Міський суд російського Петрозаводська виніс вирок карельському історикові, керівникові карельського відділення товариства «Меморіал» Юрієві Дмитрієву – три з половиною роки колонії у справі про насильницькі дії сексуального характеру, здійснені щодо його прибраної дочки.
Сайт суду повідомляє, що Дмитрієва визнали винним за пунктом «б» частини 4 статті 132 Кримінального кодексу Росії (насильницькі дії сексуального характеру стосовно особи, яка не досягла 12-річного віку), але виправдали за обвинуваченням у виготовленні дитячої порнографії (стаття 242.2 КК Росії), розпусних діях (частина 1 статті 135 КК Росії) і зберіганні зброї (частина 1 статті 222 КК Росії). Раніше прокуратура вимагала для нього 15 років колонії суворого режиму. З урахуванням часу, проведеного в СІЗО, Дмитрієв вийде на волю 12 листопада цього року.
Біля будівлі суду, де оголошували вирок, зібралося близько 100 людей: журналісти, друзі і близькі Юрія Дмитрієва, громадські діячі – депутати від російської партії «Яблуко» Емілія Слабунова і Борис Вишневський та правозахисник і голова «Меморіалу» Ян Рачинський.
Іще до початку засідання адвокат історика Віктор Ануфрієв сказав, що його підзахисний почувається нормально, «наскільки можна почуватися нормально у слідчому ізоляторі».
«Тримається мужньо, гідно всі ці роки. Вірить, що вирок буде справедливим і законним. Ця впевненість у ньому підкріплюється тим, що він знає краще за всіх нас із вами, що нічого злочинного [він] не коїв», – сказав Ануфрієв.
Хто такий Дмитрієв і чим він займається?
Багаторічний голова карельського «Меморіалу» – відомий історик і краєзнавець, який розслідував злочини сталінських часів. Саме він знайшов масове поховання в урочищі Сандармох у Карелії, де наприкінці 30-х років XX століття були поховані тисячі арештантів, розстріляних НКВС. Завдяки Дмитрієву і «Меморіалові» стали відомі імена кількох тисяч розстріляних під час Великого терору.
Під час розкопок у 1990-х і 2000-х роках серед убитих і похованих у братських могилах виявили останки людей не лише з Карелії, але й в’язнів Соловецького табору, будівельників Біломорканалу і засланих із інших з інших регіонів СРСР. Нині відомі імена 6 241 розстріляного.
Невдовзі після виявлення поховань родичі убитих і правозахисники почали встановлювати на місці розстрілів меморіальні таблички. А у середині 2000-х комплекс отримав статус історичної пам’ятки і був узятий під державну охорону. Юрій Дмитрієв також домігся того, щоб у річницю початку Великого терору 7 серпня і регіоні запровадили день жалоби.
Вже перебуваючи в СІЗО, Дмитрієв почав писати книжку про цей меморіальний комплекс.
У чому звинувачують Дмитрієва?
Уперше Юрія Дмитрієва заарештували у грудні 2016 року. Теперішня справа – вже друге обвинувачення за «педофільською» статтею, яке порушили щодо нього. За першою справою суд його виправдав, але Верховний суд Карелії скасував виправдальний вирок і повернув справу на перегляд. У результаті Дмитрієв отримав два з половиною роки обмеження волі за статтею про незаконне зберігання зброї ( у нього вдома під час обшуків знайшли деталі історичної зброї, знайдені на місці розкопок).
Справи проти Дмитрієва порушили через світлини неповнолітньої прибраної дочки в нижній білизні, які історик зберігав у комп’ютері. Тоді його обвинуватили у розпусних діях і фотозйомці особи, яка не досягла 14-річного віку.
Як стверджують Дмитрієв і його захист, коли він брав дівчинку за дочку, в неї була недостатня вага. Фото призначалися для органів опіки «для контролю за її фізичним станом» і на випадок, якби довелося доводити, що він добре опікується дитиною. Пізніше незалежна експертиза підтвердила, що світлини не є порнографією і відповідають лінії захисту. Дмитрієв також пройшов кілька психіатричних експертиз, які підтвердили, що він психічно здоровий і не є педофілом.
