Місця масового захоронення жертв сталінського терору є по всій території колишнього СРСР. Карельське урочище Сандармох тільки одне з них. З 27 жовтня по 4 листопада 1937 року там убили 1111 в’язнів соловецького етапу. Серед них і кращих представників української культурної та наукової еліти.
Сандармох – так за назвою наближчого болота назвали урочише на півночі російської республіки Карелія, де у 1997 році були знайдені масові захоронення страчених НКВД (Народный комиссариат внутренних дел СССР – ред.) в’язнів Соловецького концтабору – СТОН (Соловецкая тюрьма особого назначения – ред.)
Українські історики кажуть, що не варто навіть перекладати «НКВД» як «НКВС», оскільки ця структура завжди керувалася лише із Кремля і жодного права ухвалювати автономні рішення її підрозділи в Україні не мали.
Як дізналися?
Спочатку думали, що в'язнів вивозили човнами у Біле море і топили. Але у 1995 році директор Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніамін Іофе віднайшов розстрільні списки в архіві Архангельського управління ФСБ. Він потім написав листа до архіву СБУ, у якому повідомив, що серед жертв Сандармоху – чимало людей з України.
Через два роки у липні 1997 року Юрій Дмитрієв із членами санкт-петербурзького й московського «Меморіалів», обстеживши гектари карельської тайги, знайшов 236 розстрільних ям. Дослідники організували розкопки і документування їхніх результатів.
Українські історики теж почали їздити в Карелію і досліджувати архіви. Результатом стало видання тритомника «Остання адреса» під авторством Володимира Пристайка, Олександра Пшеннікова та Юрія Шаповала.
Що встановили?
Спираючись на архіви та розкопки, дослідники вважають, що в урочищі Сандармох НКВД знищило загалом до 9,5 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп, представників десяти релігійних конфесій.
Імена 1111 в'язнів першого соловецького етапу, яких розстріляли в період з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року, встановлені точно.
У всіх досліджених черепах – кульові отвори.
Читайте тут: У Сандармосі розстріляли табірну «внутрішню еміграцію»
Хто і як розстрілював?
Керувати каральною операцією доручили Михайлу Матвєєву, заступнику начальника Ленінградського управління ОГПУ по адміністративно-господарській частин. Матвєєв давно і довго служив у каральних органах, довгий час спеціалізувався на катуванні та виконанні вироків, а у той період вже відпочивав на відносно спокійній посаді після «важкої праці».
Відібраних соловецьких в’язнів спочатку етапували морем до Кемі, звідти перевезли залізницею до карельського Медвеж’єгорська і розмістили у слідчому ізоляторі ББК НКВД.
Приміщення там було недостатньо велике, тому в’язнів довозили по мірі того, як звільнялося місце після страт у кар’єрах та ямах поблизу болота Сандармох.
Є підстави вважати, що більшість страчених Матвєєв убив власноруч. Допомагав йому помічник коменданта УНКВД Ленінградської області Алафер.
До «бригади» Матвєєва також входили конвоїри Ганцов, Ларіонов, Васильєв, Деревянко, Кузнецов і Твердохлєб. На страту людей возив водій вантажівки – Воскресенський. Ще був водій легкового автомобіля Федотов і господарник Орлов, який, за словами Матвєєва, допомагав йому «приймати за списком заарештованих»
Коли в’язні зрозуміли, що їх везуть на страту і спробували втекти, Матєєв наказав перед тим, як доправляти у Медвеж’єгорськ, роздягати усіх до білизни, зв’язувати руки і затикати роти кляпами. Так в’язнів і вантажили у кузов вантажівки.
Далі людей ставили на край ями і Матвєєв убивав їх пострілом у лоб.
Документи кажуть, що 1 листопада було розстріляно 210 осіб, 2 листопада – 180, 3 листопада – 265, 4 листопада – 248 осіб.
Розстрілював Матвєєв, як сказано в одному з документів, «быстро, точно и толково».
З 1111 в’язнів, розстріляних у Сандармоху, з України походили 287 людей. Цей доповнений список склав Сергій Шевченко.
