Вони живуть у специфічному просторі, де, з одного боку, вони всіх перемагають, а з іншого – на них усі нападають», – так політологиня Катерина Шульман характеризує російську владу, або «начальство», як вона її називає.
«Настоящее Время» (телевізійна та онлайн-мережа, створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) дізналося, що думає Катерина Шульман про перспективи завершення війни Росії проти України і про те, чому Путін та його оточення не хочуть миру, попри масштабні людські, економічні та репутаційні втрати.
Чого хоче Кремль?
– Росія, вважає, що вона воює успішно. Або, принаймні, її вище керівництво перебуває в такому непохитному переконанні. І, отже, вважає, що їй невигідно зупинятися, що вона просувається уперед.
Керівництво Росії вважає, що воює успішно
Російська сторона прагне продовжувати воювати, тому що їй здається, що вона воює добре і навойовує те, що їй потрібно.
– Тобто Путін вважає, що в нього все гаразд? Чи це так насправді? У якому стані, з яким порядком денним у ці осінь і зиму зараз входять російська влада? Де моменти, на яких будується готовність Путіна продовжити війну, не збігаються з реальністю?
– Реальність надзвичайно багатогранна. Але спробуймо деякі з цих граней хоча б спробувати розглянути.
Головна мета Путіна – це збереження влади.
Якщо ми хочемо, так би мовити, «влізти в голову» російському начальству, то в першу чергу ми повинні поставити питання не про військову ефективність як таку, а питання про збереження влади.
Ця оптика досить складна, тому що досить часто, коли ти кажеш: «Мета авторитарної влади – збереження влади», у відповідь тебе питають: «А навіщо тоді вони влізли у війну? Що владі загрожувало?» Це питання здається логічним, але треба враховувати, що автократи бачать все по-іншому.
вони перебувають у специфічній інформаційній бульбашці, де їм усі приносять найбільш райдужні й радісні звіти та найбільш позитивні новини
По-перше, вони можуть уявляти собі інші загрози, ніж ті, які видно спостерігачеві. Чому вони такі?
Не тому, що вони параноїки, а тому, що вони перебувають у специфічній інформаційній бульбашці, де їм усі приносять найбільш райдужні й радісні звіти та найбільш позитивні новини – тому що ніхто не хоче приносити начальнику погану новину.
А з іншого боку, усі навколо них займаються продажем загроз і викликів в обмін на бюджетні ресурси.
Ти начальству продаєш загрозу, начальство тобі у відповідь відстібає якийсь шматок ресурсу, щоб ти цій загрозі запобігав.
Ось у цій тонкій грані між продажем переможних реляцій та продажем смертельних небезпек і полягає горезвісне апаратне мистецтво. Це те, чим зайняті апаратні актори.
Той, хто успішний у цій грі, виживає і прогресує. А той, хто або приносив погану новину та засмутив начальника, або приносив занадто хороші новини й навів начальника на думку: «А навіщо ви нам тоді потрібні і чому ми на вас витрачаємо стільки грошей?», той програв і із системи вилетів.
Авторитарне керівництво Росії ізолює себе від зовнішньої реальності
Усе горезвісне апаратне мистецтво, вся ця «візантійська мудрість» зводиться рівно до цього: ти добре звітуєш, але водночас ти маєш показати, що ті загрози, з якими ти маєш справу, не лише не ліквідовані, а стали ще страшнішими. Але водночас якимось чином ти в цьому не винен, ти взагалі-то всіх переміг. Але тобі треба збільшити фінансування! Уся хитрість полягає саме в цьому.
Також (російське) авторитарне керівництво ізолює себе від зовнішньої реальності. І до нього, природно, не має доступу ні громадська думка, ні незалежна експертиза, ні вільні ЗМІ.
Вони живуть ось у цьому суспільному специфічному просторі, де, з одного боку, вони всіх перемагають, а з іншого – на них усі нападають.
Як Путін розпочав повномасштабну війну?
Згідно з доповідями та звітами перед 2022 роком, дуже вдалий момент наставав нібито для РФ, щоб повторити «Кримську спецоперацію» на вищому рівні, у більшому масштабі, але з таким же приголомшливим успіхом.
Як повідомляли доповіді та реляції, які йшли в Кремль, українська політична модель себе вичерпала. Народ там, мовляв, незадоволений, усе куплено Росією, отже, апарат корумпований, спецслужби теж наповнені російськими агентами, інтересантами та диверсантами. Тому: «тикни – воно й розвалиться», і не можна втрачати такий чудовий момент.
