Як свідчить світова історія, у міжнародній політиці тривкими бувають лише ті угоди та союзи, які не просто проголошують своєю метою досягнення високих ідеалів, а міцно базуються на довгострокових і першочергових інтересах усіх учасників.
Тож, щодо проголошених міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою основних параметрів формату «малого альянсу» Україна-Польща-Велика Британія (УПБ), хочеться спробувати з'ясувати – у чому ж полягає той самий ratio status, тобто національний інтерес новопосталих «альянтів».
Чому зацікавлена Велика Британія?
Найпотужнішою у новому альянсі є Велика Британія, яка в останній день 2020 року остаточно вийшла зі складу ЄС, отримавши можливість будувати власну зовнішню політику без огляду на Німеччину та Францію.
Завжди вирізняючись умінням ретельно і реалістично оцінювати ситуацію як у загальносвітовому масштабі, так у його окремих регіонах, Великобританія до того ж є ядерною державою та відіграє важливу роль на карті глобальної безпеки.
Водночас британці не настільки сильно зав’язані на стримування зростання впливу Китаю у Індо-Тихоокеанському регіоні, як Сполучені Штати Америки, чиї великі ресурсні витрати на це стали однією із причин зменшення ролі Вашингтону у Євросоюзі та виведення військ з Афганістану.
Викристалізувалася єдність держав східного флангу НАТО, США, Великої Британії та Канади у перешкоджанні реалізації сценарію Росії
Схоже, що останнім часом – на відміну від пасивно-декларативної політики Німеччини і Франції – нарешті викристалізувалося єдине розуміння і ставлення держав східного флангу НАТО, США, Великої Британії та Канади до перешкоджання реалізації сценарію Російської Федерації із демонтажу євроатлантичної системи безпеки та створення нової архітектури впливів у Європі на російських умовах.
Британський прем’єр Борис Джонсон, який відвідав Київ та планує здійснити візити у Варшаву та до ряду інших столиць європейських держав, вже заявив про плани подвоєння числа британських військових у Центральній Європі, наголосивши, що Лондон не буде толерувати політики Москви з дестабілізації.
Нині британці вже мають:
- 900 військових у Естонії,
- 150 – у Польщі
- та близько 100 інструкторів, які проводять вишколи для Збройних сил України.
Цей контингент, який пропонується збільшити на 1200 одиниць представників повітряно-десантних сил та підрозділів ракетних військ, звісно ж, кардинально не змінить ситуації в регіоні, проте може стати вагомим політичним сигналом не лише Москві, а й і союзникам, що британці розпочинають вибудовувати активну позицію за їх участю.
До cлова, так само оптимістично було сприйняте рішення про передислокацію додаткових 1,7 тисяч американських солдатів до Польщі.
«Це сильний сигнал солідарності у відповідь на ситуацію довкола України», – підкреслив міністр оборони Польщі Маріуш Блащак. «Ми проти будь-якої агресії щодо нашого сусіда», – додав він.
А що Берлін і Париж?
У час теперішньої кризи навколо України це формує новий фактор майбутньої системи безпеки у Європі та дратує Берлін і Париж, де побоюються, що Лондон перехопить ініціативу, вибудовуючи вісь держав-прибічників твердої лінії відносно Кремля.
Така дипломатична та воєнна активність Британії також може знизити шанси Франції на реалізацію ідеї «стратегічної автономії» ЄС та завадити намірам Німеччини щодо посилення централізації Євросоюзу.
Таким чином, якщо Лондону вдасться стати вагомим чинником європейської політики безпеки, то тверда лінія щодо Росії та ставка на зміцнення східного флангу НАТО може невдовзі залучити до нового альянсу додаткових учасників.
Зрештою, якщо повернутися до історії, подібну стратегію «офшорного балансування», тобто запобігання панування над материковою Європою будь-якого з європейських конкурентів, Велика Британія проводила ще у дев'ятнадцятому столітті.
