Як жителі окупованих територій ставляться до деокупації і чи чекають на неї найближчим часом? Хто відверто боїться повернення української влади на звільнені території? Кого можуть покарати за співпрацю з окупаційною владою і які дії не передбачають кримінальної відповідальності? Про все це дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- До Маріуполя після деокупації готові повернутися 65% жителів, які виїхали з міста під час окупації. Про це свідчать дані дослідження «Як блокада Маріуполя вплинула на людей», оприлюдненого в кінці березня цього року. Представники проєкту UkrSocStandart, які проводили це дослідження, зазначили, що для повернення до Маріуполя людям важливо мати умови для комфортного життя у місті, наявність житла і роботи за фахом. Також маріупольці зазначили, що місто має бути повністю відновлене.
- Маріупольське видання 0629 провело своє опитування щодо настроїв жителів міста і їхніх очікувань деокупації. Вони запитали власну аудиторію, як вона ставиться до теми українського наступу. На запитання 0629 відповіли 4800 людей. Серед них є ті, хто залишили Маріуполь і є такі, хто залишається в окупації. Опитування проводилося на початку червня, коли про просування ЗСУ інформації майже не було
- За результатми опитування, майже 48% респондентів з нетерпінням чекають на український наступ. Водночас 33% опитаних відповіли, що їм набридло пів року слухати про наступ, який не розпочинається. Майже 4% аудиторії відповіли, що в Маріуполі чекають українських військових, але бояться, бо наступ – це повернення гарячої фази війни у місто. І 15,6% респондентів відверто каже, що не хоче повернення української влади до Маріуполя.
Маріуполь: «успадкована любов до РФ»
Головна редакторка видання «0629» Анна Романенко розповіла «Новинам Приазов'я», що 30% опитаних зараз проживають у Маріуполі. Журналістка також зауважила, що дослідження не є репрезентативним, але дає можливість подивитися на настрої маріупольців.
«З оцих 4800 людей, близько 30% на момент опитування знаходилися на території Маріуполя, на окупованій території. І от ті 15,6%, я не можу вам сказати, от ті, хто бояться повернення в Маріуполь (української влади – ред.) це ті, хто там знаходяться – в Маріуполі, чи ті, хто зараз знаходиться за кордоном або в інших містах. Але таку частку людей ми маємо. Звісно, що це не репрезентативне опитування, воно проводилося виключно серед читачів нашого сайту, але кількість відповідей дає підставу думати про те, що все-таки якась тенденція у цих цифрах, цих показниках є», – зауважила журналістка.
Романенко зазначила, що до повномасштабного вторгнення влада Маріуполя також проводила опитування серед жителів міста, і тоді кількість тих, хто підтримував Україну становила 60%, близько 20% людей негативно ставилися до дій української влади й взагалі мали більш проросійські настрої й не підтримували дії України взагалі від початку незалежності України.
Це просто їхній внутрішній стан, їхня свідомість, можливо, яку вони успадкували від дідусівАнна Романенко
«Мені здається, що люди які мали такі погляди до початку повномасштабного вторгнення вони їх і вберегли, бо їхнє прихильне ставлення до Росії насправді не пов'язане, ані з війною, ані з тим руйнуванням, яке Росія завдає, ані з окупацією, вбивствами, ні з чим. Це просто їхній внутрішній стан, їхня свідомість, можливо, яку вони успадкували від дідусів.
Це дуже схоже на релігію і коли людина саме так ставиться до чогось, як до віри у бога, як те, що не потребує ніяких доказів, то це ставлення неможливо змінити, навіть якщо тобі на голову падають авіаційні бомби з російських літаків. От у мене саме таке враження», – поділилась редакторка.
«Хвилювання, а не страх»
Романенко припускає, що дехто з маріупольців, які були прихильні до Росії, все ж таки змінили свої погляди через війну.
«Все-таки хтось змінив свою думку, я так думаю, після того, як Росія фактично знищила місто і життя людей. Але це таке стале ядро проросійських настроїв в Маріуполі, яке було воно і залишається і для цих людей повернення української влади в місто означає необхідність або взагалі тікати, або їх чекає в'язниця за співпрацю з ворогом», – каже журналістка.
Жителів Маріуполя, які були змушені отримати російські паспорти, хвилює, чи буде за це відповідальність за українськими законами, поділилась вона.
