Міжнародна правозахисна організація Amnesty International починає внутрішнє розслідування ситуації, за якої вона надала, а потім скасувала статус «в’язня сумління» для російського опозиційного діяча Олексія Навального, і щодо того, як ці внутрішні дискусії стали широко відомі.
«Хоча кремлівська пропаганда не відіграла ніякої ролі в ухваленні наших рішень, цілком очевидно, що ми стали ціллю російської урядової кампанії знеславлення», – заявила виконувачка обов’язків генеральної секретарки організації Жулі Фергаар.
Як мовиться в її заяві, цей внутрішній перегляд має вивчити процес ухвалення рішень, у якому Навального спершу визначили як в’язня сумління, а потім ухвалили внутрішнє рішення перестати визначати його таким чином.
«Ми визнаємо, що наші процедури й системи в цьому випадку зазнали провалу, особливо в тому, що ми дали змогу нашим внутрішнім дискусіям вийти назовні в руки контрольованого Кремлем Russia Today, – написала вона про прокремлівську і фінансовану з бюджету Росії російську медіакомпанію RT, яка до 2009 року називалася Russia Today. – Ми велика і складна організація, але це не вибачає нам того, що відбулося останніми днями».
На цей її допис у твітері відповів Браян МакДональд, який назвав себе керівником підрозділу Росії в онлайн-службі RT. «У нас не було ніяких «витеклих» внутрішніх дискусій із Amnesty International. Ми щиро не можемо зрозуміти, для чого власне ви згадуєте нас тут. Які внутрішні дискусії? Ми всі вмираємо від цікавості і чекаємо на вашу відповідь», – написав він.
На цей час відповіді від Жулі Фергаар не було.
25 лютого Amnesty International оприлюднила офіційну заяву з приводу ситуації навколо Навального, в якій відкинула як неправдиве твердження, ніби рішення позбавити його наданого було раніше статусу в’язня сумління було ухвалене під зовнішнім тиском.
Організація нагадала, що статус в’язня сумління (POC) – який вона ж і створила 1961 року – призначений для осіб, позбавлених свободи виключно через їхні усвідомлені погляди, або з дискримінаційних підстав, пов’язаних із їхнім національним походженням, статтю, ґендером або іншим самовизначенням, – але які при цьому не вдавалися до насильства і не закликали до насильства чи ненависті.
В Amnesty International наголосили, що виступили проти затримання й арешту Навального в Москві в січні 2021 року, як і закликали до дотримання прав учасників демонстрацій на його підтримку і до незалежного розслідування тверджень про отруєння Навального.
Організація заявила, що вжила щодо Навального після його арешту термін POC, щоб наголосити на несправедливій природі його затримання і на незгоді організації з його безпідставним засудженням. «Наша позиція з приводу цих вартих засудження дій російської влади не змінилася», – наголосили в Amnesty International.
Але, мовиться в тій заяві, пізніше в правозахисному русі виникли занепокоєння щодо згадки про Навального як про в’язня сумління, враховуючи, що він у минулому виступав із заявами, які могли дорівнювати виправданню ненависті, що становить заклик до дискримінації, насильства чи ворожості. Тож організація вирішила переглянути справу і здійснила ретельний перегляд доказів у ній.
«Після болісних розмірковувань ми дійшли висновку, що зробили помилку в нашому первісному визначенні. У ньому ми зосереджувалися тільки на обставинах навколо несправедливого затримання й арешту Навального і не надали достатньої ваги деяким із його попередніх заяв, від яких, наскільки відомо Amnesty International, Навальний публічно не відмовлявся. Ми дійшли висновку, що деякі з них сягнули межі виправдання насильства, що суперечить нашому визначенню в’язня сумління, і ми ухвалили рішення утримуватися від цього терміну щодо нього в майбутньому», – заявили в організації.
Але там водночас заперечили твердження, ніби на це рішення вплинула кампанія російської влади з метою знеславити Навального – цих тверджень, наполягають в організації, не брали до уваги.
За словами правозахисників, деякі зі старих висловлювань Навального дійсно спливли після його арешту в контексті свідомої кампанії президента Росії Володимира Путіна і його прихильників із метою дискредитувати Навального. «Але це не змінює того факту, що коли Amnesty International вивчила деякі з цих заяв, ми виявили, що деякі з них суперечать нашій політиці, ми ж у принципі не можемо ігнорувати наявних доказів».