Безпека України – прямий національний інтерес Польщі
Абсолютна більшість представників політичної еліти Республіки Польща переконана, що українська незалежність є фундаментальним польським національним інтересом, адже без вільної України Польща опиниться у значно гіршій геополітичній ситуації.
Щоправда, лунають і голоси, що не потрібно укладати союз в час, коли може розпочатися війна, щоб не збільшувати ризик бути в неї втягнутим.
Однак Польща вже і так є об’єктом російської гібридної агресії у інформаційній, енергетичній і дипломатичній сферах, а віднедавна – ще й міграційної атаки на білоруському кордоні.
Ця атака тестує стійкість не лише самої Польщі, а й, власне кажучи, усіх: ЄС – на солідарність, а НАТО – на здатність швидкого реагування у разі збройних інцидентів.
Загалом Польща, із зростанням останніми роками її ролі у Балто-Чорноморському регіоні, є важливим для Євросоюзу ключем до розуміння цілей Росії у намаганні посилити свій вплив в Європі. Адже, Польща із власного історичного досвіду винесла розуміння російської ментальності і методології досягнення Росією стратегічних цілей, а відтак, наполегливо спонукає ЄС до протидії.
Поєднання зусиль з Україною, яка є фундаментальним елементом польської безпеки, та Великою Британією лише посилить Варшаву, яка з нами чи без нас, однаково є опонентом Кремля.
Кожен російський танк, гармата, літак, солдат, затримані або знищені українцями, ніколи не з’являться в Польщі, і цього достатньо, щоб підтримувати Україну та укладати союзи з цією метою.
Отже, окрім вже наданої гуманітарної допомоги, Польща вслід за Британією ухвалила рішення надати нам військову допомогу у вигляді боєприпасів, переносних зенітно-ракетних комплексів та безпілотників. А очільник польської дипломатів Збігнев Рау, який зараз керує роботою ОБСЄ, вносить питання безпеки України на обговорення з конгресменами та держсекретарем США Ентоні Блінкеном.
Перспективи України
Що стосується України, то окрім очевидної важливості союзу з Великою Британією і Польщею в умовах екзистенційної воєнної загрози нашій національній безпеці та пробуксовування інтеграції з НАТО та ЄС, ми справді дуже потребуємо альтернативних форматів взаємодії вже зараз.
Необхідно передусім будувати простір спільної безпеки
Такі зв’язки, у порозумінні та співпраці з Польщею та іншими дружніми сусідами регіону, належить розбудовувати всіма можливими способами, не оглядаючись на різнобарвну позицію Євросоюзу.
Необхідно передусім будувати простір спільної безпеки, координуючи закордонну політику, розвиваючи культурну та економічну співпрацю.
Досягнення домовленості з Польщею щодо збільшення кількості дозволів на міжнародні вантажні перевезення з урахуванням потреб українських та польських перевізників, підвищення ефективності роботи автомобільних пунктів пропуску – приклад такого позитивного просування.
Набутий досвід такої багатосторонньої інтеграції та напрацьовані практичні взаємовигідні зв’язки допоможуть підготуватися до того часу, коли сприятлива політична кон’юнктура відкриє Україні нове вікно можливостей.
Анатолій Курносов – експерт Центру політичних студій «Доктрина»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Росія заперечує свої наміри вторгатися в Україну і відкидає звинувачення в агресивній політиці. Постійний представник Росії при ООН Василь Небензя заявив, що його країна лише захищає своє право на безпеку і звинуватив НАТО в намаганні наблизитися до російських кордонів, а Україну – в плануванні нападу на Крим, Донецьк та Луганськ.
2 лютого кілька західних видань із посиланням на джерела в уряді Сполучених Штатів повідомили, що президент США Джо Байден наказав Пентагону відрядити понад 3 тисячі американських військових до Східної Європи на тлі концентрації російських військ біля кордонів України.