Люди, які хвилюються вони все одно чекають на повернення України, як до стану нормальностіАнна Романенко
«Ми вже, мені здається, три рази точно писали відео з поясненнями про те, що якщо ти вимушений отримати цей паспорт, то кримінальної відповідальності не буде. Бо людей ставлять в такі умови, що вони не здатні виживати в окупації без цього російського паспорта. Але мені здається це хвилювання, а не страх повернення. Бо ці люди, які хвилюються вони все одно чекають на повернення України, як до стану нормальності», – вважає Романенко.
За її словами, бояться повернення української влади до Маріуполя безпосередньо ті, хто пішли на співпрацю з російською окупаційною владою.
«Ми зараз відкрили коментарі у нашому тг-каналі, маємо можливість спілкування і отримувати відгуки з окупаційної території в тому числі. Ми бачимо, що саме найбільш агресивні люди це ті, які йдуть на співпрацю (з окупантами – ред.) і вони дуже скаженіють від самої думки повернення української влади в місто. Бо для них це означає необхідність виїжджати або в'язниця», – додала журналістка.
Чого чекають у Бердянську?
«Новини Приазовʼя» запитали у жителів Бердянська, наскільки змінюються настрої у місті під час окупації і чи розраховують вони на те, що Бердянськ буде звільнений у близькому майбутньому.
Бердянці погодились поділитися своїми думками, але на умовах анонімності через страх переслідувань.
– Багато бердянців чекають на деокупацію, але є і ті, хто вже пристосувався до нових реалій життя. Особливо ті, які займають керівні посади. Багатьох обурюють ціни в магазинах на продукти, одяг, взуття, але хочемо ми цього чи не хочемо, нам потрібно пристосовуватися до нових умов.
– Чесно кажучи, нова влада не розглядає варіанти того, що прийде Україна, тому залюбки тут займають керівні посади, запрошують на роботу працівників на високі посади у міськвиконком, у виші. Вони себе колаборантами не вважають. Щодо звичайних бердянців, то багато хто думає, що коли прийде Україна, їх будуть не те що судити, але принаймні до якогось законодавства їх притягнуть, будуть слідства проводити. Але ми знаємо, що люди, які працюють в медичній сфері, їм не буде нічого, адже вони виконують просто свою роботу, допомагають людям, як багато продуктових магазинів. Але так, деякі люди бояться цього.
Деякі на 100% впевнені, що місто деокупують, а друга половина вважає, що все залишиться так як є
– Думки бердянців розділилися. Деякі на 100% впевнені, що місто деокупують, а друга половина вважає, що все залишиться так як є, буде розвиватися місто. Як кажуть деякі: «Москва не сразу строилась. Поэтому потерпите и все будет хорошо».
Але ми ж знаємо, що добре буде тільки тоді, коли повернеться все на свої місця. Дуже чекаємо на це, сподіваємося що це буде найближчим часом, віримо в це і чекаємо скорішої перемоги.
Також деякі бердянці бояться того, що у місті будуть відбуватися активні бойові дії й воно може перетворитися на руїни.
Зараз один страх – це вижити
– Зараз один страх – це вижити, тому що все дороге. А з приводу того до чого схиляються більше люди: деокупація, окупація або, що там ще залишиться після цього всього, то мені здається, що людям уже все рано, що тут буде, аби не бомбили й не стріляли. А так звичайно багато чекає і на деокупацію, деякі вже і звикли. Загалом важко сказати насправді, але те, що всі бояться руїн, тут це точно. З приводу того, що буде якщо сюди прийде Україна, нова влада нічого не каже, ситуацію не коментують взагалі ніяким чином. Єдине, що чуємо: «Не хвилюйтеся, ви під надійним захистом армії Росії».
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Херсонщина: «не всі адаптувались до окупації»
Міський голова Нової Каховки Володимир Коваленко розповів «Новинам Приазовʼя», які настрої панують на окупованій частині Херсонщини. Зокрема він зазначив, що Нова Каховка перебуває майже на лінії фронту, і люди не встигли там повною мірою адаптуватися до окупації.
«У Новій Каховці йдуть постійні обстріли, прильоти. Люди на лінії фронту і вони знають, що через берег деокупована територія. Тобто адаптуватися до глибокої окупації не мали можливості і її як такої й не було. Звичайно є певна частина людей, зрадники, які ще в перші місяці взяли паспорт РФ, коли вони пішли на співпрацю. От в них є страх», – сказав Коваленко.
За його словами жителів цього міста так само як й інших українців в окупації турбує питання можливого покарання за отримання російського паспорта. Більшість все ж чекає на деокупацію, стверджує Коваленко.
