Насильство в сім’ях ветеранів. Як цю проблему вирішують в Україні?

Згідно з опитуванням ОБСЄ у 2019 році, у сім’ях ветеранів АТО або ООС вдвічі частіше трапляються випадки фізичного та сексуального насильства, ніж в інших родинах. В Україні зараз функціонують загалом понад 300 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, які реагують на повідомлення про домашнє насильство. Їх особливість у тому, що вони можуть оперативно реагувати на випадки насильства та навіть надавати допомогу в онлайн-режимі.

Проте із сім’ями ветеранів в Україні спеціалізовано зараз працюють лише 6 мобільних бригад: у Київській та Миколаївській областях. Торік в Україні їх запустив Фонд ООН у галузі народонаселення. Наразі Фонд працює над тим, аби таку ж модель запустили і на державному рівні по всій країні.

Програмна менеджерка Фонду Олеся Компанієць каже, що вчасне звернення по психологічну допомогу може допомогти запобігти випадкам фізичного насильства у сім’ї. Двоє ветеранів розповіли Радіо Свобода, як після повернення з фронту змінився їхній психологічний стан, як це вплинуло на їхні сім’ї, та як їм допомогла робота з фахівцями мобільних бригад.

Андрій брав участь в АТО у складі батальйону «Київська Русь» майже два роки. У 2017 році він повернувся додому – у місто Боярка, що в Київській області. Як каже сам Андрій, повертатися до мирного життя йому було нелегко.

«Тяжко потім відходити. Багато сниться. Але для цього є центри, які допомагають. Діти вдома, які на шию лізуть: «тату-тату, покатай!» – каже Андрій, сидячи в одному з таких «центрів» у місті Вишневому. Тут – штаб мобільної бригади, яка працює із сім’єю Андрія після його повернення з фронту.

«Ветерани, повертаючись із зони конфлікту, відчувають себе відірваними від традиційних систем підтримки. Вони вважають, що їхні подружжя не розуміють їх, бо їх чоловік або дружина не проходили і не проживали разом з ними той шлях, тому апріорі не можуть зрозуміти ті складнощі, з якими стикається ветеран у процесі реінтеграції», – розповідає Олеся Коломієць.

Для Андрія період адаптації тривав пів року. На початку він мав проблеми зі сном, а вдень стрес виливався у сварки. Андрій зізнається, що мав проблеми із надмірним вживанням алкоголю.

«Через це почалися розбіжності у сім’ї, – каже він. – Бо кому подобається, коли чоловік приходить зі шлейфом, і діти це бачать?». Зараз Андрій тверезий вже понад півтора року.

Психологиня та соціальна працівниця, з якими спілкувався Андрій, надавали консультації як йому, так і його дружині. При чому кожному окремо. Саме такий підхід дозволив обом в подружжі контролювати свої емоції і не допускати психологічного насильства. Іншими словами – враховувати емоції одне одного.

«Я не знаю, що казали моїй дружині, але став помічати, що в нашій сім’ї конфлікти почали згладжуватися», – каже Андрій.

Багато ветеранів після повернення з фронту важко адаптуються до мирного життя. Не всім вдається знайти роботу або забезпечувати сім’ю матеріально. Тоді ця задача лягає на плечі подружжя. Через поширені у суспільстві стереотипи щодо гендерних ролей, що саме чоловік має забезпечувати сім’ю, а жінка – займатися господарством, у сім’ях ветеранів може поглиблюватися непорозуміння, каже Олеся Компанієць.

«Якщо чоловік втрачає своє місце роботи, або відчуває нестабільність, невизначеність, це провокує в ньому незадоволення... Це незадоволення змушує багато подружжів конфліктувати. І на жаль, не всі ці конфлікти вирішуються конструктивно», – розповідає вона.

За даними опитування шести мобільних бригад, які працюють із сім’ями ветеранів, у 33% випадків ветерани називають пріоритетною проблемою саме проблеми стресу. Згідно з тим же опитуванням, 24% дружин або чоловіків ветеранів сказали, що стосунки в сім’ї значно погіршилися після повернення з фронту.

Рівний – рівному

Сім’я Євгена отримує послуги психологічної допомоги від мобільної бригади у Миколаївській області. Під час виконання бойових завдань Євген потрапив у полон, що сильно вплинуло на нього.

«Після повернення з зони бойових дій, після полону я дійсно змінився. Змінився настрій, став більш знервованим. Я міг завестись із пів оберту, був роздратованим... Тож були зриви, і це позначилось на сім’ї», – розповідає чоловік.

Проте спочатку з Євгеном говорили не психологи і не соціальні працівники, а так званий «побратим». Це – нова роль у мобільних бригадах, яку виконують колишні учасники бойових дій, яких спеціально готували для такої роботи. Побратими є своєрідною ланкою між фахівцями бригади та безпосередньо сім’єю ветерана.

«Побратим є тим ключем, який ми підібрали до сердець та розуміння ветеранів АТО, що така робота є для них корисною, надає їм переваги та доступ до підтримки, якої їм так не вистачає», – пояснює Олеся Компанієць.

«Ми поговорили з побратимом Анатолієм... зрозуміли один одного, як треба діяти: не соромитися звертатися по допомогу і говорити. І він плавно передав мене психологам», – каже Євген.

Спілкування із побратимом допомогло ветерану подолати наслідки психологічних травм. Євген, як і Андрій, мав проблеми зі сном по поверненню із зони бойових дій. Побратими порадили йому знайти заняття, яке могло б його відволікти від спогадів.

«Тепер я займаюсь бджільництвом. І це мене відволікає. Нема коли думати про те, що було раніше, бо треба думати про те, як йти вперед», – розповідає ветеран.

Кривдники роблять перший крок до змін

З листопада 2019 року вже понад 10 тисяч сімей ветеранів отримали або продовжують отримувати необхідну психологічну допомогу завдяки роботі мобільних бригад психологічно-соціальної допомоги. Зазвичай, ініціатива йде від рідних та близьких ветеранів. Так було, наприклад, у випадку Андрія.

Все частіше по психологічну допомогу звертаються саме кривдники, а не постраждалі від насильства чи то фізичного, чи психологічного, кажуть у Фонді народонаселення ООН.

«Ті, хто відчувають, що їм потрібна допомога, бо вони можуть не впоратися зі своїми емоціями, звертаються все частіше, – зазначають у Фонді. – З нашими спостереженнями, приблизно понад 30 відсотків звернень йдуть від осіб, які потенційно можуть виступати або вже виступають кривдниками».