Після виправдувального вироку у червні 2018 року стосовно Дмитрієва порушили нову кримінальну справу. Вона була за статтею про насильницькі дії сексуального характеру, здійснених щодо особи, яка не досягла 14-річного віку. Через те, що нова справа була порушена за тяжкою статтею, Дмитрієва утримували під арештом.
Чому Дмитрієва вважають політичним в’язнем?
Історик ніколи не визнавав своєї провини у насильстві щодо прибраної дочки. «Меморіал», захист Дмитрієва вважають його справу сфабрикованою і політично вмотивованою. За однією з версій, влада за допомогою кримінальної справи намагалася скомпрометувати його чи просто помститися за роботу історика для пошуку місць поховання жертв сталінських репресій і увічнення їхньої пам’яті.
Правозахисники зауважували, що у 2016 році у Дмитрієва був конфлікт із іншими істориками і Російським військово-історичним товариством (РВІТ). Тоді петрозаводські історики Юрій Кілін і Сергій Веригін (останній – член РВІТ; очолює товариство колишній міністр культури Росії Володимир Мединський) висловили версію, що у Сандармосі можуть бути поховані не репресовані у роки Великого терору, а військовополонені червоноармійці, розстріляні під час Другої світової війни. Правозахисники відзначали, що російська влада неохоче говорить про репресії сталінських часів і намагається перешкоджати роботі істориків для увічнення пам’яті жертв сталінського терору.
Під час розслідування на підтримку Дмитрієва виступали лауреати Нобелівської премії Джонатан Літел і Світлана Алексієвич, а також лауреат Пуліцерівської премії Енн Еплбаум. Також на підтримку історика виступили понад сто російських діячів культури, журналістів і науковців. В одному з їхніх листів ідеться про те, що російська влада забезпечує обвинувальний вирок, щоб виправдати незаконне переслідування Дмитрієва, а а всі кримінальні справи проти нього – це спроба переписати історію Росії й СРСР.
Як відреагували в Росії на вирок Дмитрієву?
Офіційна заява «Меморіалу»:
«Незважаючи на очевидну м’якість вироку у порівнянні з 15 роками позбавлення волі, які запитувала прокуратура, вирок не правосудний. Абсолютна необґрунтованість обвинувачень була очевидною від самого початку. І такий вирок за настільки тяжким обвинуваченням означає єдине: в обвинувачення немає ніяких доказів реальної провини Дмитрієва у насильницьких діях сексуального характеру щодо неповнолітньої прибраної дочки. Поза тим, ці обвинувачення вже відібрали понад три років волі у Юрія Дмитрієва і скалічили долю його прибраної дочки».
Дмитро Биков, письменник:
«Мій син, студент Кіношколи, їздив із Дмитрієвим із експедицією на Соловки. І згадує про нього, а у нього прізвисько було «Хотабич», – каже, що «Хотабич» – це одне з найяскравіших його вражень у житті, один із найбільш разючих людей, яких він бачив. Він казав, що, звісно, «Хотабич» їх «шикував» суворо, але підкорятися йому було цікаво, було радістю. Не кажучи вже про те, що неймовірний обсяг його знань і неймовірна хоробрість його у поводженні з такою моторошною річчю, як останки розстріляних, у підході до найстрашніших подій російської історії – все це було величезною подією для Андрія. Якщо вже я Дмитрієву довіряв свого сина, і всі батьки студентів Кіношколи довіряли йому дітей, то як ми можемо вірити в те, що він чіплявся до своєї прибраної дочки?!»
Лія Ахеджакова, акторка:
«Такий страшний час – ми нічого не можемо вдіяти. Але я вірю, що це недовго: не може бути так страшно і так довго! Юрію Олексійовичу, всією душею бажаю вам, щоб ця мерзота впала! Щоби ми могли з вами побачитися і привітати вас із вашою приголомшливою працею на благо історії, заради того, щоб із нами знову не сталася така страшна історія, коли розстрілювали ні в чому не винних людей і закопували! І ніхто не дізнавався, де батько, де син, де мати, де дідусь – вони всі лежали у землі невпізнані. Дякую вам за вашу працю!»
