Обміни військовополоненими почалися майже одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, але минулого літа паузи між ними стали довшими. Чому Росія затримує обміни? Та чи має Україна важелі впливу для звільнення своїх громадян?
У п’ятницю завершилася операція з обміну полоненими, яка тривала з 25 червня. За оновленими даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, це 53-а операція, загалом за час повномасштабної війни вдалося повернути 3 310 українців.
З публічних повідомлень спершу міністерки з реінтеграції окупованих територій Ірини Верещук, згодом – Координаційного штабу видно, що обміни полоненими тривали ледь не з самого початку повномасштабного вторгнення – не рахуючи, звісно, тих, які мали місце протягом всієї російської агресії з 2014 року.
Але після чергового обміну влітку 2023-го наступного довелося чекати півроку. Потім, після обміну в лютому – знову пауза на кілька місяців.
Зазвичай йдеться про обміни українських військовополонених на російських. Але, наприклад, у червні 2023 року троє військовослужбовців повернулися до України з Угорщини, куди їх перед тим передала з полону Росія.
Як би не було складно, які би паузи не тривали, робота над поверненням наших як захисників, так і цивільних триває постійноАндрій Юсов
Не всі причини, з яких Росія не йде на обміни полоненими частіше, можна озвучувати до кінця війни, каже представник Головного управління розвідки Міністерства оборони Андрій Юсов у розмові з Радіо Свобода:
«Ми не приховуємо, що ворог використовує це (гальмування обмінів – ред.) в тому числі для тиску на українське суспільство і як інструмент у війні проти України. Частина цих пояснень буде озвучена після завершення війни і української перемоги. Але як би не було складно, які би паузи не тривали, переговорний процес і робота над поверненням наших як захисників, так і цивільних не зупинялась весь цей час і триває постійно».
У січні 2024 року представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Юрій Таранюк називав цифру 8 тисяч полонених українців, про яких відомо. Він зазначив, що ще десятки тисяч людей є зниклими безвісти.
Втім, Юсов каже, що й ця цифра взята з «окремих джерел». ГУР не розголошує всі наявні в нього дані про кількість полонених. Він пояснює – російська сторона навмисно приховує точну кількість військовополонених, а показники Міжнародного комітету Червоного Хреста є неповними.
«Ми утримуємося від офіційних коментарів саме щодо цифри, але всі дані збираються. І наша база є значно ширшою, ніж база міжнародного комітету Червоного Хреста», – каже він.
У розмові, що відбувалася 27 червня, Юсов повторив, що 53-а операція з обміну ще тривала на той момент. Вона завершилася лише 29 червня, коли до України повернулися 10 цивільних політв’язнів. Більшість із них були затримані на окупованих територіях України, в тому числі до початку повномасштабного вторгнення.
Москалькова та міжнародне право
14 червня уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив про провокацію російської уповноваженої з прав людини Тетяни Москалькової. Та опублікувала перелік із 430 імен українських полонених, яких Росія нібито готова віддати.
Юсов назвав цю заяву «інформаційно-психологічною операцією» з боку російського омбудсмана і нагадав, що цей випадок не перший. Дійсно, в березні 2023 року Москалькова оприлюднила перелік із 70 імен, яких Україна нібито не виявила бажання повернути. Координаційний штаб у відповідь заявив, що російська омбудсман взагалі не є суб’єктом переговорів під час обмінів.
Представник ГУР зазначив, що саме Україна запропонувала запровадити змішані медичні комісії для полонених, що Росія заблокувала. Так само Кремль не зреагував на пропозиції безумовної передачі важко поранених і хворих російських полонених.
«Результат є і він обов’язково іще буде, але ворог і далі буде чинити різноманітні перешкоди і пробувати використовувати чутливу гуманітарну тему військовополонених і цивільних заручників з метою дестабілізації ситуації в Україні. Саме для цього подібні заяви і робились», – каже він.
Експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва вказує на важливу юридичну деталь: міжнародне право не регулює обміни військовополоненими. Натомість Женевські конвенції передбачають репатріацію військовополонених – йдеться про тяжко хворих і поранених, яких повертають на батьківщину або ж відправляють до третьої країни.
Всіх, кого пропонує Росія, Україна береМихайло Савва
Правда, 4 частина Конвенції передбачає, що воюючі сторони можуть укладати угоди щодо репатріації й інших полонених. Відтак домовленості про обміни відбуваються на рівні двох держав і це «дуже, дуже складний процес», каже Савва:
«Кожна держава під час обмінів намагається повернути всіх, кого вона вважає за потрібне в першу чергу. Чому саме цих людей – завжди дуже важко сказати, тому що це рішення про обміни є цілком закритими… Всіх, кого пропонує Росія, Україна бере. А ось з яких міркувань Росія пропонує одних людей і не пропонує обміняти інших – сказати неможливо, тому що це все дуже закрите».
Цивільні заручники Кремля
Навіть ці домовленості стосуються саме військовополонених. Хоча Координаційний штаб іноді повідомляє про звільнення й цивільних теж, Савва вказує на очевидну асиметрію – Україна не утримує російських цивільних. На початку повномасштабної війни на території України затримували російських далекобійників та моряків, але їх давно повернули до РФ.
Натомість, за даними правозахисника, у Росії утримується щонайменше 7 тисяч українських цивільних, але їх може бути й більше.
У березні 2022 року Кабінет міністрів створив Національне інформаційне бюро, яке займається збором та узагальненням даних «про військовополонених, загиблих, зниклих безвісті, незаконно затриманих окупантами, у тому числі – і з-поміж мирного населення з обох сторін». Савва каже: Росія також заявила про створення такої установи, але її робота неефективна.
«Як виявилося відносно нещодавно, російське Національне інформаційне бюро є неповноцінним – воно працює тільки на базі Міністерства оборони РФ. Тобто воно не має інформацію про людей, яких затримують інші російські органи влади, наприклад, ФСБ, Міністерство внутрішніх справ. А Росгвардія, яка воює, теж бере військовополонених і затримує цивільних – вона не належить не до Міністерства оборони РФ, а до МВС», – пояснює він.
Відтак, за його словами, Україні невідомо про до третини українців, які перебувають у полоні або ув’язненні в Росії, аж доки Москва не повідомить, що готова їх відпустити.
Експерт ЦГС підкреслює: Росія не обмінює українських цивільних на своїх військовополонених, а відпускає їх «додатково». За яким принципом вона обирає таких цивільних, невідомо.
«Обмінювати цивільних на військовополонених означало б для Росії зізнання у воєнному злочині, а саме захоплені заручників. Захоплення заручників заборонено жорстко, це важкий воєнний злочин», – каже Савва. А ув’язнення цивільних без кримінальних звинувачень і обмін на полонених було б саме захопленням заручників.
Москва вдається й до кримінального переслідування українців на окупованих територіях і в Росії. Зокрема, ще з 2014 року тривають переслідування кримських татар на окупованому півострові. А в грудні 2022 року в Росії затримали кримчанку Леніє Умерову, яка намагалася потрапити в Крим до хворого батька. Наразі її звинувачують у шпигунстві.
Правозахисникам відомо про близько 200 кримінальних справ проти українських військовополонених у Росії, стільки ж – проти затриманих цивільних. Навіть якщо орієнтуватися на мінімальну цифру в 7 тисяч ув’язнених мирних українців, виходить, що більшість із них утримуються без будь-яких звинувачень.
Ті справи, які все ж відкривають, за словами Савви, фальсифіковані або не містять доказів протиправних дій:
«Про це свідчить, наприклад, перелік статей Кримінального кодексу РФ, за якими порушуються ці справи. Ці статі просто не передбачають ніякої дії, яка була б фактом – наприклад, підготовка до теракту. Що таке підготовка до теракту? Людина в інтернеті прочитала, як зробити бомбу, російські слідчі вважають, що цього достатньо».
Які важелі є в України?
