Помічник держсекретаря США Карен Донфрід відвідує Москву «з метою висловити стурбованість нарощуванням Росією сил поблизу України та для прямої розмови з високопоставленими офіційними російськими особами». Про це повідомила речниця Білого дому Джен Псакі. За її словами, Донфрід під час зустрічі у Росії наголосить на прихильності США допомогти вирішити конфлікт на сході Україні. Поряд із тим, зазначила Псакі, Вашингтон веде активне обговорення з європейськими партнерами, щоб знайти найбільш відповідний формат переговорів з Росією у сфері безпеки.
Напруга навколо України посилилася поряд із черговим погіршенням відносин між Росією та НАТО. Колись ці відносини були настільки теплими, що президент Володимир Путін навіть говорив про можливість приєднання його країни до Північноатлантичного альянсу.
Зміни у відносинах Росії та НАТО:
Холодна війна і крах комунізму
Протягом десятиліть Холодної війни СРСР та його союзники за Варшавським договором у Центральній та Східній Європі перебували у напруженому протистоянні з НАТО.
Конфронтація послабилася у 1980-х роках, коли радянський лідер Михайло Горбачов почав реформувати СРСР, що дозволило відбутися реформам і в країнах Східного блоку.
Горбачов не намагався запобігти краху комуністичних режимів у союзників, і він швидко погодився на возз'єднання Східної та Західної Німеччини після падіння Берлінської стіни в 1989 році.
Під час переговорів про возз'єднання Німеччини Горбачов отримав від Заходу обіцянки, що НАТО не буде розширюватися на схід, але ці обіцянки були усними і ніколи не були задокументовані.
Зосереджений на політичних та економічних кризах, що стали наслідком розпаду Радянського Союзу в 1991 році, президент Росії Борис Єльцин звертав мало уваги, коли Польща, Угорщина та Чехія приєдналися до НАТО в 1999 році.
Того ж року кампанія НАТО проти нинішньої Сербії, союзника Росії, стала першим великим розривом між Москвою та Північноатлантичним альянсом після розпаду СРСР.
Короткочасна відлига Путіна
Після того, як Путін змінив Єльцина у 2000 році, він швидко почав зміцнювати відносини із Заходом, навіть висловивши припущення щодо можливого приєднання Росії до НАТО.
Лорд Джордж Робертсон, який у 1999–2004 роках був генеральним секретарем НАТО, нещодавно згадував про те, як Володимир Путін запитав його, коли Альянс запросить Москву, і як він образився, коли Робертсон відповів, що Росії доведеться спрямувати заявку на членство, як і будь-якій іншій країні-кандидату.
Пізніше Путін заявив, що НАТО не бажає приймати Росію, оскільки Захід боїться її сили та незалежної позиції.
Вивчаючи можливість членства в НАТО, Путін також намагався налагодити тісніші зв’язки політичні та у сфері безпеки з Вашингтоном і його союзниками.
Після терористичних атак 11 вересня 2001 року Путін став першим іноземним лідером, хто зателефонував тодішньому президентові США Джорджу Бушу і запропонував допомогу. Він швидко погодився на розміщення американських військових на базах у колишніх радянських республіках у Центральній Азії через війну в Афганістані. Іншим жестом доброї волі Путіна стало рішення про закриття військових баз радянських часів на Кубі та у В’єтнамі.
Незважаючи на те, що Москва так і не надала заявки на вступ до Альянсу, у 2002 році було створено Раду Росія-НАТО для координації політики і співпраці у боротьбі з тероризмом та з інших питань.
Прохолода повертається
Зв'язки між Росією та НАТО почали погіршуватися у 2002 році після того, як Вашингтон відмовився від угоди часів Холодної війни – Договору про обмеження системи протиракетної оборони (ПРО). Цей крок Москва розцінила як потенційну загрозу для свого ядерного стримування.
Війна США в Іраку в 2003 році викликала різку критику з боку Москви і ще більше загострила відносини. Росія висловлювала ще більше невдоволення, коли Болгарія, Румунія, Словаччина, Словенія та колишні радянські республіки Естонія, Латвія та Литва приєдналися до НАТО у 2004 році.
Напруження між Заходом і Росією зросло в 2004 році після Помаранчевої революції в Україні, що змусила скасувати перемогу на виборах підтриманого Кремлем кандидата в президенти.
