Пристрасті навколо Шевченківської премії: так чому ж лауреатів уперше за 60 років не оголосили 9 березня

Від дня народження Тараса Шевченка не вщухають суперечки навколо цьогорічного вручення Національної Шевченківської премії? Чому переможців не назвали 9 березня, як це було щоразу з 1961 року? Чому імена п'яти лауреатів (усього номінацій є сім) опублікували 11 березня? Чому виник скандал? І чому Юрій Макаров склав повноваження голови Комітету Шевченківської премії? І врешті – коли ж нагородять лауреатів?

Що сталося?

• День народження Тараса Шевченка 9 березня 2023 року пройшов без офіційного оголошення і нагородження лауреатів Шевченківської премії, хоча їхні імена Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка назвав ще 15 лютого.
• Це здивувало усіх, адже 60 років поспіль лауреатів оголошували 9 березня. І навіть через два тижні після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, 9 березня 2022 року президент України Володимир Зеленський у своєму вечірньому зверненні повідомив, що підписав Указ про нагородження лауреатів Національної премії Тараса Шевченка, назвав імена лауреатів, а відповідний документ з’явився на сайті Офісу президента.

«Я вважаю, що під час воєнного стану, поки тривають запеклі бої за нашу свободу, треба дотримуватися наших традицій, не зраджувати їм, щоб ми зберегли все наше, українське, повністю», – сказав рік тому Зеленський, і додав, що чекає на зустріч із лауреатами «після перемоги».

Цьогорічне відхилення від традиції пояснив Голова Комітету з Національної премії Юрій Макаров. За його словами це відбулося через спонтанне рішення запровадити додаткову номінацію «За внесок у перемогу» та перенести оголошення переможців на 22 травня – день перепоховання Тараса Шевченка.

«Цього року Комітет з Національної премії постав перед очевидною для всіх проблемою, за офіційним Положенням, в змаганні мають право брати участь твори, оприлюднені не пізніше, ніж за пів року до подання. Таким чином, у конкурсі представлені роботи, створені до початку повномасштабної війни. Виходить, головна премія країни не повною мірою виконує своє призначення, фіксувати тенденції розвитку національної культури», – каже Макаров.

За його словами у коментарі Радіо Свобода, Комітет не зміг обрати переможців у двох категоріях, тому Макаров запропонував перенаправити ці нагороди в номінацію «За внесок у перемогу».

Свою ідею, каже Макаров, він озвучив на зустрічі 9 березня із президентом України Володимиром Зеленським, міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком та іншими діячами культури.

«Офіс Президента пристав на ініціативу, затримав оприлюднення результатів конкурсу, щоб оголосити переможців 22 травня», – стверджує Юрій Макаров.

Розкол у Комітеті?

Водночас, за словами члена Комітету, поета, перекладача та літературознавця Остапа Сливинського, станом на 9 березня члени Комітету не знали про цю ідею.

«Комітет виконав свій обов'язок – визначив лауреатів вчасно, і 9 березня ми чекали на оприлюднення імен на сайті комітету. 9 березня протягом дня цього не сталося. Того ж дня ввечері члени комітету дізналися від Юрія Макарова, що виникла така ідея [додати категорію та перенести дату вручення]. Він прозвітував про зустріч із представниками Офісу Президента і Міністерства культури. Більшість членів комітету цю ідею не підтримали», – каже Сливинський.

Він пояснює позицію комітету так: «По-перше, це підриває інституційну тяглість премії, шкодить її символічному капіталу: авторитетність, доброчесність, незаплямовані імена лауреатів. І ритмічність. Тобто премія, яка змінює на ходу свої правила, встановлює додаткові номінації, переносить терміни оголошення, підриває свій символічний капітал. Коли виникає потреба чи ідея введення якихось додаткових номінацій, чи перенесення дати оголошення лауреатів, це має робитися не в такий спосіб – не в день, коли імена лауреатів вже мали бути оголошені».

Іншою причиною Сливинський називає те, що на його думку, додаткова номінація применшує внесок цьогорічних переможців.

«При визначенні [цьогорічних переможців] одним з критеріїв був їхній внесок у перемогу. Члени комітету прекрасно розуміють, в який час ми живемо. І, звісно, це теж брали до уваги. І впровадження додаткових номінацій означало би применшення внеску у перемогу тих лауреатів, які є основними», – зазначає Остап Сливинський.

Все ж таки оголосили переможців. Чому?

11 березня Комітет з премії оголосив переможців у п’яти категоріях.

