Українське законодавство передбачає широкий спектр прав потерпілим від насильницьких кримінальних злочинів, але скористатися ними в реальному житті часто видається складною справою. Такого висновку дійшли експерти, які провели дослідження на цю тему. З якими труднощами стикаються жертви злочинів, на яку підтримку – матеріальну і юридичну – з боку держави вони можуть розраховувати?
Застаріла практика покарання правопорушника
В Україні, як і більшості пострадянських країн, досі діє так звана «ретрибутивна система», основною метою якої є покарання особи, що скоїла злочин. Натомість мало уваги приділяється захисту потерпілих, які потребують фізичної, фінансової, юридичної підтримки, а також психологічної реабілітації.
Міжнародні стандарти передбачають підхід, орієнтований перш за все на задоволення інтересів жертв злочину. На цьому наголошують автори дослідження «Права потерпілих від насильницьких злочинів в Україні: міжнародні стандарти та національні практики».
Як зазначає один із дослідників, експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін, вони звертали увагу не лише на реалізацію прав потерпілих, але й на заходи їхньої безпеки, а також на своєчасну виплату компенсацій жертвам правопорушень. Вона має здійснюватися «негайно після вчинення злочину, а не через роки і то, у разі засудження винного в його вчиненні», – зауважує він на своїй сторінці у фейсбуці.
Офіційна статистика свідчить, що кількість жертв насильницьких злочинів в Україні щороку є великою. Так, у 2017 році від таких правопорушень постраждали 374 тисячі людей (із них 6,5 тисяч загинуло), у 2018 році – 345 тисяч осіб (загинуло 6,2 тисячі людей), у 2019 році – 302 тисячі людей (загинуло 5,8 тисячі людей).
Типові насильницькі злочини:
- умисне вбивство;
- тілесні ушкодження усіх ступенів тяжкості;
- домашнє насильство;
- зґвалтування та сексуальне насильство;
- пограбування, поєднане з насильством;
- розбій.
Залученість потерпілих до розслідування і суду
У багатьох європейських країнах потерпілим від насильницьких злочинів надається безкоштовна правова допомога, але в Україні постраждалий не завжди може скористатися послугами адвоката, що призводить до порушення його прав.
Не всі заяви потерпілих реєструються в Єдиному реєстрі досудового розслідування, а потерпілий часто не поінформований про те, що його звернення зареєстровано. Існує проблема відсутності реєстрації заяв (так звана «фільтрація»), а також заниження кваліфікації злочинів (розслідування за статтями, за якими легше розслідувати) і підміна одного правопорушення іншим.
Згідно з законом, потерпілий набуває своїх прав з моменту подання заяви про вчинення злочину. Але слідчі і прокурори досі практикують винесення постанови про визнання потерпілим. Таке зволікання порушує права потерпілої особи.
В Україні немає чітких критеріїв інформування потерпілого про хід розслідування. Часом між жертвами злочинів і слідчими повністю відсутня комунікація, що завдає потерпілому психологічного дискомфорту.
Захист потерпілих
Згідно з законодавством, потерпілий має широкий спектр засобів для свого захисту, починаючи з охорони і закінчуючи зміною зовнішності. Але на практиці він не може скористатися цим правом. На заваді стоять розмиті законодавчі механізми, погане матеріальне забезпечення поліції і судів, відсутність системного підходу до захисту потерпілих.
Потерпілі особи і їхні адвокати не знають, куди вони можуть звернутися за допомогою. В Україні не створено системи служб із підтримки потерпілих від насильницьких злочинів на рівні держави. Наразі ці функції виконують громадські організації.
На державному рівні потерпілі особи не отримують належної медичної допомоги (хіба що виклик «швидкої»). Всі витрати на лікування і подолання наслідків від злочину, як фізичних, так і психологічних травм лягають на плечі потерпілого.
Підтримка потерпілих
Держава не гарантує належної підтримки вразливих груп потерпілих. Правоохоронці і судді не володіють навичками комунікації з цією категорією осіб, оскільки не отримали для цього підготовки. Держава не проводить навчання відповідних спеціалістів-психологів. Цю роль на первинному етапі часто виконують поліцейські.
Відтак є нагальна потреба у створенні мережі кризових центрів для потерпілих від насильницьких злочинів, завданням яких буде комплексний інформаційний супровід, а також соціально-психологічна, медична і фінансова підтримки потерпілим особам.
Компенсація жертвам злочинів
Потерпілі особи мають мізерні шанси реалізувати своє право на одержання матеріальної компенсації, хоча, як стверджують юристи-практики, відшкодування збитків – це чи не найбільша проблема, якою переймаються жертви злочинів.
Без відповідної правової підтримки жертви насильницьких злочинів не завжди можуть повною мірою реалізувати своє право на компенсацію. За відсутності юридичної допомоги потерпілі не можуть подати грамотний позов, що у підсумку призводить до невеликих розмірів компенсації, або ж таку компенсацію відмовляються сплачувати.
В Україні досі не створена система гарантій виплат потерпілим. Згідно з міжнародними документами, які підписала Україна, вона взяла на себе зобов'язання створити відповідний фонд. Проте Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів Україна так і не ратифікувала.
