Обговорення ймовірного переслідування студентки Київського політеху поліцейським чиновником не вщухає вже кілька днів, але що більше з’являється заяв із різних сторін, то менш зрозумілою стає ситуація. Зараз їй має дати раду СБУ та військова прокуратура, яким передали розслідування справи про погрози, які начебто отримала дівчина. Радіо Свобода зібрало для вас факти, припущення та історії людей, що постраждали від сталкінгу, але не потрапили на перші шпальти.
Що сталося?
Користувачка Facebook Наталія Бурейко 7 листопада поскаржилася на погрози з боку чоловіка, з яким дівчина познайомилася через сервіс знайомств Tinder. За її словами, після відмови з ним переспати дівчині хтось прислав додому квіти і коробку з відрубаними курячими лапами, а на її номер та номери її родичів стали надходити смс-ки з погрозами.
Користувач, про якого йдеться, переписувався з нею від імені Олександра Варченка, заступника начальника відділу департаменту захисту економіки Нацполіції і чоловіка заступниці голови ДБР, та використовував його реальне фото.
Наступного дня на своїй Facebook-сторінці Варченко оприлюднив заяву, де заперечив, що зареєстрований на сервісі знайомств і що переписувався будь-коли з Наталією Бурейко. За його словами, йдеться про провокацію невідомих хакерів для дискредитації його дружини.
Пізніше Наталія Бурейко написала, що подала заяву в прокуратуру, а ще пізніше видалила всі пости на цю тему, написавши натомість пост із вибаченнями.
«Я не мала ніяких підстав вважати, що мені погрожував саме Олександр Варченко, а не хтось інший. Я стала жертвою цинічної провокації проти Олександра і його дружини. Я допускаю, що акаунт був створений хакерами з Росії для дискредитації чиновників Національної поліції та Державного бюро розслідувань», – йдеться у дописі.
Ця історія викликала значний резонанс серед української аудиторії Facebook, породила багато версій і занепокоєння, зокрема, у зв’язку із досить дивним, на думку багатьох, стилем останнього допису на сторінці Бурейко – особливо вписаним туди висновком про «російських хакерів», а також активністю під цими дописами ймовірних ботів.
За повідомленнями у медіа, депутат від «Народного фронту» Антон Геращенко навіть їздив у гуртожиток КПІ, намагаючись розшукати Бурейко, але йому це не вдалося.
На цей момент підтвердженими є два факти: що дівчина на ім’я Наталія Бурейко дійсно навчається у КПІ і що від її мені була написана заява до прокуратури.
Хто розслідує цю справу?
Речниця прокуратури Києва Надія Максимець повідомила Радіо Свобода, що за фактом заяви Наталії Бурейко почали провадження за статтею 129 Кримінального кодексу (погроза вбивством). За її словами, справу передали київському управлінню СБУ, а процесуальне керівництво – військовій прокуратурі.
«Заявниця не вказує конкретну особу, яка надсилала їй погрози, а лише вказує на те, що ця людина називалася певною особою. Для того, щоб не було жодних сумнівів у неупередженості розслідування, було ухвалено рішення про підслідність за Службою безпеки України», – пояснює Максимець.
Речниця СБУ Олена Гітлянська зазначила, що станом на десяту ранку 9 листопада справу їм ще не передали, оскільки ця процедура займає певний час.
Сталкінг: всі знають, ніхто не «бачить»
Якщо не брати до уваги появи версій щодо провокації проти поліцейських чиновників, описана історія підпадає під поняття сталкінгу – нав’язливого переслідування, часто у поєднанні з домаганнями та погрозами, від якого досить важко захиститись.
Історія перша: Оксана
Зокрема, одеситка Оксана (ім’я змінено на її прохання – ред.) розповіла Радіо Свобода про віртуальне переслідування з боку жінки, з якою перебуває у стосунках її колишній хлопець.
«Близька людина через деякий час почала зустрічатися з іншою дівчиною, і цій дівчині, хай як дивно це звучить, вдалося дізнатися про наш зв’язок за слідами у соцмережах – через лайки, спільні фотографії. Через деякий час вона почала писати з погрозами, щоб я припинила з ним спілкуватися та інші такі «дитячі» штуки, і я її заблокувала. Але минуло вже багато часу, а я досі всюди блокую новостворені акаунти, наприклад в Instagram, які на мене підписуються чи дивляться stories, і видно, що у них там – нуль підписників, нуль постів, і видно, що це не комерційний бот, що підписується масово на всіх підряд», – розповідає дівчина.
У мене вже цих заблокованих акаунтів штук 20-30
За словами Оксани, вона говорила про це переслідування своєму колишньому хлопцеві, просила, щоб той поговорив зі своєю пасією і припинив це, але він не вірить, що все це дійсно відбувається.
«У мене вже цих заблокованих акаунтів штук 20-30. Я спочатку не звертала увагу, але потім це стало мене пригнічувати морально, я навіть займалася з психотерапевтом і зараз теж продовжую іноді. Це допомогло мені від цієї ситуації якось віддалитись, скажімо так», – говорить Оксана.
Історія друга: Іванна
Вони з Андрієм познайомились в інтернеті чотири роки тому, довго спілкувалися онлайн на різні теми, розповідає Іванна.
Я дуже багато чого йому розказувала, не підозрюючи ні про яку небезпеку, фотографії якісь надсилала
«Втерся у довіру. Я співаю у гурті – хвалив нашу музику. А у мене складний період був в особистому житті, сильна потреба у спілкуванні – і я дуже багато чого йому розказувала, не підозрюючи ні про яку небезпеку, фотографії якісь надсилала. Але щось було з ним не так, і я врешті вирішила припинити це спілкування, заблокувала його у соцмережах. І почалися смс, поки що – із зізнаннями у коханні, дзвінки від нього, дзвонили якісь треті особи, якісь жінки, розповідали, як він мене любить», – згадує вона.
