Змієві вали – давні фортифікаційні споруди на південь від Києва, які колись простягалися на сотні кілометрів. На Правобережжі вони тягнулися на Захід від Дніпра, а на Лівому березі простягалися на схід. Зараз залишки цих оборонних споруд подекуди збереглися на Київщині, в південних районах Житомирщини і досі місцями вражають своєю монументальністю.
Про те, хто, коли і як їх збудував, Радіо Свобода спілкувалося з археологом Артемом Борисовим.
– Назва «Змієві вали» пішла з народної легенди, яка наклала свій відбиток на знання про ці споруди. Мовляв, якісь давні міфічні богатирі здолали давнього міфічного змія, впрягли його в рало і провели таку багатометрову у висоту та на сотні кілометрів у довжину борозну – вали. Можна зрозуміти давніх людей, бо коли вони бачили щось величезне, думали, що тут не обійшлося без якихось надлюдських сил. Що відомо про будівництво цих валів?
– Давні люди, які думали, хто ж збудував Змієві вали, – це люди XV–XIX століть. Навіть на початку ХІХ століття ми маємо легенди про цих богатирів. Із одного боку, це Кузьма і Дем’ян, із іншого боку є легенда, що Борис і Гліб.
– Це вже ХІ–ХІІ століття?
– Борис і Гліб – так. Але їхню появу приписували різним богатирям. Легенда так жила, з’явилися варіанти.
– Борис і Гліб – це ж християнські мученики, відомо, що вони загинули молодими.
– Цікаво, що і там, і там – це пара богатирів, і це святі цілителі. Але менше з тим, вже зараз, завдяки роботам краєзнавців, археологів, зокрема Михайла Кучери у 1970–1980-х роках, ми знаємо достеменно, хто, коли і частково як збудував Змієві вали.
Ми схильні вважати, що це давньоруський час: Х – початок ХІ століття.
– Як на той час можна було мобілізувати такі величезні людські ресурси, щоб звести такі циклопічні споруди на сотні кілометрів? Які це були інженерні й будівельні підрозділи у князівських військах?
Щоб збудувати такі масштабні споруди, їх треба було спланувати. Була якась геодезична служба
– Михайло Кучера, який досліджував це питання, пише: щоб збудувати такі масштабні споруди, їх треба було спланувати. Була якась геодезична служба. Ми про неї нічого не знаємо, але, очевидно, вона була. А мобілізувати населення князі вміли: і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий мали засоби та хист до цього. До того ж, це було завдання захисту княжої столиці – Києва. Про які маси йдеться? Близько чотирьох тисяч людей одночасно мобілізувати на це будівництво.
– Але це ж яка мала бути інтендантська служба – їх же годувати треба, їм треба десь жити.
Копали рильцем – дерев’яна лопата із залізним окуттям. І працювали з деревиною сокирою. Більше ніякого інструменту не було у давньоруський час
– Вважається, що ці люди були вилучені з сільськогосподарського і ремісничого виробництва і працювали тільки над будівництвом. Це копачі, які копали рильцем – дерев’яна лопата із залізним окуттям. І працювали з деревиною сокирою. Більше ніякого інструменту не було у давньоруський час.
Вважається, що вони проживали у тимчасових таборах і постійно пересувалися, бо вал це лінійна структура. А в долині річок паслася худоба, яку вони їли. З навколишніх поселень було організовано підвіз провіанту. Але це поки що теорія.
– А ви не знаходили залишки цих тимчасових таборів?
– На жаль, масштабно це питання не вдалося поки що дослідити. Це дуже цікава перспектива досліджень. У нас відомі поселення, які синхронні Змієвим валам, є могильники – місця поховань, де лежать будівничі Змієвих валів. Але цих тимчасових поселень ми поки не виявили.
– Ви кажете, що будівництво зараз датують Х–ХІ століттями. А раніше, коли я вчився у школі, датування цих валів було дуже невизначене: казали, що це п’яте століття, сьоме століття і мало не початок нашої ери. Чому не було такої визначеності щодо їхнього будівництва і завдяки чому воно з’явилося?
– Змієві вали – це дерево-земляна стіна, це довгі вали. І довгі вали – це не унікальне явище, воно було поширене. Наприклад, та сама Китайська стіна – це також довгий вал, але збудований з каменю. Був римський лімес – військовий кордон Римської імперії, по якому також були влаштовані вали на певних ділянках.
Всередині Змієвих валів, коли їх будували, використовували попередні укріплення скіфських часів
Часто Змієві вали плутають із Траяновими валами, які розміщені в Подністров’ї, там датування трохи інше. Змієві вали – це Київщина, Житомирщина, Черкащина, Чернігівщина і Полтавщина.
Всередині Змієвих валів, коли їх будували, використовували попередні укріплення скіфських часів. Наприклад, Круглик, городище скіфського часу під Києвом, вписане у лінію Змієвих валів. Тому з цим ще було пов’язане датування.
– Через те, що на півдні були збудовані раніше Траянові вали, то переносили й дату будівництва Змієвих валів?
– Плутала карти ця назва – Траянові вали. Окрім того, у 1960-х роках був краєзнавець Аркадій Бугай, який зробив великий внесок, актуалізував тему Змієвих валів. Він їх досліджував, практично всі обстежив особисто. І він взяв на аналіз зсередини валів горіле дерево. Але оскільки технологія радіовуглецевого аналізу була ще в ті роки досить недосконала, то були різні дати. І більшість дат лягла у цей проміжок перших століть нашої ери. Він був свято впевнений, що природничі методи дали таке датування.
У середовищі краєзнавців до цього часу побутує вже легендарна інформація, що Змієві вали належать до перших століть нашої ери. Але Михайло Кучера повторив аналізи у 1980-х роках, коли методи датування були більш досконалі. Вони дали інші дати. Проте він відмовився від цих датувань, тому що, як він описував, ще недосконала технологія.
– Отже, зараз більшість дослідників схиляються до того, що це Х–ХІ століття?
– Більшість дослідників, археологів, науковців.
– У ті часи вже були літописи. Це було будівництво століття за своїми масштабами. Чому в літописах немає згадок, що велися такі великі фортифікаційні роботи?
– Ці вали будувалися не так довго, як нам здається. Це не тривало десятиліттями. Михайло Кучера вказує, ґрунтуючись на обрахунки обсягів будівництва, що це тривало 4–5 років. За такий проміжок часу збудували лінію Змієвих валів у Пороссі – регіон, який я досліджую. І це буквально 200 кілометрів.
У літописі було повідомлення, що Ярослав Мудрий почав «ставити гради по Росі» у 1032 році
Літопис – це дуже специфічне джерело. Туди потрапляли не всі події. Ми не знаємо, які були мотиви у літописця. У літопису було повідомлення, що Ярослав Мудрий почав «ставити гради по Росі» у 1032 році. Під словом «град» літопис розуміє укріплені споруди. Це може бути городище, а можуть бути й вали. Можливо, це і є повідомлення літописця про початок цього будівництва.
– Не виникає сумнівів щодо призначення, що це були оборонні споруди. Якщо взяти їхнє розташування, то оборонялися від кочовиків, які в степу пересувалися й робили напади на князівські володіння. Наскільки ефективною оборонною спорудою були ці вали?
Недарма лінії цих валів збігаються з оборонними лініями пізнього Середньовіччя чи Нового часу. Навіть перед Другою світовою війною був Київський укріпрайон, вони проходять по тих же місцях
– Судячи з того, що Володимир почав їх будувати на Стугні, по Сулі, по Десні, а Ярослав Мудрий – продовжив, то можна сказати, що вони виправдали себе і були досить ефективні. Адже це будівництво було дуже затратне: що в людських ресурсах, що в матеріальних.
І недарма лінії цих валів збігаються з оборонними лініями пізнього Середньовіччя чи Нового часу. Навіть перед Другою світовою війною був Київський укріпрайон, вони проходять по тих же місцях. Тобто вали були досить ефективно розміщені.
– Хто міг у ті часи зробити таку підготовчу роботу? Тоді ж аерофотозйомки не було.
– Ми вважаємо, що ці території були знайомі давноруській людині. Люди, які жили біля та навколо Києва, знали ці території, використовували їх господарчо. Хоча, наприклад, на Пороссі не було стаціонарного заселення до початку ХІ століття, поки не з’явилися ці вали, і Ярослав почав цілеспрямовано осаджувати людей.