Згідно з рішенням Комітету, лауреатами стали:

• Катерина Калитко, поетеса – за книгу поезій «Орден мовчальниць»
• Тарас Компаніченко, Максим Бережнюк, Северин Данилейко, Ярослав Крисько, Сергій Охрімчук, виконавці гурту «Хорея Козацька» – за аудіоальбом «Пісні Української революції»
• Михайло Назаренко, літературознавець – за книгу «Крім «Кобзаря». Антологія української літератури. 1792-1883» у двох частинах
• Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії – за публіцистичні статті та виступи останніх років
• Ірина Цілик, режисерка – за документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин».

У двох категоріях – візуальні та театральне мистецтво – переможців не оголосили. Серед номінантів в категорії візуальні мистецтва був лише Віталій Кравець із серією робіт «Анатомія Безхребетних»; на премію в категорії театральне мистецтво претендували режисер Олексій Гнатковський з комедією «12 ніч, або Що собі хочете» та режисер Дмитро Захоженко, сценограф Олексій Хорошко, художниця по костюмах Марія Антоняк, актори/-ки Оксана Цимбаліст і Василь Сидорко з виставою «Філоктет. Античний рейв».

За словами Сливинського, рішення оприлюднити список переможців Комітет ухвалив через негативну реакцію суспільства на порушення традиції.

«Ні 9, ні 10 березня імена лауреатів не були оприлюднені, тому ми в терміновому порядку зібралися і вирішили рішенням комітету оприлюднити переможців, зважаючи на те, що громадськість чекає, і це велика втрата для репутації премії. Звісно, ніхто не міг такого очікувати, інакше ми б так волюнтаристськи зробили би це ще 9 березня», – каже Сливинський.

Чи був політичний вплив?

Юрій Макаров, відкидає закиди на його адресу, що мовляв переможців не оголосили через те, що в ОП нібито не хотіли нагороджувати Віталія Портникова.

«Але тоді побачили у списку Віталія Портникова. Він же ж критикує Офіс президента. «Це все було зроблено заради того, щоб Портникову не дати премію». Як йому можна не дати премію, якщо протоколи вже вписані? До того ж кандидати були відомі ще в листопаді минулого року. Якби комусь захотілося, щоб саме цей або цей кандидат не пройшов, я думаю, що хтось, напевно, спробував би натякнути. Але всі знають, що склад [комітету] підібрався із людей надзвичайно незалежних, принципових. Люди, які не звикли собою торгувати і на яких важко вплинути, вони мають свою думку», – коментує Юрій Макаров.

За словами Макарова, рішення «наштовхнулося на агресивне нерозуміння», і деякі представники культурної спільноти сприйняли це як політичну спекуляцію.

«Я підкреслюю, що не є членом фан-клубу Володимира Зеленського. Мені здавалося, що це проста і легко реалізована ідея. Мої колеги з комітету вважають, що додаткові номінації розмивають цінність премії. Але я, перш за все, виходив з інтересів культури, а не премії», – каже Макаров.

Макаров акцентує на тому, що раніше переможців оголошував президент, публікуючи указ на сайті. Так було у 2022 році. Але у, наприклад, 2020 році комітет оголосив лауреатів до публікації указу президента: 27 лютого вже була публічна інформація про переможців, а указ президента оприлюднили лише 6 березня.

Також у Положенні про Національну премію імені Тараса Шевченка йдеться про те, що комітет має право публікувати списки претендентів на премію до публікації указу президента.

«8. (...) Рішення Комітету за результатами третього туру конкурсу оформлюється протоколом, який підписує голова Комітету. Це рішення Комітету, а також "довгий" і "короткий" списки оприлюднюються на офіційному вебсайті Комітету.

9. За результатами конкурсу Комітет готує та вносить Президентові України подання про присудження Національної премії та проєкт відповідного Указу Президента України. (...)

10. Указ Президента України про присудження Національної премії оприлюднюється в установленому порядку, як правило, до 9 березня року присудження Національної премії».

Член комітету та літературний критик Євгеній Станісевич написав, що «змов нема і не було. Є місконекти, неузгодженості та ідеї різної міри популярності».

Які реакції?

Філософ Вахтанг Кебуладзе:

«Мене в цій ситуації більше турбує, що знов-таки з дуже потужної культурної інституції, якою наразі стала Шевченківська премія, знову роблять щось недолуге, з підозрою конфлікту інтересів.

Я спостерігав за розвитком Шевченківської премії останні роки і міг сказати, що нарешті ця премія з постсовкової, з абсолютно консервативної і незрозумілої перетворилася на премію, яка направду відзначає найкращих митців України. Я відзначаю розвиток всіх культурних інституцій після 2014 року, після перемоги Майдану і після початку війни з Росією.

По-перше, виникли нові культурні інституції, створені державою. По-друге, старі культурні інституції, які були від нас далекі, наблизилися до митців. І це був позитивний процес. А зараз ми спостерігаємо негативні процеси, коли деякі інституції зазнають атак, їхня легітимність і авторитет підважуються і починаються якісь суперечки всередині цих інституцій.

