Мер міста Каховки Андрій Дяченко заявив, що отримав листа від Українського інституту національної пам'яті, у якому від нього зажадали демонтувати монумент «Легендарна тачанка». Цей пам’ятник встановлений у пам’ять про бої, які точилися під Каховкою влітку-восени 1920 року між червоноармійцями та білогвардійцями. Мер Каховки сказав, що «буде боротися за пам’ятник». В Україні не один такий приклад монумента, який підпадає під декомунізацію, але який намагаються зберегти. Зокрема, в Києві стоїть пам’ятник червоному комдиву Миколі Щорсу.
Про те, що робити з радянською монументальною спадщиною Радіо Свобода поговорило з координатором громадської ініціативи «Лікбез. Історичний фронт» Кирилом Галушком та співробітником Інституту національної пам’яті Ігорем Каретніковим.
– Ігорю, наскільки мені відомо, ви причетні до появи цього листа, який обурив мера Каховки. Як ви бачите цю ситуацію?
Ігор Каретніков: До нас звернувся громадянин України і проінформував, що під містом Каховка стоїть пам’ятник «Легендарна тачанка», а в самому місті – пам’ятник «Дівчина в шинелі». Відповідно до того, що ми державний орган виконавчої влади, ми маємо відреагувати на таке звернення.
Пам’ятник, який героїзує Червону армію і боротьбу більшовицької влади, комуністичного режимуІгор Каретніков
Ми повідомили Каховську міську раду про те, що в них є такий пам’ятник, який згідно з законом Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів України має бути демонтований. Бо це пам’ятник, який героїзує Червону армію і боротьбу більшовицької влади, комуністичного режиму.
Так, ми написали, що ми наполягаємо на демонтажі, але це не означає, що ми зажадали, або, як пишуть в мережі, грізно вимагали. Ми проінформували й наполягли на тому, що закон має бути виконаний.
Щодо заяви мера Андрія Дяченка про те, що треба відстоювати – треба виконувати закон. Я пам’ятаю зі студентських років вислів: «Закон – це догма та інструкція до дії».
– А як вам аргументи каховського міського голови, що це такий пам’ятник, який становить культурно-історичну цінність і його треба зберегти? Зрештою, Каховка не багата на такі артефакти.
Ігор Каретніков: Так ми й кажемо, що це керівництво до дії. Дія може бути різною, можна творчо підійти до цього процесу, але треба зробити так, щоб закон був виконаний.
Можна зняти будьонівців, нехай залишиться тачанка, прибрати напис...Чом уб творчо не підійти?Ігор Каретніков
Я нещодавно давав інтерв’ю херсонському обласному телебаченню і жартома сказав, що можна зняти будьонівців, нехай залишиться тачанка і воно буде дійсно відповідати назві – «Легендарна тачанка». Сказав жартома, а потім подумав: а чом би й ні, чому б так творчо не підійти?
Прибрати написи, бо там написано, що «цей пам’ятник встановлено у 1967 році на честь 50-річчя великої Жовтневої революції». Навіть сам напис вже свідчить про те, що цей пам’ятник героїзує, уславлює комуністичну партію.
– Вам пам’ятник у Каховці впав в око, а Щорс у Києві вас не дратує?
Ігор Каретніков: Неодноразово повідомляли, і в минулому році ми вкотре звернулися до Київської міської ради про необхідність демонтувати цей пам’ятник. Ще у Києві є пам’ятник бронепоїзду «Таращанець», ще є декілька, які можна було б поприбирати. Але Київська міська рада та її очільник чомусь ігнорують наші пропозиції і вимоги закону.
– Кирило, пан Каретніков сказав, що демонтувати треба, позаяк вимагає закон, але треба робити це творчо.
Кирило Галушко: Мені сподобалося, що треба творчо до цього підійти. Головна проблема в процесі декомунізації, який, на мою думку, потрібний і дуже добре, що він розпочався – це поширення інформації, як це можна і треба робити, серед місцевих громад, на території яких знаходяться відповідні пам’ятники.
Деякі пам’ятники є місцевим фольклорним елементом, вони є елеменом значущості цього населеного пунктуКирило Галушко
Для багатьох міст, сіл і містечок деякі пам’ятники є місцевим фольклорним елементом, вони є популярними як елемент значущості цього населеного пункту. І до цього треба підходити зважено.
Ми знаємо, що численні Леніни та інші вожді ніяк не відклалися в культах місцевості, але є значущі і доволі масштабні монументи.
Цей монумент робила ленінградська контора: шикарні коні, пам’ятник такий динамічнийКирило Галушко
Ще в юному віці я проїздив повз Каховку і побачив цей пам’ятник. Він мене вразив так само, як один з популярних у моєму дитинстві фільмів «Невловимі месники».
Це романтизований вигляд громадянської війни. Це розкішний, ідеальний червоноармієць у будьонівці. Цей монумент робила ленінградська контора: шикарні коні, пам’ятник такий динамічний…
– І що тепер з цією романтикою робити? Вона підпадає під декомунізацію, але ж це твір монументального мистецтва?
Кирило Галушко: Моя принципова позиція, що декомунізація має відбуватися, наприклад, у жанрі заміни одного персонажа на іншого. Тому що наші люди, попри всі традиції радянської влади, не люблять, коли щось валять. Для них це виглядає як ментальне хуліганство чи безлад. І основна проблема, яка виникала у східних і південних регіонах, коли знімали з постаментів одіозні фігури радянської доби – не пропонували альтернативи.