Окрім того, у давньоруський час були ще такі епохальні споруди, як Десятинна церква, Софія Київська. Це дуже складні інженерні споруди. Щодо архітектурних споруд є теорія, що запрошували майстрів-інженерів із Візантії, які планували. А потім вже з’явилися свої люди, які в цьому розбиралися.
Ми знаємо про Видубицький монастир, як там ремонтували церкву, яка осувалася в Дніпро. Там вже є згадка про інженера, який проєктував, були спеціальні на це люди.
– На давньоримському лімесі через кожні декілька кілометрів стояли гарнізони. А чи були Змієві вали обсаджені гарнізонами чи сторожовою службою? Чи ця стіна була оборонною сама по собі?
Це складна взаємодія цієї дерево-земляної стіни, окремих укріплених населених пунктів-городищ і людей, які жили в городищах й обслуговували цю стіну
– Ми кажемо не про окремі вали, а про оборонні лінії. Тому що це складна взаємодія цієї дерево-земляної стіни, окремих укріплених населених пунктів-городищ і людей, які жили в городищах й обслуговували цю стіну.
Ми знаємо, що по Стугні Змієві вали не були безпосереднього зв’язані з городищами, але вони підходили до них. Тобто люди жили в городищі й обслуговували стіну. Так само на Пороссі, навіть якщо стіна розташована далеко від городищ, були загони, які її об’їжджали.
Стіна функціонувала незалежно від людей, принаймні, без постійних військових залог. Її функція була зупинити просування війська кочівників.
– Кочовик не міг в’їхати на цей вал на коні?
– Безпосередньо на вал в’їхати не міг. Там ще була дерев’яна стіна, це було висотою понад три метри. Можна було спалити цю стіну, але якщо ти палиш дерев’яну стіну, стовп диму видно ледь не в Києві. А тактика кочовиків передбачала раптовий наскок.
– Як довго ці вали функціонували й чому потім від них відмовилися?
– Різні лінії функціонували по-різному. Наприклад, коли звели пороську лінію в районі Білої Церкви, Корсуня, Богуслава – це південна Київщина, то лінії по Стугні вже втратили своє військове значення.
– Тобто, вали просувалися поступово на Південь?
Система оборони вже ґрунтувалася на використанні кочівників у Пороссі – «своїх поганих», як їх називають літописці, – тобто система оборони змінилася
– Так. Київ відгороджувався від Степу цими лініями валів. На межі ХІ–ХІІ століть ще будується останній пізній вал на Росі, і після цього ми не знаємо давньоруського будівництва валів. Система оборони вже ґрунтувалася на використанні кочівників у Пороссі – «своїх поганих», як їх називають літописці, – тобто система оборони змінилася.
– Відмовилися від фортифікацій і стали домовлятися з одними кочовиками проти інших.
– Можна сказати і так.
– Яка система була ефективнішою? Чи ефективність однієї стала сумнівною і тому перейшли на іншу?
– Просто змінилися обставини. З’явилися кочівники, яких можна було садити в Пороссі у внутрішніх степках – це Кагарлицький, Білоцерківський райони. Змінилася ситуація в Степу. У 1036 році Ярослав Мудрий розбив печенігів, вони відкочували від Русі й перестали бути важливими суперниками.
– Але після них з’явилися половці!
Половці перебували на іншій стадії кочування: у них були постійні маршрути кочування, стійбища, їх можна було знайти в степу
– Але перед ними з’явилися торки, яких можна було оселити. Половці перебували на іншій стадії кочування: у них були постійні маршрути кочування, стійбища, їх можна було знайти в Степу. Тому ми знаємо про походи на половців – на печенігів не ходили, тому що вони майже безладно блукали степами, їх годі було знайти.
– Зараз ведуться дослідження Змієвих валів? І чи є якісь напрямки досліджень, де можливі нові відкриття?
Змієві вали – це те, що ми мусимо зберегти
– Активно ми зараз не ведемо дослідження. Але зовсім нещодавно ми проводили фіксацію збережених частин. Тому що Змієві вали – це те, що ми мусимо зберегти. Наша задача зробити на них відповідну документацію і розробити програму збереження. Бо вони йдуть через сільськогосподарські землі, лісництва. Ці землі не виділені в окремі території.
Окрім того, потрібно шукати тимчасові поселення будівничих, про які ми вже згадали, шукати поселення, які обслуговували ці вали. І нам би хотілося повторити природниче датування й уточнити моменти, коли вони були точно збудовані.
