Доступність посилання

ТОП новини

Прага Лесі Українки: листи в дорозі


Леся Українка в листі до Михайла Кривинюка: «Прага стоїть того, щоб в ній довше бути треба»
Леся Українка в листі до Михайла Кривинюка: «Прага стоїть того, щоб в ній довше бути треба»

Минає 150 років від дня народження української поетеси, письменниці, перекладачки, фольклористки і культурної діячки Лесі Українки. В Україні широко відзначається ювілей. ​Однак не всім відомо, що з Лесею Українкою назавжди також пов’язана і чеська Прага, що в Чехії жили найближчі її родичі – сестри Ольга та Оксана, – і що в чеських архівах зберігаються безцінні матеріали про життя, творчість, людську долю великої української поетеси.

Прага увійшла до історії України передусім як центр українського політичного, громадського, культурного життя міжвоєнного періоду (1919–1939 роки). Менше знають чеську столицю як місто Лесі Українки.

У листі зі Санремо до Михайла Кривинюка (чоловік Ольги – Лесиної сестри) 19 лютого 1903 року Леся Українка пообіцяла: «Я, на повороті, конечне буду у Вас у Празі. Знаєте, коли я так кажу, то вже напевне. Нам конче треба побачитись по сей бік кордону». Сталося: 28 травня 1903 року Леся дорогою зі Санремо в Україну на кілька днів затрималась у Празі, адже обіцяне – це обов’язок, а «права без обов’язків – то сваволя».

Леся Українка. Італія, Санремо, травень 1902 рік
Леся Українка. Італія, Санремо, травень 1902 рік

На відвідинах Праги наполягала також Олена Пчілка – Лесина мама. В листі до Михайла Кривинюка, який тоді жив у Празі, написала:

«Задержіть їх довше у Празі (коли з того буде не дуже велика перешкода). Прага стоїть того, щоб в ній довше бути треба, щоб конечне побули у Пражскому Музею. Та ще нехай конечне почують у Празі церковні співи – дуже інтересні».

Леся Українка з матір’ю, письменницею Оленою Пчілкою. Ялта, 1898 рік
Леся Українка з матір’ю, письменницею Оленою Пчілкою. Ялта, 1898 рік

Леся провела в Празі кілька днів, жила на вулиці На Боїшті, 12 (нині Прага 2, 120 00) у Михайла та Ольги Кривинюків. Зберігся Лесин лист з Праги до сестри Оксани, датований 31 травня 1903 року – єдина епістолярія празького періоду.

Оксана Старицька (ліворуч) та Лариса Косач (Леся Українка) зі своєю сестрою Ольгою Косач (праворуч). Ковель, 1896 рік
Оксана Старицька (ліворуч) та Лариса Косач (Леся Українка) зі своєю сестрою Ольгою Косач (праворуч). Ковель, 1896 рік

Без архіву «далеко приємніше жити»

Але Прага Лесі Українки – це не лише відвідини міста. Так щасливо склалась історія, що в архівах і бібліотеках Чехії нині зберігається унікальна Лесина спадщина, передусім кореспонденції. Леся не зберігала листи, як і рукописи своїх творів (називала їх «улітками»), казала, що без архіву «далеко приємніше жити», а тому збережена кореспонденція – нині безцінний скарб, криниця знань, дорога до правди – «найстаршої над всіх старшин». Празькі архіви і бібліотеки багаті листуванням Лесі Українки, крім родинного, збереглись також кореспонденції до широкого кола близьких і далеких знайомих, офіційних установ.

І ще один важливий Лесин знак: у Празі від початку 1920-х років і до кінця своїх днів жила її сестра Оксана Косач-Шимановська. Лесина сестра похована на празькому Вінорадському цвинтарі.

Оксана Косач, сестра Лесі Українки. Льєж, 1900-і роки
Оксана Косач, сестра Лесі Українки. Льєж, 1900-і роки

«Пора стати на точку, що «братні народи» – просто сусіди»

Перечитуючи сьогодні Лесині листи, звертає на себе увагу актуальність позиції їх авторки, передбачливість, могутня віру в Україну, адже «терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид».