Декомунізація має відбуватися, наприклад, у жанрі заміни одного персонажа на іншогоКирило Галушко
Логіка самих мешканців Каховки, наскільки можна зрозуміти їхню позицію, що це пам’ятник, як вони усвідомили для себе, не червоним, а махновцям.
– Але в будьонівці, це все ж таки червоноармійський кашкет.
Кирило Галушко: Так. Експерти кажуть, що махновці, попри те, що не один раз воювали на боці радянської влади, будьонівок ніколи не носили. І що робити? Руйнувати культову для регіону споруду, чи, можливо, адаптувати її під нинішні реалії?
– Як ви бачите цю адаптацію?
Кирило Галушко: Ця адаптація може бути анекдотичною.
– Спиляти будьонівку?
Кирило Галушко: Спиляти будьонівку! Тачанка – це махновський винахід, це винахід українського повстанського руху.
Тачанка – це махновський винахід, це винахід українського повстанського руху.
Офіційно армія Махна називалася Революційна повстанська армія України. Це не та УПА, яка була в Другу світову, але це УПА Східної України, того ж самого Донбасу, Півдня України.
Бо тачанка, як засіб військових дій і наша технологія, застосовувалася саме в регіоні сучасної Херсонщини.
– До речі, відома пісня 1930-х років про тачанку має декілька варіацій: в одній співається «тачанка-ростовчанка», в іншій «тачанка-киевлянка», а в третій «тачанка-полтавчанка».
Кирило Галушко: Якщо тачанка махновський винахід, то що заважає замінити написи на пам’ятнику на вшанування Українського повстанського руху.
Таке переформатування економить місцевий бюджет, відповідає історичним реаліям доби, не суперечить законуКирило Галушко
Якщо для цього потрібні якісь кошти, то місцева громада, думаю, заплатила б якійсь людині 500 гривень, яка б влізла і відпиляла будьонівку. І відтак цей персонаж був би в кубанці, яка була модною серед тих же махновців.
Таке переформатування економить місцевий бюджет, відповідає історичним реаліям доби, не суперечить закону і, як ми почули від державного виконавчого органу, це творчий підхід. Це не руйнація, а адаптація під нову добу доволі якісного художнього продукту.
– Минулого року був у Ризі, і там на центральній площі ще радянський пам’ятник червоним латиським стрільцям. Але на ньому змінили напис – і тепер це просто пам’ятник латиським стрільцям.
Кирило Галушко: Як на мене, це здоровий підхід.
– У нас подібним чином вчинили з пам’ятником біла заводу «Арсенал». Причому, це навіть не влада, а якась громадська організація змінила табличку. Але що робити з Щорсом у такому випадку?
Кирило Галушко: Поки що у нас навіть на рівні академічної, історичної науки нема однозначної конвенції з приводу ставлення до радянського українського проєкту, зокрема, часів української революції.
Тоді чимало людей, в яких була виразна українська ідентичність, які хотіли нової вільної України, позбавленої влади царату, мали ілюзії. Вони протривали у когось до кінця 1920-х, а в когось до 1933 року. І ми знаємо, що найбільші адепти українського радянського проєкту Хвильовий і Скрипник покінчили собою у 1933 році.
Як ставитися до тих ілюзій, в яких багато людей брало участь і, зокрема, вони воювали проти УНР?
– Зараз вони підпадають під декомунізацію.
Кирило Галушко: Так. Але мені дуже не подобається практика, коли виразні художні твори, такі як пам’ятник Щорсу – з художньої точки зору, це дуже крута штука – руйнуються.
Мені дуже не подобається практика, коли виразні художні твори руйнуютьсяКирило Галушко
Якби у законі було передбачено створення парків тоталітаризму в музейних садибах чи спеціально відведених місцях, куди відвозяться ці монументи й складають елемент експозиції. Це цивілізований підхід.
Тому що просто взяти й роздовбати щось можна, але та ж сама тачанка – це пам’ятник культури місцевого значення.
Безперечним пам’ятником культури був Ленін на Бессарабці в Києві, якого роздовбали під час Революції гідності цілком логічно. А якби його раніше прибрали, відвезли у спеціальне місце, він би не муляв очі під час суспільних конфліктів.
Щоб не виникало суспільних суперечок, треба або адаптувати пам’ятник під нову епоху, якщо це можливо, або його музеєфікувати у спеціальному місці.
– Знаю про такий досвід в інших країнах. А в Україні є успішний досвід такого підходу?
Кирило Галушко: Щодо надати пам’ятнику нового змісту, окрім прикладу, який ви навели про «Арсенал», не зустрічав. Але я знаю чудові приватні ініціативи в цьому сенсі.
Ти виходиш з готелю у степ і бачиш у степу 50 пам’ятників Леніну, відчуваєш себе ніби на острові ПасхиКирило Галушко
Наприклад, селище Фрумушика-Нова на українсько-молдавському кордоні в Бессарабії, де приватний власник господарства зібрав леніних, дзержинських, зокрема, одеського Леніна і поставив їх у степу.
Це виглядає абсолютно вражаюче і я би сказав повчально. Ти виходиш з готелю у степ і бачиш у степу 50 пам’ятників Леніну, відчуваєш себе ніби на острові Пасхи. Коли таке робити – це також елемент ментальної декомунізації.
Читайте ще:
Історія київських генпланів: від Катерини ІІ до Кличка
В Україні демонтували останній пам’ятник Калініну – активісти