«Той факт, що Amnesty International вирішила не називати Навального в’язнем сумління, ніяк не впливає на те, що ми наполягаємо на тому, що він затриманий незаконно, зазнає підтриманого державою залякування і переслідування за те, що він здійснює своє право на свободу висловлювання», – наголосили в організації.
Але в ній визнали, що невдалий час для цього внутрішнього рішення ненавмисне відволік увагу від кампанії за негайне звільнення Навального, через що правозахисники глибоко шкодують.
Напередодні цієї заяви, 24 лютого, Amnesty International у листах, отриманих Радіо Свобода, підтвердила, що позбавила ув’язненого російського опозиційного діяча Олексія Навального статусу в’язня сумління через його минулі заяви, які, на думку організації, містять заклики до насильства й дискримінації і «мову ненависті».
Прихильники Навального в Росії і за її межами невдоволені таким рішенням і стверджують, що воно було ухвалене «під тиском» кампанії, влаштованої проти нього журналістами, пов’язаними з прокремлівськими засобами інформації.
Уперше про рішення Amnesty International щодо Навального повідомив 23 лютого американський журналіст лівого спрямування Аарон Мате. Потім медіаменеджер Amnesty International у справах Європи і Центральної Азії Олександр Артем’єв, теж згадавши про це рішення, додав, що воно стосується низки заяв Навального середини 2000-х років, які вивчив юридичний і політичний департамент організації, і що його ухвалили у відповідь на цілу низку схожих один на один запитів із проханнями перевірити слова опозиціонера. Як заявляв тоді Артем’єв, у правозахисників «склалося враження, що запити щодо перевірки висловлювань Навального були елементом скоординованої кампанії для його дискредитації за кордоном».
Олексій Навальний, відомий як критик Кремля і викривач корупції в російській владі, в 2000-х роках був активним учасником заходів російських націоналістів, зокрема так званих «російських маршів», і не раз висловлював заклики, дискримінаційні щодо інших народів, крім росіян. Зокрема, низку гострих заяв проти грузинів він зробив після нападу Росії на Грузію 2008 року.
У подальшому він утримувався від таких публічних заяв, але після нападу Росії на Україну і окупації Криму, зокрема, висловлювався за збереження «російського» статусу Криму, хоч і називав окупацію незаконною, або за якийсь «чесний референдум» на окупованому півострові – без його деокупації.
Російський опозиціонер Навальний і Україна
Восени 2014 року Олексій Навальний у відповідь на запитання про статус Криму риторично запитав: «Крим – це бутерброд із ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати?». Він визнав, що Росія порушила міжнародне право, окупувавши український півострів, але заявив, що Крим «де-факто російський».
Згодом опозиціонер зазначав, що метафора з бутербродом не найбільш вдала, але вона встигла стати крилатою.
Хоча Навальний заявляв, що Росія захопила півострів незаконно, у 2015-му в інтерв’ю російській службі Радіо Свобода і «Голосу Америки» він сказав, що «питання Криму» не вдасться швидко вирішити. Політик пояснив це тим, що там нібито мешкає 3 мільйони людей із російськими паспортами. Виходом із ситуації тоді він назвав «чесний референдум», перед яким можливість агітувати матимуть українська влада і кримські татари.
Однак вже в 2017 році Навальний заявив, що «не бачить вирішення кримської проблеми», і цю проблему, на його думку, «не вирішить ані президент Путін, ані президент Навальний».
Читайте також: «Вражений бацилою російського шовінізму». Українські оглядачі про затримання Навального
У 2017 році Навальний визнав, що в Україні воюють російські війська, і пообіцяв вивести їх в разі перемоги на президентських виборах 2018 року (до участі в яких зрештою не був допущений). Водночас він заявляв про необхідність надати жителям Донбасу амністію та гарантії захисту від репресій.
При цьому опозиціонер у коментарі DW називав тему України «периферійною» для внутрішньої російської політики, а її обговорення – хоч і важливим, але таким, «чого хоче Путін», аби нав’язувати свій порядок денний.
