весь час поруч із Назаромі допомагає йому подолати травму війни. Вона є головною опорою у житті.

«Він мене надихнув вступити на навчання на практичного психолога. І я вже більш професійно ставлюсь до його ментального здоров'я. Заставляю Назара ходити на терапії, якщо є можливість, і підліковуватись, тому що все рівно є перепади настрою, вони будуть. Для військовослужбовців, котрі повертаються, потрібен час адаптації і обов'язково коло підтримки. Якщо цієї підтримки немає, то воїнам дуже складно. Тому тут найголовніше входити в їхній стан, дати зрозуміти, що в людини є опора», ‒ зауважила Аліна Чарнушкіна.

Сьогодні наречені думають про власну справу.

Травма руйнує мозок

Відновити психічне здоров’я після травми є складним елементом у комплексній реабілітації. Про це говорить керівник напряму психологічної та психосоціальної реабілітації Unbroken Олег Березюк.

У Львові фахівці напрацювали різні методи за понад 3 роки повномасштабної війни. Вони застосовують когнітивно-поведінкову терапію, яка спрямована на роботі з негативними думками та автоматизованій моделі поведінки, яку людина використовує в звичайному житті. EMDR (спеціальну травмтерапію) це метод, який використовує рухи очей, подібні до тих, які відбуваються під час сну, а це, за словами фахівців, допомагає усвідомити і пропрацювати травму.

Арттерапія це терапія, яка базується на творчості, а це малювання, ткацтво, ліплення, танці, музика, театр.

Наприклад, як пояснює Олег Березюк, робота за ткацьким станком гарно впливає при лікування контузії у бійця. Адже воїн одночасно має працювати руками і ногами. Це вводить його у медитативний стан і має позитивний вплив на мозок. Практично всі військовослужбовці з важкими психічними розладами проходять арттерапію.

При відновленні психічних та неврологічнх розладів також використовують інноваційний метод – нейрофідбек, в основі якого контрольоване навчання нейронів мозку у відповідь на вплив зовнішніх візуальних чи аудіо подразників, як пояснюють медики. Тобто, це новітній метод використання біологічного зворотнього зв`язку, скерований на лікування розладів.

Нейрофідбек використовують у клініках США та Європи. І цей досвід перейняли в Україні. Спершу пацієнту роблять електроенцефалограму, яка показує електричну діяльність нейронів. У час процедури лікар ставить пацієнту завдання і в такий спосіб відбувається «навчання» нейронів, що має терапевтичний ефект. Ці процедури дають змогу змінити поведінку нейронів і усунути або полегшити певні розлади.

«На початку повномасштабної війни ми мало знали, як диявольськи працює травма. І ми ще дуже мало знали, що матінка природа нам приготувала інструменти, які можуть рятувати нас від цього. Травма руйнує мозок у прямому розумінні цього слова. Чи це травма фізична, чи це травма психічна, чи це травма моральна, вона руйнує мозок фізично, розриваючи зв'язки між нейронами. Руйнує самі нейрони. І ми не можемо швидко, якісно думати. Ми не можемо контролювати свої емоції, особливо агресивні. І поведінка стає нестерпною для людини і тих, хто довкола неї. Страждають усі. Ворог це знає, тому так багато працює на всіх фронтах – фізичному, психічному і моральному. Але матінка природа каже: вчіться.

Є таке слово – нейропластичність. Нейропластичність – це біологічний процес, який без перестану відбувається в нашій голові. І полягає він в дуже простому: відновлює структуру і функції головного мозку шляхом відновлення, зберігання. І це дарує нам розміщення зв'язків між нейронами. Бо кожен нейрон може мати один зв'язок з іншим, а може мати сотні, а може і мільйони. І ця нейромережа піднімається. Бо комунікація йде більше. На початку 2000-х ми дізналися, що існує нейрогенез і ми можемо мати нові нейрони, які з'єднуються в нову мережу, роблять наш мозок спроможним. Це вперше було досліджено в гіпокампі. А гіпокамп – це частинка головного мозку, яка відповідає за пам'ять. Тому, поєднуючи нейропластичність і нейрогенез, ми можемо створити нову нейромережу, яка дозволить стати ефективнішими, ніж ми були. Це реальність, про яку ми сьогодні робимо», – говорить психіатр Олег Березюк.

Мозок у травмі мовчить. Він німий, нефункціонуючий. А мозок після нейропластичної стимуляції і нейрогенезу починає комунікувати.

Фахівці зробили обстеження мозку ветерана, який пройшов російський полон і перебував у травмі, за допомогою ядерно-магнітного резонансу, так званого МРТ.

Коли він згадував про полон, тортури, катування, то його мозок був «німий». Пацієнт тоді закривався у палаті, не допускав медсестру чи санітарку, був злий, легко спалахував.

Протягом двох місяців йому давали пропозиції до нейропластичності й нейрогенезу. І раптом нові осередки функції мозку засіяли, запрацювали. У той час, коли мозок «ожив», пацієнт відкрив двері в своїй палаті, почав жартувати, посміхатися, займатися спортом, прогулюватися на вулиці.

Він запросив свою дівчину його відвідати. Його якість життя стала життям нормальної, спокійної людини. Це все було завдяки тому, що фахівці використали подарунок природи для того, щоб відновити функцію, втрачену через руйнівну силу травм війни.

«Бути з людьми, які допомагають, яких любиш, які люблять тебе, які з тобою працюють – це є стимуляція нейропластичності. Фізичні вправи є унікальний спосіб запускання нейрогенезу, тобто створення нових нейронів. Через те, що доведено наукою, що вони стимулюють виділення дуже важливого хімічної рідини, образно кажучи, в головному мозку нейротропного. А нейротропний фактор дозволяє нейронам, грубо кажучи, розмножуватися. Системні фізкультурні вправи дуже швидко відновлюють нейрогенез. Друге, освіта. Від глини, ткацтва, написання віршів, писання книжок. Курси підприємства. Людина, може, не стане підприємцем, але вона точно збагатить свою нейромережу величезною кількістю зв'язків і нейронів. Нейрони вбиває алкоголь і токсичні речовини, які зараз так популяризуються. Так само сон. Завжди говоримо воїнам про сон. 6-7 годин сну і найважливіше спати з 12 до 4 ночі. Бо саме в цей момент, дослідили нейропсихологи, виділяються речовини, які потім протягом цілого дня стимулюють нейрогенез і нейропластичність. Ми в нашому центрі ментального здоров'я і центрі здоров'я мозку, мріємо, щоб таких осередків підсилення нейропластичності і нейрогенезу було тисячі в кожному місці», – каже Олег Березюк.

Вже четвертий рік іде повномасштабна війна Росії проти України. Тисячі військових і цивільних людей отримують фізичні травми, а мільйони щодня переживають стрес.

Багато ментальних травм фахівці тільки вчаться лікувати. Але вже зараз зрозуміло, що з кожною травмою треба працювати, щоб повернути людину до життя.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Зізнавайся, ти військовий, бо голову прострелю». Історія наймолодшого полоненого з Маріуполя

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

З російського полону повернули шістьох бійців 12-ї бригади «Азов», 842 азовці залишаються у неволі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Жінки. Російський полон. Людмила Гусейнова: «найстрашніше, коли жінка виє за своєю дитиною»

я