Ось під впливом цих думок та цієї «цінної інформації», власне, і були ухвалені рішення, які реалізуються з 2022 року з таким сумнівним успіхом та такою жахливою ціною. Ось яким чином авторитарне цілепокладання самозбереження призводить до тих рішень, які досить часто цьому самозбереженню суперечать. Тут жодного особливого парадоксу немає.
Точніше, парадокс тут є, але він досить легко пояснюється, якщо ви розумієте механізми авторитарної влади.
Війна проникає у побут росіян
– Зараз нібито російській владі дедалі складніше робити те, про що ви сказали, насамперед утримувати владу й робити так, щоб для людей усі ці процеси були не надто помітні. Попри кілька обіцянок Путіна, влада оголосила про підвищення ПДВ на 2 відсоткові пункти, вже вдруге за останні 7 років. Це вже той пункт, який становить для влади якісь ризики чи ось це виключно проблема людей, які не так багато заробляють?
– Добре бути автократом, тому що ти не несеш відповідальність перед виборцем. Тому справді, як то кажуть, ця проблема індіанців шерифа не хвилює. Автократ не менше питиме, але «податне населення» менше їстиме.
Це теж усе давно відомі закономірності, громадяни їх добре вивчили.
Але це справедливо лише до певної межі, і намацування цієї межі, своєю чергою, становить мистецтво автократа.
Скільки ти можеш паразитувати на своєму населенні? Скільки ти можеш тероризувати його, використовувати його для своїх цілей, з якими в людей немає нічого спільного?
Ніхто в Росії не хотів завойовувати Україну, нікому не було ані найменшої справи до територій так званого «Донбасу». Це ми дуже добре знаємо з багаторічних соціологічних спостережень. Ця проблема була маргінальною. Вона не хвилювала нікого, крім кількох літніх начальників у Креміл, які говорили один з одним, займалися, так би мовити, «реінфорсментом» (просуванням) цієї стурбованості. Але ця стурбованість, ще раз повторюю, не володіла нічиїми умами, крім їхніх власних.
Так ось, скільки ти можеш ось таким чином розважатися до того моменту, як твоїй владі справді почнуть більш-менш загрожувати? Що відбувається останнім часом?
З одного боку, кількість втрат така, що знання про ці втрати дедалі глибше проникає в «соціальну плоть». Простіше кажучи, у дедалі більшої кількості сімей є, так би мовити, «через одне рукостискання чи через два» якісь люди, які загинули чи постраждали на війні. І оплата перестала здаватися повною компенсацією будь-яких неприємностей і втрат такого роду – а вона ще й скорочується. Війна дедалі більше виглядає дуже кровопролитною: це просто накопичувальний ефект, що називається «перехід кількості в якість за Гегелем».
Британська розвідка у жовтні оприлюднила звіт, у якому визначила втрати Росії у живій силі за 2025 рік у майже 332 тисячі. А за весь час повномасштабної війни Росія могла втратити приблизно 1 млн 118 тисяч військових.
З іншого боку, порушення звичного укладу стають дедалі численнішими. Війна проникає у «побутову тканину». Літають дрони. Так, вони не вбивають людей так, як вони вбивають людей в Україні, але знову щось підпалили, знову щось погоріло, знову світло вимкнули, потім увімкнули. «Небезпека БПЛА», «сповіщення відбій небезпеки БПЛА» у міських Telegram-каналах – уже як повідомлення про погоду. До цього звикають, але це неприємно.
Мобільний інтернет у містах вимикають: сьогодні він скоріше вимкнений, ніж увімкнений. А що це означає? Це означає, що не викличеш таксі з міста, це означає не побудуєш маршрут собі, куди тобі взагалі йти й їхати. Це означає, що досить часто неможливо розплатитися в касі карткою, тому що касові апарати підключені до такої ж точно системи інтернету, яка і не працює.
Месенджери стали репресувати. Вже не подзвониш по WhatsApp, не покажеш, так би мовити, замовнику, як чудово ти поклав плиточку, не запитаєш у дружини, яку саме олію тобі брати в магазині, це все якось неприємно. Не смертельно, але неприємно. Видно, що звичне існування якось не те що воно впало, але ось той чудовий комфорт і зручність, якими так пишалися пострадянські російські люди, щось якось поблякло трохи, починає піддаватися «ерозії».
Війна б'є по кишені
Третє – це економічні ефекти.
Інфляція притихла, але й зупинилося зростання доходів.
Ті підприємства, які раніше набирали людей і змушували їх працювати у дві зміни, але водночас і отримувати три оклади, тепер відправляють людей на чотириденний робочий тиждень.
Війна була така «весела та приємна» для дуже багатьох російських громадян, поки вона була в телевізорі, у телевізорі ми вигравали
У Росії ведуться розмови про те, що будуть чи то до вкладів у банках підбиратися, чи то обов’язкові «військові позики» введуть, чи то ще якусь «невідому фігню» готують, щоб забрати гроші. Це теж усе людей у Росії нервує вельми.
«Утильзбір» нервує. Підвищення цін на паркування, наприклад, у Петербурзі викликає протести вже прямо сьогодні й зараз.
Тобто, розумієте: ця війна була така «весела та приємна» для дуже багатьох російських громадян, поки вона була в телевізорі, у телевізорі ми вигравали.
Можна було «вболівати за свою команду», відчувати себе патріотом, відчувати себе причетним до чогось великого. І морально приємно, і весело, і захопливо, і тепло на душі, і грошей додалося.
Але ось це зараз вивертається навиворіт для росіян, як у казці. Скарб, який у тебе був, виявився «попелом».
Ось у цьому стані зараз перебуває російське суспільство. Воно ще не там, йому ще до усвідомлення ще досить далеко, але воно починає відчувати всякий різноманітний дискомфорт.
Невиправдані сподівання
Є ще один чинник.
На початку року, навесні, були дуже високі надії на те, що війна закінчиться, причому закінчиться якось блискуче, успішно для Росії. На нову американську адміністрацію ці надії покладалися, вони були і в народі, і в елітах.
начальство відвикло отримувати якийсь зворотний зв’язок. Вони не знають, як росіяни виглядають, вони не чують, що вони кажуть.
Після цього як сказати людям: «Нічого не буде, будемо воювати вічно»? – а послання від начальства полягає саме в цьому. Люди чують: «Буде гірше, тому що стає гірше». Так само, як раніше вони проєктували прогрес у своїх власних доходах на майбутнє, зараз вони проєктують регрес у якості свого життя теж на майбутнє. Вони думають: «І до нас доберуться, податки підвищать, за паркування роздягнуть, вклади відберуть».
Але начальство відвикло отримувати якийсь зворотний зв’язок. Вони не знають, як росіяни виглядають, вони не чують, що вони кажуть. Вони не розуміють, наскільки публічні роздуми якогось заступника міністра фінансів про те, що так, ось щось на депозитах у громадян багато грошей набралося, наскільки це наводить жах на досвідчену і багато биту пострадянську людину, яка «чує каверзу» і недарма, і не дарма вона її чує.
Виходить, що росіян поманили надією, а потім обдурили, вони стали біднішими, ніж ви були до того, як ця надія у вас з’явилася.
– Чого ви чекаєте від влади Росії у 2026 році? І чого в цьому зв’язку ви росіянам побажали б?
– Давайте знову почнемо з кінця. Росіянам треба думати про своє виживання, бо їхнє начальство в поганій формі: воно одночасно перебуває в переляку і під владою ілюзій. Це дуже небезпечне поєднання.
І начальство підбирається до ваших грошей, це видно. А політика «затикання дірок» та судомного пошуку грошей кожною службою на своїй ділянці може призвести до хаотичних результатів.
Я не буду зараз усіх закликати знімати гроші з депозитів і закопувати їх у банку та закопувати в саду під яблунею. Ні, я не даватиму таких порад, але я б звернула увагу на ось цю ось діяльність із рандомного вихоплювання грошей з повітря. А гроші в повітрі утворюються лише від громадян Росії, більше нізвідки вони утворюватися не можуть.
І друге, зверніть увагу, наприклад, на те, як Міністерство оборони РФ повідомляє, що резервісти будуть залучені до боротьби з безпілотниками.
громадян Росії заженуть у якісь патрулі, які повинні будуть за допомогою сачка та мухобійки збивати дрони
У нас що, стільки резервістів, якісь невраховані мільйони? І ось вони громадянські об’єкти в себе за місцем проживання охоронятимуть?
Тобто, мабуть, начальство собі уявляє щось на кшталт, знаєте, боротьби з «бомбами-запальничками» на дахах Москви та Ленінграда під час Великої Вітчизняної війни.
Отже, громадян Росії заженуть у якісь патрулі, які повинні будуть за допомогою сачка та мухобійки збивати дрони. Приємного в цьому немає.
Тому, мої поради росіянам на наступний рік: не піддавайтеся паніці й не перебувайте під владою ілюзій. Не будьте як начальство в Кремлі. Постарайтеся зберегти контакт із реальністю. Подумайте, що ви можете зробити для того, щоб убезпечити себе та своїх дітей.
А начальство російське ще весь наступний рік має намір воювати. Я не впевнена, що в них є на те ресурси. Я не впевнена, що вони опанували мистецтво «протягувати ніжки по одежинці». Але, дивіться, щоб ніжки протягували вони, а не люди.
Форум