9 серпня о 6-й ранку на 92-му році життя помер Сергій Адамович Ковальов, дуже дорога і близька мені людина, з якою мене пов’язували дружні і професійні стосунки близько 35 років. До останнього дня він зберігав ясний розум і пам'ять.
В два роки його вивезли з України, його мати була українкою
Ми познайомилися у Лариси Богораз у 1987 році, куди він нелегально приїздив, йому тоді було заборонено мешкати в Москві. З 1989 року постійно зустрічалися в «Меморіалі» і Московській Гельсінкській групі, було багато спільних дій. Останні сім років бачилися тільки віртуально: я не міг приїхати до Москви зі зрозумілих причин.
Зв'язок з Україною «через табір»
Сергій народився в Сумській області, в два роки його вивезли з України, але його мати була українкою, і він завжди цікавився нашими подіями.
Він сидів разом з українцями, з багатьма товаришував
Зв’язки з Україною у нього були, як він висловлювався, «через табір» – він сидів разом з українцями, з багатьма товаришував, зокрема, з Євгеном Сверстюком, з яким листувався після звільнення. На засланні він був в селі Матросово, де до нього були Василь Стус та Зорян Попадюк.
Коли журналісти спитали про його ставлення до Померанчової революції в Україні в 2004 році, Сергій відповів: «Я трохи заздрю, але мені також приємно за моїх співвітчизників, я ж наполовину українець. Я впевнений, що те, що відбувається в Києві та інших великих містах України, – це перш за все протест проти звичаю влади маніпулювати громадянами. Це протест проти нахабних фальсифікацій, які були безсумнівні в цих виборах. Це, якщо хочете, боротьба за свою людську гідність. «Ми не бидло!» – ось яке гасло було головним».
Активно виступає проти російської агресії
Сергій і «Меморіал» в цілому активно виступали й виступають проти російської агресії з 2014 року, при цьому, зауважу, що він був найрадикальнішим у своєму ставленні до російської влади і особисто до Путіна, якого він презирливо називав «підполковником». Його принциповість і моральні вимоги були вищої марки.
Ніхто з нас тоді й гадки не мав, що займається політикоюСергій Ковальов
Це можна зрозуміти, якщо згадати його мотиви участі у правозахисному русі в СРСР:
«Розмова про політичну опозицію в СРСР 60-80-х років була би абсолютно безглуздою, якби не одна обставина. Ніхто з нас тоді й гадки не мав, що займається політикою. Справді – що це була за політика? Чи не висувалося того, що прийнято називати політичною платформою. Ті, хто починав підписувати якісь листи протесту, публікуватися в самвидаві, – всі ці люди навіть і не думали, що в країні, загрузлій в комуністично-марксистській трясовині, може щось змінитися.
Сором був головним мотивом, який спонукав до активностіСергій Ковальов
Всі наші тодішні дії, з погляду реалістів, були свідомо безрезультатними. Хоча ні, результат був – вони закінчувалися, як правило, тюремним терміном. Здавалося, що це і є єдиний результат.
Чим же стимулювалися ці дії? Насправді нічим, крім сорому. Сором був головним мотивом, який спонукав до активності».
Це дуже точне визначення мотиву для правозахисту, яке залишається актуальним й сьогодні. Уроки Сергія Ковальова ще не вивчені, усвідомлення його значущості для нас – у майбутньому.
Євген Захаров – голова Харківської правозахисної групи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