«У багатьох нормальних людей викликає страх вибору між тим, що треба харчуватися, лікуватися й жити. І страх за ту відповідальність, яку ти маєш нести (через отримання паспорта РФ – ред.)», – підкреслив він.
Вплив російської пропаганди
У містах Херсонщини, які перебувають у глибокому тилу в окупації, проросійських настроїв може бути більше, каже Коваленко. Він пояснює, чому.
Привезуть безкоштовне вугілля на зимовий період, не сплачує народ за електроенергію, за воду, за інші комунальні послугиВолодимир Коваленко
«Ну не маючи права на такий глибокий аналіз того ж Новотроїцького району, Генічеського, Скадовського, де частина людей всі ці роки, з моменту окупації Криму, була під російською пропагандою, і там склалась певна ментальність. Тим більше, що зараз окупанти розставили, я називаю це, капкани.
Привезуть безкоштовне вугілля на зимовий період, не сплачує народ за електроенергію, за воду, за інші комунальні послуги. І я знаю є таки настрої: «Хай не приходять (українські військові, влада – ред.), нам комфортно, в нас це є безкоштовно». Тобто є такий контингент. Але для Нової Каховки це не має масового характеру», – запевнив міський голова.
Він додав, що варто враховувати російську пропаганду, якій люди вірять оскільки не мають інших альтернативних джерел інформації.
Донбас: «головний страх – наслідки бойових дій»
Головний редактор луганського видання «Реальна Газета» Андрій Діхтяренко розповів «Новинам Приазов’я», що перше, чого бояться люди на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, це наслідків бойових дій.
Вони думають, що якщо будуть українські війська наступати, то це буде так само безжально, як робили російські окупантиАндрій Діхтяренко
«Вони бачили, як окупанти знищили Маріуполь, Сєвєродонецьк, Попасну, Бахмут і інші міста і проектують цю ситуацію на себе. Вони думають, що якщо будуть українські війська наступати, то це буде так само безжально, як робили російські окупанти. Тим більше пропаганда ніби говорить, що це «от самі себе обстріляли», що це українська армія, через її спротив і були знищені ці населені пункти. Самі вони (окупанти – ред.) теж не приховують того, що не будуть рахуватися з втратами серед мирного населення окупованих територій. І це головний насправді фактор, особистої безпеки», – пояснив журналіст.
Також місцевих жителів непокоїть покарання за будь-які види співпраці з окупаційною владою, каже він. В Україні має бути чітка дорожня карта майбутньої деокупації, яка відповість на всі питання, що стосуються перехідного правосуддя, додав Діхтяренко.
«Питання без відповідей»
Присутній також страх в жителів Донбасу і за отримання російських пенсій, і за роботу бізнесу за законодавством РФ, що може трактуватися, як допомога у фінансуванні армії ворога.
«Бояться, що Україна це не пробачить. Що, так би мовити, вони будуть якимось чином люстровані або покарані через цю ситуацію. І з цим насправді треба працювати Україні й пояснювати, що не є колаборантом людина, яка отримала російський паспорт, якщо її змусили. Ми знаємо, що на окупованих територіях дуже сильно обмежують права людей, у яких немає російського паспорта. Тобто це є вимушена ситуація, це треба пояснювати», – зауважив Діхтярєнко.
Крім того, люди не знають, що буде з їхнім майном після деокупації. Оскільки з 2014 року на захоплених територіях Донеччини й Луганщини різні види документів видавалися окупаційною владою.
Що робити з тими, хто здобув освіту на окупованих територіях, навіть вищу освіту? Чи зможуть вони працювати за фахом? Навіть якщо ці люди не є колаборантами.Андрій Діхтяренко
«Багато хто купував нерухомість, або перепродавав ту нерухомість, яку він купив за українськими законами. Ніхто не знає, чи буде це вважатись легальними, ці операції після повернення цих територій під контроль України. Що робити з тими, хто здобув освіту на окупованих територіях, навіть вищу освіту? Чи зможуть вони працювати за фахом? Навіть якщо ці люди не є колаборантами.
Люди будуть боятися навіть через те, що хтось міг одружитися на окупованих територіях і чи будуть ці правові акти стосовно їхнього громадянського стану враховані. І як потім ділити майно? Тобто насправді виникає дуже багато питань, на які люди не можуть отримати відповіді в окупації», – зауважив журналіст.
