Тетяна Тучак (позивний «Подруга ТТ») з Чернівців – мати трьох доньок й щаслива бабуся п’яти онуків, до війни мала успішний бізнес у Чернівцях. Але Тетянине життя змінили Майдан і війна: нині вона – начальник медичної служби третьої окремої стрілецької роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», який тримає свою ділянку фронту на Донбасі. У розмові з Радіо Свобода Тетяна Тучак розповідає про своє воєнне буття.
– Я є парамедик, медичної освіти не маю. Взагалі, у нашому з’єднанні мало хто має медичну освіту, тож ми не можемо, та й не маємо права працювати як фельдшери або медсестри. Ми є парамедики: ми вчились і вчимось дотепер, як надавати первинну медичну допомогу згідно із стандартами НАТО. А практичні навички й досвід, як ви розумієте, здобуваємо на своїх «робочих місцях».
Чи відрізняються стандарти надання первинної медичної допомоги, за якими діє Альянс, від тих, за якими працюють у ЗСУ, наприклад?
– Наразі не лише до нас (у добровольчі з’єднання), але й у Збройні сили України приїжджають інструктори, які проводять вишколи по тактичній медицині. Навчають, як прийнято надавати первинну медичну допомогу в арміях країн-членів НАТО.
Українське військо переходить на стандарти НАТО у тактичній медицині
Тобто, поступово українське військо переходить на стандарти Альянсу у тактичній медицині.
Вишкіл проходять і військові медики, і бійці, всі ж розуміють, що від їхніх знань життя побратимів залежить.
– Що вас найбільше хвилює?
– Не буду говорити про поранених бійців, бо ж про них можна багато розповідати. Кожен із них має свою унікальну історію, кожного з них пам’ятаю. Дехто досі підтримує зі мною зв’язок, а дехто, вилікувавшись, знову повертається на передову.
Скажу інше: до нас приходить багато молоді: це юнаки і дівчата, які замість ходити по клубах чи барах змінили своє життя й приїхали у зону воєнних дій боронити Україну. Це тішить і надихає.
Вони хочуть щось змінити, вони вивчають, як надавати першу медичну допомогу пораненим бійцям, вони хочуть бути корисними. Вдома їх чекають батьки, кохані або дружини.
Мені приємно, що ці 20-22-річні молоді люди пліч-о-пліч з нами – старшим поколінням, рятують життя захисників країни.
– З чого почався ваш шлях у тактичну медицину?
– Почну з того, що я брала участь у Революції гідності, але тоді про медичні якісь речі не думала… З початком війни стала волонтером, три роки шукала, збирала, привозила й особисто в руки передавала речі, яких потребували бійці-добровольці.
А у 2016 році збагнула, що треба робити щось більше, і пішла у Добровольчий український корпус «Правий сектор».
– Як ваша родина прийняла це рішення?
– Моїм рідним і тоді і тепер – важко, але моє рішення вони прийняли з розумінням.
Я завжди їм кажу – це все ваша заслуга, як би не ваша підтримка, я би не була тут!
Вони розуміють, для чого я на передовій, чим займаюсь і підтримують мене.
Читайте ще:
Капелан про проблеми, які «роз’їдають» українську армію