Читайте більше тут: Сандармох. Кати
Кого стратили?
У Сандармосі «каральний меч Сталіна» в особі малограмотного капітана Матвєєва стратив тих, хто міг зробити і робив українське мистецтво та науку повноправними елементами світового прогресу.
Постріл у голову обірвав життя засновника нових підходів до світового театрального мистецтва, режисера театру «Березоль» Леся Курбаса; драматурга Миколи Куліша, чиї п’єси йшли в Парижі, Нью-Йорку, Москві, Варшаві; письменників і поетів Зерова, Вороного, Ірчана, Епіка, Паніва; письменника, філософа і перекладача Валер’яна Підмогильного; учених Сергія Грушевського, Степана Рудницького, Олександра Бадана- Яворенка; прем’єр-міністра УНР Чехівського, міністра УНР Крушельницького, наркома освіти УРСР Полоза, та інших.
Читайте тут: Підмогильний – убитий в Сандармосі попередник нобелівських лауреатів Камю і Сартра
Ось, як про Куліша ту Курбаса написано у документах НКВД (переклад Радіо Свобода):
«104. Куліш Микола Гурович (Микола Куліш), 1892 р. н., народився в с. Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині – територія Херсонської області), українець, член КП(б)У в 1919–1934 рр., драматург, проживав: м. Харків, будинок письменників «Слово», кв. 33.
Заарештований: 8 грудня 1934 р. у справі «Боротьбистської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Київ 27–28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).
105. Курбас Олександр Степанович (Лесь Курбас), 1887 р. н., народився в м. Самбір (Галичина), українець, із сім'ї актора, колишній член партії соціал-демократів, закінчив історико-філософський факультет Львівського університету, керівник Молодого театру в 1917–1922 рр. (м. Київ), організатор і керівник театру «Березіль» до 5 жовтня 1933 р., народний артист УСРР, проживав: м. Харків, будинок письменників «Слово», кв. 64. З грудня 1933 р. постановник Малого театру і Єврейського театру в Москві, тимчасово проживав: 3-я Тверська-Ямська вулиця, буд.12, кв. 5.
Заарештований: 26 грудня 1933 р. у справі «Української військової організації». Етапований у м. Харків 28 лютого 1934 р. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 9 квітня 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділені «Білбалттабору» і в Соловках (табпункт «Кремль», ставив вистави в табірному театрі, переведений у табпункт «Анзер»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох)».
Радіо Свобода, з допомогою дослідника і журналіста Сергія Шевченка, склало Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України.
Є випадки, коли рідні дізналися про долю представника свого роду, читаючи цей список.
Читате: Куліш і Курбас: спільна творчість і смерть
Чому розстрілювали?
Сталінська тоталітарна машина знищувала усіх, хто був або лише потенційно міг бути в опозиції до неї.
Сталін у 1937–1938 роках запустив «Великий терор» – масштабну кампанію масових репресій та фізичного знищення реальних і потенційних політичних опонентів, ліквідації політичної, мистецької та наукової національної еліти, руйнування будь-яких традиційних ціннісних орієнтацій та зв’язків.
Із виходом 5 серпня 1937 року постанови Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи» розпочалася наймасовіша «чистка» суспільства від так званих «ворогів народу».
За оцінками істориків на території УРСР у період «Великого терору» через так звані «судові трійки» пройшли 198918 людей, дві третини з яких були засуджені до розстрілу. Решту відправили у спеціально створені й підпорядковану НКВД систему концтаборів – ГУЛАГ. Лише до 1% засуджених застосували м’якші види покарання, а тих, кого звільнили «за браком доказів» було лише 0,3 %.
Фактором-прискорювачем запуску «великого терору» могло бути і те, що Сталін готувався до війни із Заходом. І ті території, які могли стати фронтовими або прифронтовими, мали бути очищені від «різних неблагонадійних елементів».
Леонід Череватенко прямо пов’язував розстріл «соловецького етапу» із підготовкою СРСР до війни із Фінляндією.
Запустила ж розстріли директива наркома внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова від 16 серпня 1937 року № 59190.
