Впродовж останніх днів на тлі загрози російського вторгнення в Україну, підтвердженого не лише дипломатичними заявами, а й гугл-картинками скупчення військ на кордоні, і білоруськими картками, які показують, як готується майбутня «союзна держава» до навчань, я бачу все більше постів у російському секторі фейсбуку з мемом «Не від мого імені» («Не от моего имени» – рос.). Як ми розуміємо, першоджерело пов'язане з війною США у В’єтнамі та масовим протестом американців проти тієї війни, який багато в чому змусив її припинити. З того часу гасло багаторазово використовувалося у різних політичних ситуаціях, від реакцій на югославські війни до ізраїльсько-палестинського конфлікту, від світових антитерористичних сюжетів до прапорів захисників російської концепції Донбасу.
Російський флешмоб, безумовно, пов'язаний із реальною можливістю війни, що відчули відповідальні громадяни, і я їх підтримую. Але сумніваюся, чи розуміють вони насправді, що таке «тривожна валізка», чи взагалі розуміють почуття людей в Україні.
Людей, які морально готові до бомбардувань Києва та танків у Харкові, до руйнування будинків, евакуації, паніки, до втрати свого звичайного живого світу, до статусу переміщених осіб або нових ув'язнених «на підвалах».
Ніхто не скасовував «п'ятої колони» в Україні, силовиків, які програли на Майдані, але зачаїлися до пори, або просто тих, які співчувають «русскому миру», які почуваються ущемленими через помилки своєї влади, вони агресивні та злопам'ятні. У разі російського імперського військового реваншу такі персонажі мститимуть і жорстоко.
Пропоную уявити, мої друзі, що вас уб’ють
Пропоную уявити, мої друзі, що вас уб’ють. Просто випадково, в технічному процесі російського вторгнення в Україну. Зброя ж не розуміє, раптом ти за росіян, а не за «бандерівців», вона просто вбиває. Тупо і байдуже до тебе персонально, воно позбавляє тебе життя, твоєї головної цінності, твого сенсу, розуму, емоцій, пам’яті, коханих людей. Смерть у її пекельному сенсі не могла б вигадати кращого, ніж картинка «війська на кордоні».
З цього розуміння у своїй стрічці фейсбуку я поставила просте запитання для російського сегмента антивоєнного двіжу. Цитую: «Читаю пости з хештегами #нівійні (#нетвойне – рос.) і #невідмогоімені (#неотмоегоимени – рос), з посиланнями до радянського дитинства та його антивоєнного пафосу. Цікаві спроби психологізації і навіть медикалізації політичної поведінки першої особи країни. Запитання: я розумію, що «не від мого імені» поважний мем, але якщо не від вашого, то від чийого? Якщо перша особа країни, як ви вважаєте, не в порядку, чи означає це, що ви знімаєте з себе відповідальність за його дії? Чи існує можливість перевести особисту позицію на політичну площину?»
Нижче – одна з найкращих та совісних відповідей: «Це вигуки відчаю. Так, становище страшне та принизливе. Коні понесли, карета з шаленою швидкістю котиться в прірву, дорогою давить людей, а пасажири висуваються із вікна і кричать: «Ми не винні!» Особисто я свою провину як громадянина країни відчуваю, визнаю, мучить безсилля. Проте особисту відповідальність за дії влади нести не можу: я їх не вибирала, протестувала та протестую, як можу. Але ви не гірше за мене знаєте, що партій і свобод у країні немає давно. Різні листи написані, підписані, але навряд чи знадобляться навіть як індульгенції. Особисто мені було б легше сидіти у в’язниці. Необхідність перевести особисту позицію у суспільну є, а можливості я не бачу».
А тепер нагадаємо. Антивоєнні демонстрації в Росії (2014 рік, вторгнення до Криму) закінчилися арештами та судовими справами для демонстрантів. Останній масовий антивоєнний протест був пов’язаний із маршем пам’яті Бориса Нємцова. Останній масовий протест на підтримку Олексія Навального (зокрема з українськими прапорами) у Москві рік тому закінчився арештами демонстрантів та розгромом структур ФБК, усі вони тепер оголошені екстремістськими та терористичними.
Антивоєнний рух у Росії (назвемо речі своїми іменами: заберіть війська від України) можливий не лише за особистого розуміння громадян, що війна – це зло. На жаль, це питання слабкості російського громадянського суспільства. Якщо визнати, а це нелегко, що російська влада сьогодні – це влада окупантів, які захопили Росію (заради наживи), то нам знадобиться досвід французького та польського антигітлерівського опору. Горизонтальні зв’язки. Нові герої. Новий політичний порядок денний. Щоб не було війни, треба все починати спочатку.
Олена Фанайлова – журналістка Російської служби Радіо Свобода, Київ
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Російської служби Радіо Свобода