Борис Вишневський, депутат Законодавчих зборів Петербурга
«На мою думку, вирок означає, що суд розуміє, що всі обвинувачення були липовими, але не може собі дозволити повністю виправдати людину, адже правоохоронна система не має задньої передачі. Коли за двома епізодами виправдовують повністю, а за третім дають покарання нижче від межі – це ймовірна ознака того, що суд чудово розуміє, що все це необґрунтовано і незаконно. Але, вочевидь, отримані вказівки і повідомлені судом думки не дозволяють виправдати людину повністю. Побоююсь, що це найкраще, на що ми могли розраховувати. Якби це був демократичний суд у незалежній країні, я б ні на секунду не сумнівався, що Дмитрієв був би повністю виправданий».
Яків Гордін, історик:
«Такий вирок – це варварство, бо вже неодноразово було доведено, що обвинувачення абсолютно липове. Це розправа над літньою, найвищою мірою гідною, мужньою людиною, за що він і отримав від батьківщини відповідну відплату, цей сюжет не перший і не останній. Це навіть не просто політичне переслідування, це дрібна помста місцевої влади – за байдужості влади вищої. Абсолютно жахлива історія. Дмитрієв виявився зручною і яскравою мішенню – це тенденція: небажання знати по-справжньому про злочини держави».
Микола Кононов, журналіст:
«Не можна втомлюватися повторювати: історик Юрій Дмитрієв повернув імена десяткам тисяч знеособлених політв’язнів, яких розстріляли і скинули до ями у карельських лісах під час Великого терору. Щойно Дмитрієва визнали винним у липовій справі про розбещення прибраної дочки. Немає значення, що дали 3,5 роки, а не 15 – все одно облили соромом. Часто здавалося, що Дмитрієву мстяться не силовики, а розгніване божество забуття, адже він дав безсмертя тим, кого передбачалося тихо видалити з минулого, вліз із саперною лопаткою у царство тіней і викликав неупокоєні душі. Звісно, це злочин, і помста прийшла одразу».
Анатолій Разумов, керівник Центру «Повернені імена» при Російській національній бібліотеці:
«Із того, що могло бути, гадаю, так [– це перемога]. Захист наш не зупинений, ми будемо і надалі його захищати і виправдовувати, і він буде працювати. Головне, що він буде з нами, і буде працювати й захищати Сандармох. Ми будемо захищати Сандармох, і він разом з нами. У цьому сенсі – це перемога».
Микола Подсокорський, філософ:
У вибудуваній Путіним системі вироки в політичних справах диктуються статистам-суддям кураторами внутрішньої політики в найостанніший момент, виходячи з напруги громадських настроїв. У справі Дмитрієва громадянське суспільство не дотисло, стомилося, розслабилося, не зробило тих необхідних кроків, щоб його звільнили негайно. Натомість вчергове стало всім очевидно, наскільки російський суд перетворився на абсолютну профанацію права. Скільки це ще триватиме – одному богові відомо. Коли-небудь про Дмитрієва напишуть книжки, знімуть не один художній і документальний фільм, назвуть його іменем вулиці, встановлять пам’ятник, затвердять премію на його честь, і, хочеться вірити, поіменно згадають усіх, хто фабрикував його справу, знущався над законом і здоровим глуздом, тиснув на свідків, шельмував ім’я Дмитрієва у пресі тощо».
Олег Липовецький, режисер, продюсер:
«У наш час наша судова система не виносить виправдальних вироків. Як відомо, їх менше, ніж у сталінський час, тому, з одного боку, це можна назвати успіхом, звісно. Коли інкримінують таку статтю, за якою можуть дати 15 років, а дають 3,5 роки, то, звісно, це слава богу. Для чесних людей ім’я цієї людини залишиться чистим».