Я не є прихильником конспірологічних теорій. Я просто не хотів би, щоб це відбувалося. У нас є ворог. У нас є жахливий, страшний ворог людства! Це Росія. Вона сьогодні вбиває і нищить нас фізично, нищить нашу культуру, нищить наші церкви, театри, бібліотеки, розкрадає фонди музеїв, вбиває зокрема і митців. І на тлі цього знову починаються якісь незрозумілі суперечки всередині спільноти.

Політична влада, яка має опікуватися іншими питаннями – боронити країну від зовнішньої агресії – створює, бажаючи чи не бажаючи, такий інцидент всередині суспільства. Якщо на тлі зовнішньої російської агресії влада не може дати собі ради з премією і ще, втручаючись туди, щось псує, то це поганий знак.

Але знов-таки я сподіваюся, що влада вчиться. Дай Боже, щоб цей кейс Шевченківської премії був уроком, що так робити не треба, що треба наші сильні сторони, те, що в нас є класного, те, що нас просуває, треба використовувати на власну користь, а не створювати з цього незрозуміло що, коли купа людей чомусь починає навколо цього сваритися».

Народний депутат VII, VIII і IX скликання та медійник Микола Княжицький:

«Згідно з Положенням про премію, яке остаточно затверджене уже Володимиром Зеленським у 2021 році оприлюднити список лауреатів ще до Указу президента повинен Комітет. Голова комітету відзначає, що рішення комітетом прийняте. Втім на сайті воно не оприлюднене.

Я прошу Голову Комітету і членів комітету виконати Закон і відповідно до Положення оприлюднити список лауреатів премії.

Це жодним чином не заважатиме провести згодом конкурс у додатковій номінації. Серед членів Комітету є багато відомих та авторитетних постатей. Уже зрозуміло, що «начальство» не влаштували лауреати. Виконайте норми закону і опублікуйте список лауреатів. Тоді відповідальністю президента буде оприлюднення відповідного указу».

Письменниця Оксана Забужко:

«Так це не працює – про зміну регуляміну Національної премії не оголошують в день її вручення (!). І це не той випадок, коли війна все спише», – це просто відверта неповага капітули премії і до самої премії, і до номінантів, і до суспільства в цілому».

Автор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані:

«Я нічого не знаю про кухню цього дивного рішення, але тут ми є свідками безпричинного порушення традиції. І ясно, що не сам комітет тому причиною, а той, хто цей указ мав би підписати. Які б не були грандіозні ідеї щодо нових номінацій, але оголосити тих, хто переміг, треба було вчора [9 березня]. Вони пройшли всі етапи конкурсу і не заслуговують на неповагу. Навіть не хочу пояснювати, наскільки це непристойно. Не знаю як планувалося, а вийшло, як завжди. Люди – ніщо, а ОП – рівніший за інших.

Ну, ок, вирішили додаткову номінацію ввести (хоч поки не розумію навіщо, адже публіцистика, література, музика «для перемоги» тощо) цілком вписуються в наявні. Але чому від цього мають відчувати зневагу ті, які точно цього не мали б відчувати саме 9 березня.

Я розумію, що є багато людей, яким все одно, що цей день, що 22 травня, що 22 січня чи вигаданий від балди «день державності» 28 липня. Але ж є мільйони тих, для кого це важливо. Звісно, це не катастрофа, а просто додаткові причини недовіри до держави у момент, коли єдність і взаємоповага критично потрібні.

Оскільки переможців вчора не оголосили, то я вже сумніваюсь, що 22 травня будуть оголошені ті, які мали б бути вшановані вчора. Якщо це не так – ніщо не заважає оголосити переможців вже, а саму церемонію провести у Каневі у день перепоховання Шевченка. Сумно це все».

Мистецтвознавиця Діана Клочко:

«Шевченко за життя від держави російська імперія бачив лише приниження і наругу, все, що він встиг зробити як художник і поет, йшло всупереч «соизволению его императорскага высочества».

Не секрет, що Шевченківська премія була створена в УРСР як ідеологічна: імперія Тараса гнобила, республіка його шанує. «Вишка», як її називали поміж собою вже з кінця 1990-х, багатьом здавалась совковим атавізмом, бо нічого хорошого немає в тому, коли держава обдаровує митців. Купляє у свій спосіб їх лояльність, показує, наскільки вони, приймаючи відзнаку, стають незалежними. Найпростіший аргумент проти цієї логіки – бути нагородженим відзнаками Незалежної України почесно. Контрааргумент: тоді Леонід Биков, Олександр Білаш, Платон Білецький, Марія Примаченко є заплямованими колаборацією з радянською владою.

І так далі, і так далі, нагромаджуючи контраргументи, аж до радикального: «Я вважаю деякі результати цьогорічної Шевченківської премії естетичним злочином, скоєним групою осіб за попередньою змовою».

Так виявилося, є ще один поворот задавненої підрадянської болячки: вища посадова особа, яка виконує церемоніальні функції.

Атавізм державної премії, яку може раптом чомусь і не вручить, доповнить, перенести на іншу дату людина, в голові якої все частіше фіксуємо усе той же принцип «высочайшего соизволения». Наприклад, коли може вдарити в голову обрАза, що не дали покрасуватись з екрану члени Оскарівського комітету, то я відірвусь на Шевченківському.

Оцей атавізм республіканського совка у регламенті премії треба реформувати.

Грошовий еквівалент премії – то частина наших податків, вручати її на церемонії може державець, чому ні? Але от підписувати наказ і ухвалювати рішення щодо змін, вважаючи себе «распорядителем сумм» – права не повинен мати.

Бо у сьогоднішньому інциденті з державною Шевченківською премією маємо новітню ілюстрацію до поеми «Сон», за яку ТГШ було так тяжко карано».

Депутатка VII, VIII і IX скликання Марія Іонова:

«Шевченківська премія – максимально позитивна історія, яка мала б вчергове об’єднати суспільство і відзначити внесок діячів культури. Але цьогоріч вперше, за більш ніж 60 років, комітет не оголосив лауреатів у День Народження Кобзаря. Також не був опублікований Указ Президента. Суспільство було дуже здивоване таким прецедентом.

А потім ми всі зрозуміли чому так сталося, мабуть Банковій не сподобалося, що премію в галузі публіцистики отримав ведучий вимкненого з ефіру «Еспресо» Віталій Портников. Це неприпустимі політичні ігри, адже Шевченківська премія має керуватися незалежною оцінкою професійних і творчих досягнень українських митців.

Введення нових актуальних номінацій – це звісно добре і додаткових лауреатів можна було відзначити окремо. А з наступного року вже провести спільне нагородження».

Що далі?

12 березня Голова Комітету Юрій Макаров заявив про те, що складає повноваження голови та члена Комітету.

«Оскільки я мимоволі виступив «збудником» нікому не потрібних конфліктів у команді й, на жаль, значно ширше, обурення небайдужих громадян, після довгих роздумів не бачу іншого виходу, як скласти з себе повноваження голови й члена Комітету», – написав Макаров.

Про складання повноважень думає і Остап Сливинський.

«Я зараз налаштований скласти повноваження як члена комітету. Для мене ця ситуація є неприпустимою, і я не хочу брати участь у наступних кроках, які будуть відбуватися з елементом тиску з боку чи то Офісу Президента, чи то Міністерства культури», – зазначив літературознавець.

Міністерство культури та інформаційної політики та Офіс Президента мають розробити зміни до положення про премію.

Однак у коментарі Радіо Свобода Юрій Макаров зазначив, що не знає, чи буде нагородження відбуватися 22 травня.

Радіо Свобода звернулися за інформацією до Офісу Президента та Міністерства культури та інформаційної політики, однак станом на 14 березня відповіді не отримали.

• Державна нагорода Національна премія України імені Тараса Шевченка – найвища в Україні відзнака за внесок у розвиток культури і мистецтва.
• Премію заснували у 1961 році, і щороку 9 березня називали лауреатів премії у семи номінаціях: література, публіцистика\журналістика, літературознавство\мистецтвознавство, музичне мистецтво, театральне мистецтво, кіномистецтво, візуальні мистецтва.
• Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка здійснює відбір претендентів у три тури: розглядає і відбирає твори для участі у конкурсі (формує «довгий список»); проводить аналіз відібраних творів щодо їх впливу на розвиток культури (формує «короткий список») та обирає лауреатів.
• Своє рішення Комітет оформлює у протокол, а обидва списки – довгий та короткий – публікує на офіційному сайті. Премія присуджується Указом Президента України, а лауреатів обирає Комітет із Національної премії.
• Першими переможцями Шевченківської премії стали Олесь Гончар та Павло Тичина у 1962 році. Серед лауреатів також поети Микола Вінграновський і Дмитро Білоус, ілюстратор Георгій Якутович. Посмертно премією нагородили письменників Григорія Тютюнника й Івана Багряного, поета Василя Стуса, актора Івана Миколайчука, співака Назарія Яремчука та інших.
• Тож, щороку 9 березня оголошували переможців, а із здобуттям Україною незалежності на сайті президента у цей день з’являвся Указ про присудження премії.

• Президент України вручає диплом та почесний знак, а також визначає грошову винагороду за рекомендацією Комітету. У різні роки сума становила від 100 до 300 тисяч гривень.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Оскар» за «Навального»: чому з України звучать розчаровані голоси