Дослідження команди «Реальної Газети» свідчать про те, що більшість людей є лояльними до України, каже головний редактор видання. А ті, хто підтримують Росію, після деокупації мають визначитися – залишаться вони в Україні чи ні.
За що передбачено покарання?
Адвокатка Української Гельсінської спілки з прав людини Юлія Лісова зазначила, що, з її досвіду, жителі окупованих територій остерігаються покарання практично за будь-які дії, навіть за те, що вони просто залишилися жити в окупації. Українська влада має поширювати інформацію і роз'яснювати, що передбачає кримінальне покарання, а що не передбачає.
Покарання і відповідальність передбачено за дії, коли людина обіймає добровільно якийсь державний пост в органах, які створені окупаційною владоюЮлія Лісова
«Стаття яка найбільш дотична до таких ситуацій, це стаття 111-1(Кримінального кодексу України – ред.) і вона так і називається «колабораційна діяльність». Якщо говорити загально, то здебільшого покарання і відповідальність передбачено за дії, коли людина обіймає добровільно якийсь державний пост в органах, які створені окупаційною владою, очевидно незаконно. Тобто як прописана стаття 111-1? Вона не передбачає відповідальність за просту життєдіяльність на цій території, за роботи які не пов'язані з якоюсь владою, не пов'язані зі служінням окупаційній владі», – пояснила адвокатка.
За її словами, також кримінальна відповідальність може бути встановлена за деякі публічні висловлювання й участь у політичних процесах російських окупаційних сил:
- висловлювання, які заперечують збройну агресію проти України;
- злочини у сфері освіти, коли люди, які навчають, підтримують пропаганду РФ;
- передачу матеріальних ресурсів;
- організацію і проведення псевдо референдумів та виборів нелегітимних за українським законодавством.
«Ми також маємо сказати, що крім цієї статті у нас є стаття 111-2, яка така більш загальна і вона дещо не конкретно сформульована. Вона говорить про те, що караються умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресорці, збройним формуванням, окупаційній адміністрації. І тут ми можемо вже казати що караються не тільки дії пов'язані з офіційним обійманням якогось посту, а ми можемо говорити, наприклад, про годування російських солдатів, які окупували територію і таке інше», – додала Лісова.
Українські правоохоронні органи у кожному випадку мають ретельно вивчати, добровільною чи примусовою була співпраця з окупантами. Також потрібно брати до уваги, до яких наслідків це призвело, зазначила адвокатка.
Маємо включати здоровий глузд, а не тільки читати буквально Кримінальний кодексЮлія Лісова
«Якщо людина, яка нібито формально навіть щось там вчиняє, як говорить держава-окупантка, але це не несе ніяких суспільно небезпечних явищ, то це також не буде злочином. Наприклад, людина обійняла пост в окупаційній владі, але вона виконувала якісь навіть корисні функції, на користь громади – гасила пожежі, допомагала рятувати людей на окупованих територіях. Ми тут маємо включати здоровий глузд, а не тільки читати буквально Кримінальний кодекс», – сказала експертка.
Лісова наголосила, що факт отримання російського паспорта не є злочином, адже Україна не визнає документи, видані окупаційною владою, і вони не несуть жодних юридичних наслідків.
- Україна визначила основний напрямок свого контрнаступу, і головний удар буде зосереджено у південній частині Запорізької області, повідомили в кінці липня виданню The New York Times представники Пентагону. Вони зазначили, що українські війська намагаються просунутися на південь через російські мінні поля та інші укріплення у напрямку Токмака та, у разі успіху, Мелітополя. Мета ЗСУ – перерізати сухопутний міст до Криму чи принаймні просунутися досить далеко, щоб поставити півострів у зону досяжності української артилерії.
- Після двох місяців запеклих боїв військові 47 окремої механізованої бригади прорвали російську багатоешелоновану лінію оборони і зайшли в село Роботине на Мелітопольському напрямку, повідомила 22 серпня бригада на своїй сторінці в Фейсбуці.
- Речник Генерального штабу ЗСУ Андрій Ковальов 23 серпня повідомив, що Сили оборони України продовжують наступ на Мелітопольському напрямку, мають успіх у напрямку Новопрокопівки Пологівського району і закріплюються на досягнутих рубежах. Раніше 16 серпня, речник також повідомляв, що українські військові продовжують наступ на бердянському напрямку.
- Радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко зауважує, що просування українських військових на бердянському напрямку наближає деокупацію Приазов’я і, зокрема, Маріуполя.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