Перший ряд (зліва направо): Леся Українка, Світозар Драгоманов (син Михайла Драгоманова), Ольга Косач-Кривинюк, Олександра Шимановська (сестра Петра Косача), Марія Карташевська (кума Ольги та Петра Косачів) і собака Кудля. Другий ряд: Михайло Кривинюк (чоловік Ольги Косач), Климент Квітка (чоловік Лесі Українки), Ізидора Косач, Олена Пчілка. Гадяч, урочище Зелений Гай, 1906 рік
Перший ряд (зліва направо): Леся Українка, Світозар Драгоманов (син Михайла Драгоманова), Ольга Косач-Кривинюк, Олександра Шимановська (сестра Петра Косача), Марія Карташевська (кума Ольги та Петра Косачів) і собака Кудля. Другий ряд: Михайло Кривинюк (чоловік Ольги Косач), Климент Квітка (чоловік Лесі Українки), Ізидора Косач, Олена Пчілка. Гадяч, урочище Зелений Гай, 1906 рік

Із листа до Михайла Кривинюка 3 березня 1903 року:

«Пора стати на точку, що «братні народи» – просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але в ґрунті речі, зовсім не мають ідентичних інтересів і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської «внутрішньої політики».

Мені здається непрактичною гадка двоязичного видання. Російської літератури і так виходить незмірно більше, ніж української, і грошей з української території пішло на те вже стільки, що пора нам «вертати своє».

Я вважаю слушним, щоб скоріш, напр[иклад], «Рев[олюционная] Россия» видавала в свій кошт переклади своїх видань на укр[аїнську] мову, ніж щоб молоді і убогі укр[аїнські] організації видавали рос[ійські] праці, бо для кого вони мають служити? Коли для Великоросії, то ми заубогі на такі дарунки «старшим братам» – ми вже й так дали їм більше, ніж самі взяли.

Ініціатива до федеральних відносин була давно зроблена з боку українців, ще за часів Драгоманова, та навіть Шевченка, і потім повторялась не раз і не була підтримана з боку «старших братів», – нехай же вони тепер, коли хотять, самі шукають нас, а нам уже нема чого накидатися, бо нарешті се понижає нас, що ми ліземо брататись, а нас навіть і не завважають, чи ми є на світі. Годі!»

Український поет Іван Франко говорив про Лесю Українку як про «чи не єдиного мужчину на всю соборну Україну».

Поет Євген Маланюк у своєму щоденнику зазначив: «Леся Українка – класик (що таке класик) більший, ніж Гете. Вона – мармурова за життя».

Українська письменниця Оксана Забужко вважає, що «у європейській літературі ХХ століття не було видатнішої жінки». Лесин діалог із поколіннями триває.

«Листи так довго йдуть» – таку назву має книжка української дослідниці Світлани Кочерги, яка опрацювала архів Лесі Українки із фондів празької Слов’янської бібліотеки.

У празькому «Театрі на Віноградах» (Divadlo Na Vinohradech) востаннє Лесину «Лісову пісню» (переклад Вацлава Данєка) можна було побачити в 1968 році.

Полтава, 1 вересня 1903 року. Діячі української культури та представники громадськості, які були учасниками урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Леся Українка в лівій частині фотографії
Полтава, 1 вересня 1903 року. Діячі української культури та представники громадськості, які були учасниками урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Леся Українка в лівій частині фотографії
Жалобна процесія з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі. Київ, 7 серпня 1913 року
Жалобна процесія з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі. Київ, 7 серпня 1913 року
Свіжа могила Лесі Українки на Байковому цвинтарі. Київ, серпень 1913 року
Свіжа могила Лесі Українки на Байковому цвинтарі. Київ, серпень 1913 року

  • Зображення 16x9

    Оксана Пеленська

    Авторка матеріалів для Української редакції Радіо Свобода впродовж багатьох років. Займаюсь історією української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині. Закінчила славістику у Львівському університеті імені Івана Франка (1970 рік, диплом з відзнакою), протягом 1986–1989 років навчалась в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України. У 1992 році – стипендія Гетті Фундації (Getty Foundation, USA). До 1992 року працювала вченим секретарем Львівської національної галереї мистецтв. Протягом 1993–1995 років – керівник канцелярії посольства України в Чеській Республіці.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG