Коли під час нещодавнього засідання Вищої ради Союзної держави – воно проходило у віртуальному режимі, Володимир Путін перебував в окупованому Севастополі, а Олександр Лукашенко в упокореному Мінську – білоруський правитель почав розсипатися у люб'язностях Путіну, засмучуватися, що його не запросили до Криму, і дорікати Україні, що закрила свій повітряний простір для літаків із Білорусі, – не тільки спостерігачі, а й багато представників білоруської номенклатури побачили в цьому крок до майбутнього визнання російського статусу Криму. Крок, який Лукашенко не готовий був зробити з 2014 року – він взагалі дуже обережно ставиться до російських «територіальних надбань», не лише Крим не визнав російським, а й «незалежність» Абхазії та Південної Осетії теж не визнавав, хоча Москва, мабуть, на це дуже й розраховувала.
Проте вже за кілька днів стало зрозуміло, навіщо Лукашенку потрібні були всі ці кримські люб'язності. Адже під час засідання Вищої державної ради Союзної держави білоруський лідер, напевно, вже знав, що готується широкомасштабна спецоперація щодо дестабілізації ситуації на кордоні з Польщею. Впевнений, що стихійно така велика кількість мігрантів на території Білорусі не утворилася, для цього потрібно було докладати зусиль на державному рівні. Що, власне, і відбувалося – адже вже встановлено, як Мінськ «забезпечує» потрібну кількість мігрантів на кордонах Європейського союзу.
Путін тепер – його практично єдиний союзник та спонсор. Так і Крим із Абхазією визнаєш, куди подітися?
І в цій ситуації Лукашенко телефонує Путіну – вперше після засідання Вищої ради, підписання інтеграційного декрету, узгодження спільної військової доктрини та своїх кримських люб'язностей. Телефонує, по суті, саме для того, щоб поскаржитися на Польщу, щоб із властивим наївним цинізмом звинуватити сусідню країну в кризі, яку, впевнений, він же й організував, у жорсткості та агресивних намірах. Телефонує, щоб запевнити, що він не піде на провокації – як заявить про це у черговому інтерв'ю. Тому що ці провокації, зрозуміло, проти Росії спрямовані – проти кого ж ще?
І Путін, Кремль, ясна річ, його підтримує. Ми ось часто говоримо про зростаючу залежність Лукашенка від Путіна. Про те, що після придушення масових протестів проти фальшування виборів президента Білорусі у Лукашенка просто не залишилося жодних можливостей для політичного маневрування. Путін тепер – не просто його головний політичний союзник та економічний спонсор. А практично єдиний союзник та спонсор. Так і Крим із Абхазією визнаєш, куди подітися?
Путін дедалі більше залежить від Лукашенка, вірніше – від витівок Лукашенка
Але й Путін, гадаю, дедалі більше залежить від Лукашенка, вірніше – від витівок Лукашенка. Йому, як бачимо, доводиться «вписуватися» за людину, яка перетворюється на васала Кремля, але все ще не втратила самостійності у плануванні власних провокацій. При цьому Лукашенку, схоже, потрібно, щоб Путін ці провокації підтримав, щоб він був у них замішаний, щоб Путін сприймався як їхній співавтор та співучасник.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
