У Києві 15 листопада відбулась щорічна правозахисна акція «Порожні стільці» на підтримку українських політв'язнів у Росії та окупованому Криму, а також полонених на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. В акції взяла участь і народна артистка України Наталя Сумська. Вона, зокрема, зачитала лист до кримськотатарського активіста і політика Нарімана Джеляла (за документами – Джелялов), заарештованого в Криму. Чому вона не може залишатися осторонь доль українських в'язнів Кремля? Що актрису пов'язує з Кримом? І коли вона наступного разу поїде на півострів? Про це Крим.Реалії (проєкт Радіо Свобода) поспілкувалися з актрисою.
– Чому хтось з акторів, з артистів каже: «Ми поза політикою, це нас не стосується», а для когось, як для Вас, це щось важливе? Ви й листи пишете (політв'язням – ред.), і берете участь у цих акціях?
Кожен голос громадського діяча, акторки, журналіста, письменника – має значення
– Це абсолютно нормальний стан людини, стан українки. Багато хто, я знаю, погодився б і був би тут, можливо, просто немає такої можливості, їм не запропонували. Я сама просто посеред вулиці (теж) не вийду, можуть сприйняти трохи не так. Це має бути організовано. Я безмежно вдячна, насамперед, організаторам цієї акції, дякую, що маю можливість долучитися. І кожен голос наступного і наступного громадського діяча, акторки, журналіста, письменника – має значення. Усіх, кого знають люди.
Можливо, за цим принципом і запрошувалися люди – причетні до якоїсь громадської організації, я – до Великого національного театру (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – ред.), і, власне, я, мабуть, висловлюю думку багатьох акторів. І у нас багато акторів саме з Криму. Буквально в жовтні ми зробили таку акцію і, я думаю, це буде приємно і до душі нашим героям (кримськотатарським в'язням Кремля – ред.): ми заспівали кримськотатарською мовою, ми вчили ці пісні, одягли національні костюми... Ця акція називається «Прагнення», у перекладі – Emel. Ми прагнемо донести свою думку, свої бажання до тих, кому це адресовано.
– А за які терміни вдалося вивчити пісню кримськотатарською, чи складно це було?
– Це не складно, багато простих складів, варто тільки запам'ятати, а з мелодією воно само собою запам'ятовується. Слід сказати, що це ще у 2005 році було записано етнічним гуртом «Божичі», а тепер це наші колеги з Національного театру нам запропонували, і багато акторів приєдналися, там і колискова, і жартівлива пісня, і сумна, і філософська, це цілий вінок пісень.
– 2005 рік – тоді це ще не було мейнстримом. Тому що загалом для українського суспільства питання кримських татар і взагалі знайомство з історією цього народу стало актуальним після окупації Криму. А коли ви з Кримом саме через (історію) кримських татар познайомилися?
– Там друзів лишилось багато. І коли ми були на гастролях, ми просто гостювали та перебували весь час з ними. Та й ті, хто не володів українською мовою, всі розуміли. Все, що ми, Національний театр, грали. Ми кожен другий рік були на гастролях. Ми знаємо всі куточки Сімферополя, Севастополя, я вже не кажу про «Артек»... Це великий спогад. 1955 року мою матір, Ганну Іванівну Опанасенко, було зараховано до Кримського обласного театру, він називався Український обласний театр, там вона розпочинала свою театральну кар'єру.
– Коли ви востаннє були в Криму? Чи немає останніми роками такого бажання поїхати туди?
– Ми були в Криму до того, як його окупували. Це був 2012 рік, ми були на гастролях.
– Куди б насамперед поїхали зараз?
– Щойно звільниться Крим, поїде театр на гастролі, я вас запевняю.
– Повертаючись ще раз до питання, багато творчих людей, відомих людей, кажуть, що, мовляв, мене це не стосується, не хочуть публічно про ці питання говорити, бо це може негативно вплинути на аудиторію. А де ви стежите за тим, що відбувається в Криму? З новин?
– Я з новинами живу взагалі. І днюю, і ночую. Серед ночі, якщо не спиться, я вмикаю новини, причому я пробігаю всіма каналами, де це можна побачити. Чесно зізнатися, я зараз навіть не дивлюсь ні серіали, ні щось інше.
Відколи існує окупація, мене більше нічого не цікавить, тільки новини, моя робота, читання книжок. З надією та з вірою я чекаю, що будуть невдовзі і якісь позитивні новини, крім того, що ми бачимо загострення повсюди, але я вірю...
