Оприлюднені російським зовнішньополітичним відомством проєкти Договору між Росією та США про гарантії безпеки та Угоди про заходи безпеки Росії та держав-членів НАТО не залишають жодних сумнівів: Володимир Путін та керівництво Російської Федерації і через 30 років після ліквідації Радянського Союзу продовжують жити у його політичному просторі.
Москва хоче юридично закріпити відмову від прийому в НАТО «держав, які раніше входили до СРСР». Крім того, Сполучені Штати мали б відмовитись від двостороннього військового співробітництва з колишніми радянськими республіками.
Стаття про неможливість розміщення збройних сил та озброєнь «в районах, де таке розгортання сприймалося б як загроза національній безпеці», відсилає вже не до колишніх радянських республік – адже з ними і так військова співпраця виключена – а до країн Центральної Європи, простіше кажучи – до держав колишнього Варшавського договору та країн Балтії, які з 1945 по 1991 рік перебували під фактичною окупацією СРСР.
Пропонує розділити Європу на держави трьох сортів
Росія вимагає, щоб з території країн, що стали членами Північноатлантичного альянсу після 1997 року, були відведені всі збройні сили та озброєння, які там з’явилися за останні 24 роки. Тож амбіції Володимира Путіна окреслено досить чітко: відновлення не лише СРСР, а й радянської сфери впливу. Нехай навіть колишні «країни народної демократії» тепер прийняті до НАТО і Європейського союзу – у них не має бути реальної можливості захиститися проти російської (чи вже радянської?) агресії, навіть озброєння, що вже є, мають бути виведені з їхньої території, щоб розчистити шлях російським військам.
Путін не бачить жодних кордонів
Путін пропонує розділити Європу на держави трьох сортів: на країни, які мають суверенітет у виборі свого шляху розвитку, країни, які мають такий суверенітет, але не повинні мати можливості захищатися від Росії та країни, які мають повністю та беззастережно підкорятися наказам із Москви.
На відміну від Сталіна у Ялті, Путін не бачить жодних кордонів
Йдеться про відновлення ситуації до 1991 року, про подолання наслідків «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття», як Путін зазвичай висловлюється про крах комуністичної імперії. І це вже не слова зі статей чи інтерв’ю. Це пропозиції, які зафіксовані у російських проєктах міжнародних договорів.
Показово, що сам Путін – на відміну від того ж Сталіна у Ялті – жодних зобов’язань на себе брати не збирається. Сталін хоча б усвідомлював, де є межі його «сфери впливу», нехай навіть намагався ці кордони розширити. Путін не бачить жодних кордонів.
Показово, що у проєктах договорів і мови немає про нейтралітет або позаблоковий статус колишніх радянських республік. Зовсім ні, йдеться лише про те, що вони не можуть приєднатися до НАТО. Але про те, що ці країни не повинні бути учасниками ОДКБ, у проєкті угод не йдеться зовсім. Тобто Путін вимагає поступок від Заходу, але не збирається поступатися сам.
Пропаганда дозволяє зрозуміти, якими є справжні політичні цілі російського президента
Тому проєкти документів, оприлюднені російським МЗС – це, звісно, жодна не дипломатія. Це – пропаганда. Але ця пропаганда дозволяє зрозуміти, якими є справжні політичні цілі президента Росії. Неодноразово вже доводилося вказувати, що прагнення Путіна поглинути Україну та Білорусь – це лише етап для відновлення СРСР, що в ідеалі державності мають позбутися всі колишні радянські республіки (крім країн Балтії, незалежність яких була визнана ще Держрадою СРСР одразу після серпневого путчу 1991 року та які встигли вступити до НАТО та ЄС). Зазвичай мало хто вірив у такі твердження, відносив їх до жанру політичної фантастики: ну не може ж Володимир Путін насправді так думати?
Як бачимо, може не лише думати. Може вимагати від США та інших країн Заходу переговорів щодо відновлення минулого. І найголовніше питання зараз – що зробить російський президент, коли переконається, що цивілізований світ не сприймає його ультиматумів.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