Кремль розцінив українську Помаранчеву революцію, а також відсторонення непопулярного лідера в Грузії, що відбулося перед тим, як інспіроване Заходом втручання у справи держав, що він вважав задвірками Росії.
У переломній промові на конференції з безпеки в Мюнхені (Німеччина) у 2007 році Путін різко розкритикував дії США по всьому світу, заявивши, що Вашингтон «в усьому переступив свої національні кордони» і назвав розширення НАТО на схід «серйозною провокацією».
Російсько-грузинська війна
Росія голосно скаржилася, коли НАТО пообіцяло членство Україні та Грузії на саміті в Бухаресті (Румунія) у квітні 2008 року, вважаючи це ударом по її життєво важливих інтересах безпеки.
Через чотири місяці Росія розгромила Грузію в п’ятиденній війні, що розгорілася, коли південнокавказька нація застосувала силу, щоб спробувати повернути контроль над підтримуваним Москвою сепаратистським регіоном – Південною Осетією.
Росія швидко визнала Південну Осетію та інший грузинський сепаратистський регіон Абхазію незалежними державами і зміцнила там свою військову присутність.
Конфлікт на сході України
У лютому 2014 року дружній до Кремля президент України Віктор Янукович покинув країну після застування силовиками вогнепальної зброї проти учасників Революції гідності, що спалахнула в листопаді 2013 року, коли він вирішив відмовитися від угоди з Європейським союзом на користь тісніших зв'язків з Москвою.
У відповідь Росія окупувала український Кримський півострів і весною 2014 року скерувала диверсійні групи на схід України, на Донбас. Збройний конфлікт, що триває вже восьмий рік, забрав життя понад 14 тисяч людей, а зусилля з пошуку політичного врегулювання провалилися. Москва заперечує свою причетність, заявляючи, що всі росіяни, причетні до бойових дій, є добровольцями, які приєднуються до місцевих бойовиків.
США та їхні союзники наклали на Москву санкції, і НАТО припинило будь-яку практичну співпрацю з Москвою, зміцнивши свої сили поблизу Росії. Кремль засудив ці військові розгортання та навчання поблизу своїх кордонів як загрозу безпеці.
У жовтні 2021 року Росія призупинила свою місію в НАТО і наказала закрити офіс Альянсу в Москві. Це сталося після того, як НАТО відкликало акредитацію вісьмох російських чиновників у штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу в Брюсселі через їхні, як стверджували, зв’язки з російською розвідкою.
Минулого місяця на тлі накопичення російських військ поблизу кордону України напруженість зросла. Путін заперечує планування нової, широкомасштабної атаки, але домагається від Заходу обіцянки, що НАТО не допустить Україну до членства в Альянсі і не розгорне на її території свої сили. Таке розширення Путін назвав «червоною лінією» для Москви.
Під час відеодзвінка 7 грудня цього року президент США Джо Байден попередив Путіна про «важкі наслідки», якщо Росія знову вторгнеться в Україну, але пообіцяв провести консультації для вирішення проблем Росії.
НАТО і Росія – наступні кроки
Довіра до НАТО залежить від її спільної гарантії оборони, відомої як стаття 5, згідно з якою напад на одного члена вважається нападом на всіх, і вона спонукає запропонувати членство будь-якій європейській країні, яка може сприяти безпеці в Європі та Північній Америці. Але і Україна, і Грузія мають невирішені конфлікти на своїх територіях, і їхнє залучення до НАТО зараз змусить усі 30 країн-членів стати на військовий захист.
Росія хоче, щоб Захід юридично зобов’язався не розгортати сили та зброю в Україні, а російське МЗС минулого тижня вимагало від НАТО скасувати свою обіцянку 2008 року прийняти Україну та Грузію до Альянсу.
США та інші союзники по НАТО відхилили вимоги Росії. «Відносини НАТО з Україною вирішуватимуть 30 союзників по НАТО і Україна, ніхто інший», – заявив минулого тижня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ.
Путін заперечив аргумент НАТО, сказавши, що, хоча Україна вільна провадити свої заходи безпеки, але вони не повинні загрожувати Росії.
«Кожна країна, безумовно, має право вибрати найбільш прийнятний спосіб забезпечення своєї безпеки, але це має бути зроблено таким чином, щоб не порушувати інтереси і не підривати безпеку інших країн, у даному випадку Росії. Безпека має бути глобальною та однаково охоплювати всіх», – сказав Путін.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