За словами Іванни, на цьому її віртуальний знайомий не зупинився: став писати на своїй сторінці, що вона – його дружина, змінив прізвище акаунту, додавши через дефіс її прізвище, став вигадувати і постити історії про їхнє життя і спільних дітей, намагатися спілкуватися з її знайомими (дехто після особистих зустрічей з ним заявляли про пограбування), писати погрози її справжньому цивільному чоловікові і розповідати, начебто той утримує її силоміць. А після того, як чоловік написав заяву в поліцію через погрози – опублікував у соцмережах його паспортні дані, які той вказував у заяві, а пізніше – приїхав за вказаною там адресою до них додому, розповідає жінка.
Останній епізод – він приїхав до моїх батьків у Конотоп
«Останній епізод – він приїхав до моїх батьків у Конотоп. Я з Конотопа, то він приїхав до моїх батьків туди, через міський відділ культури роздобув контакти: тата на зустріч викликає, мамі смс-ки пише, прийшов до неї на роботу, просив моєї руки і серця», – говорить Іванна.
За її словами, поліція нічого не може зробити переслідувачу, бо той має психічні порушення, а домогтися примусової госпіталізації вона не може.
«Зараз ми складаємо колективну заяву. Кілька людей. Будемо наймати юриста, щоб правильно все склав і подав, аби міліція вжила цього разу хоч якихось заходів», – підсумовує Іванна.
Історія третя: Лариса
А Ларисі (ім’я змінено на її прохання – ред.) із Запоріжжя вдалося позбутися переслідування колеги, тільки звільнившись з роботи. Розповідає: той чекав щоразу вранці її біля офісу і йшов за нею, коли вона ввечері поверталась додому, намагався потайки знімати її на відео, надсилав смс-ки вночі.
За словами жінки, про це знали інші колеги, вона скаржилася керівництву – але те не сприймало таку поведінку як серйозну загрозу.
Я повідомила своєму шефу, що це не тільки неприємно, а й неприйнятно. На що він тільки посміявся
«Я повідомила своєму шефу, що це не тільки неприємно, а й неприйнятно. На що він тільки посміявся: он за тобою чоловік бігає, хіба це не прикольно. Оскільки колеги це теж бачили, вони так само зверталися до нашого керівництва, але це не мало резонансу. Єдине, чого вдалося досягти, це розвести нас по різних проектах», – каже вона.
Розповісти про це вдома Лариса боялась, тому що, як їй здавалося, її брат або коханий можуть спробувати його побити. Одного разу звернулася в поліцію.
«Якраз поряд з офісом розташовувався міліцейський відділок. Я йшла з роботи, він тягнувся за мною, щось говорив мені в спину: то хотів, щоб його пожаліли, то погрожував, що щось зробить зі мною, з собою, із кимось із моїх близьких. І я звернула у відділок, описала міліціонерам ситуацію, але вони сказали, що тут немає складу злочину, але обіцяли з ним поговорити. Не знаю, що вони йому сказали, але він щез після цього десь на тиждень з мого життя», – пригадує Лариса.
За її словами, після свого звільнення вона кілька разів випадково перетиналася зі своїм переслідувачем, але далі він сам зник з її життя. Що було з ним далі, вона не знає. Каже, що про всю цю історію донині знають тільки кілька колишніх колег.
Історія четверта: Наталія
Киянка Наталія, з якою вдалося поспілкуватися Радіо Свобода, розповідає: вже більше двох років намагається позбутися переслідувань колишнього чоловіка після розлучення.
Чергував у мене під під’їздом, під робочим офісом, бувало по 5 годин підряд
«Чергував у мене під під’їздом, під робочим офісом, бувало по 5 годин підряд. Колеги на авто супроводжували мене додому і ще деякий час перебували у мене в квартирі, аби пересвідчитись, що все гаразд. Він переслідував мене, бувало з’являвся нізвідки, заламував руки, заштовхував у свою машину, потім блокував двері, щоб я не могла вийти, і возив Києвом під приводом «дуже треба поговорити»», – пригадує жінка.
За словами Наталії, свідків погроз не було, тому поліцейські на її заяви не реагували, казали «ну може він вас так любить», «ну якби він вам руку зламав чи вбив, тоді у нас були б підстави відкрити кримінальне провадження».
«Влітку 2017-го до мене в помешкання о другі ночі увірвалися невідомі. Я була вдома сама, прокинулась від того, що в дверях повертається ключ. Хтось зайшов, відчинив міжкімнатні двері, побачив, що я сплю, і втік. Я підвелась, зачинила вхідні двері і вибігла на балкон. Я побачила двох чоловіків, які забігали за будинок. З того часу я часто вночі прокидаюсь від відчуття, що хтось лізе до мене в квартиру. І до ранку не можу заснути. Я не можу стверджувати, що він причетний до цього, прямих доказів немає. Але напередодні я якраз змінила квартиру, у службі у справах дітей йому сказали мою нову адресу, і в цей день і день до того він чергував у мене під будинком і шукав зустрічі», – розповідає вона.
Врешті Наталії вдалося домогтися обмежувального припису для нього на півроку. Чоловік намагався оскаржити його, але апеляційний суд залишив припис без змін.
«Переслідувань стало менше, але вони зовсім не зникли. Суд же ніяк не контролює не виконання рішення. Я зафіксувала його на відео та фото біля будинку, написала заяву дільничому. Але то як мертвому припарка», – каже дівчина.
Водночас, на переконання Наталії, протидіяти переслідуванню можливо, хоча це й вимагає значних зусиль і часових затрат: потрібно шукати свідків і постійно самій контролювати увесь процес.