Для звільнення військовополонених Україна звертається до третіх держав – наприклад, останній обмін відбувався за посередництва Об’єднаних Арабських Еміратів, каже Юсов. А до звільнення останніх цивільних політв’язнів 29 червня долучився Ватикан.
Також у Києва, окрім обмінного фонду з російських полонених, є «інші інструментарії, дипломатичні, відкриті і закриті», хоча представник розвідки не став розголошувати їхні деталі.
За міжнародним правом, держава, яка захопила полоненого, має право утримувати його до завершення бойових дій, каже Савва. Водночас те ж міжнародне право накладає на таку державу певні зобов’язання – зокрема, не допускати застосування до полонених тортур і жорстокого поводження. Свідчення звільнених українських полонених свідчать, що Росія систематично порушує це правило.
«Україна може використати конвенцію про заборону тортур, наприклад, звернутися після проходження декількох етапів до Міжнародного суду ООН і вимагати, як забезпечувальний захід, звільнення всіх цивільних, проти яких немає кримінальних справ», – припускає він.
Правозахисник не виключає, що Москва могла б на це піти для повернення собі іміджу «нормальної» країни.
Чи працює розголос?
На початку 2024 року командувач полку «Азов» Денис Пропопенко заявив, що в полоні залишаються 900 бійців його підрозділу, які брали участь у обороні Маріуполя. 31 травня, після чергового обміну, він повідомив про звільнення одного азовця.
Влада закликає до обережності в публічних комунікаціях щодо полонених. Наприклад, Лубінець раніше застерігав, що поширення особистих даних про полоненого може зіграти на руку як шахраям, так і російським спецслужбам. Зокрема, йдеться про імені, звання, позивні, номери бригад і частин, місця дислокації та фото.
Юсов у розмові з Радіо Свобода наголосив, що публічна згадка окремих підрозділів не сприяє їх звільненню.
«Так, за окремими підрозділами і окремими напрямками робота йде значно важче, ніж в цілому. Хоча в цілому вона йде дуже важко. Ворог не хоче віддавати і обмінювати українських військовополонених. У тому числі йдеться про захисників Маріуполя, але разом з тим і захисників Маріуполя звільняють», – сказав він.
Акції на підтримку полонених відбуваються в Україні та за кордоном регулярно. Зокрема, в українських містах родичі полонених збираються на такі заходи щотижня.
Публічні заходи самі по собі не можуть сприяти звільненню військовополонених і цивільних, констатує Михайло Савва, але вони привертають увагу до проблеми.
«Україні потрібна міжнародна підтримка, щоб тиснути на РФ і звільняти людей. Для того, щоб була ця підтримка, потрібно, щоб світ не забував про цю гостру проблему. Тому такі акції безумовно корисні», – вважає він.
Андрій Юсов погоджується, що акції на підтримку полонених за кордоном допомагають світові не забувати по ув’язнених Росією українських цивільних і військовополонених.
«Це не конвенційна війна – це геноцидна війна, в якій права людини ігноруються з боку агресора і окупанта. І такі акції за кордоном справді допомагають. Що стосується публічних заходів в Україні – це окрема складна дискусія. Коли вони носять експертний, дискусійний характер, які допомагають знаходити шляхи вирішення – це справді корисно. І такі речі безумовно мають право на існування і навіть повинні».
Радість і сльози обміну: фоторепортаж про звільнення 207 українських полонених
- Кожен з 600 цивільних або військовополонених, що були звільнені з російського полону, розповіли про катування та жорстоке поводження, повідомляє 26 червня у заяві до Міжнародного дня на підтримку жертв катувань Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ).
- Під час Саміту миру у Швейцарії уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що всі, хто перебуває у російському полоні, зазнають систематичних тортур. Він назвав підтвердженими щонайменше 14 тисяч таких випадків.
- Генпрокуратура відкрила понад 450 кримінальних проваджень за фактами жорстокого поводження та катувань військовополонених та понад 2 100 за фактами катування цивільних.
Форум