У ній вказувалося: «1. З 25 серпня розпочати і у двомісячний термін закінчити операцію по репресуванню найбільш активних контрреволюційних елементів з числа утримуваних в тюрмах ГУГБ (Главного управления государственной безопасности – ред.), засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій (троцькістів, есерів, грузмеків, дашнаків, ітихатистів, мусаватистів тощо) та інших контрреволюціонерів, які проводять в тюрмах ГУГБ активну антирадянську роботу.
У Соловецькій тюрмі ГУГБ репресуванню піддати також бандитів і карні елементи, які ведуть в тюрмі злочинну роботу.
2. Всі перераховані контингенти після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКС підлягають розстрілу.
3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб».
Читайте тут: У Сандармосі розстріляли табірну «внутрішню еміграцію»
Де ще є місця масових страт НКВД?
Сандармох є не найбільшою братською могилою жертв сталінського терору.
Від десяти тисяч до кількох сотень тисяч убитих НКВД людей – такі цифри називають історики, коли говорять про білоруські Куропати, лісовий масив на північній околиці Мінська.
Щонайменше 20 тисяч людей були страчені сталінською каральною системою на Бутовському полігоні під Москвою.
Майже 16 тисяч жертв, встановлених СБУ по прізвищах, закінчили своє життя під кулями НКВД у Биківнянському лісі під Києвом. Дослідники кажуть, зо загалом кількість страчених у Биківні може сягнути 100 тисяч.
Приблизно стільки ж людей як і у Сандармоху були страчені у Вінниці. Страти виконувалися здебільшого у подвір'ї будинку НКВД, а убитих кидали до викопаних в’язнями траншей у міському парку та саду.
Загалом в Україні виявлено понад два десятки місць масових поховань жертв репресій періоду 1937–1941 років. Окрім згаданих це ще і Лук’янівсьий цвинтар у Києві, і місце, де зараз Центральний універмаг у Хмельницькому, і 9-й кілометр Запорізького шосе у Дніпрі, і центральне міське кладовище у Сумах, і урочище Дем’янів Лаз біля Івано-Франківська та інші.
Як ставляться до пам’яті про Сандармох?
В Україні на державному рівні вшановують пам’ять жертв Соловецького розстрілу і пам'ять жертв сталінських репресій.
27 жовтня 1997 року в’язень радянських концтаборів, письменник і філософ Євген Сверстюк привіз у Сандармох дерев’яний хрест роботи Миколи Малишка.
Відтоді і аж до початку агресії Росії проти України в урочище Сандармох і на Соловки щороку їздили українські делегації для участі у Днях пам’яті за загиблими. У 2005-му році на місці дерев’яного хреста встановили пам’ятник – козацький хрест із написом «Убієнним синам України».
Але з утвердженням у російській владі Володимира Путіна робити це ставало все важче. В Росії розпочалася політика «відбілювання» Сталіна та його каральних органів. Українським дослідникам Сандармоху перекрили доступ у російські архіви, а декому, як от Сергію Шевченку, і в’їзд в Росію.
Розпочалися переслідування і російських дослідників розстрілів жертв репресій. Як і за часів радянського КДБ, голову Карельського відділення товариства «Меморіал» Юрія Дмитрієв звинуватили у розпусних діях відносно неповнолітньої прийомної дочки і виготовленні дитячої порнографії. Подібні ж звинувачення висунули директору Медвежогірського краєзнавчого музею і головному доглядачеві меморіального комплексу Сандрамох – Сергію Колтиріну. Він під арештом.
«Меморіал» вважає ці справи сфабрикованими.
Крім того на території меморіалу Сандармох з погодження російької влади розпочало розкопки Російське військово-історичне товариство (РВІТ). Російські правозахисники побоюються, що тепер «квазі-державна» структура намагається дискредитувати діяльність Юрія Дмитрієва, розмити її цінність і нівелювати масштаби трагедії в урочищі Сандармох.
Читайте ще таке:
Росії не вдасться знищити пам’ять про розстріли в Сандармоху – дослідник
Путінська Росія продовжує традиції «Великого терору 1937-38 років
