На початку військової кампанії в Україні російська влада пообіцяла не відправляти в зону бойових дій солдатів строкової служби, а президент Росії Володимир Путін підтвердив це особисто. У березні Міноборони визнало, що строковики все ж таки опинилися в Україні, а частина з них потрапила в полон. Військові пообіцяли вивести всіх призовників у Росію. При цьому звичайною практикою для російської армії стала участь у військових діях 18-річних солдатів, які уклали контракт або через кілька місяців після призову, або майже відразу після присяги. Журналісти проєкту Радіо Свобода Сибір.Реалії поговорили матір’ю такого військовослужбовця, який загинув під Києвом.
«Розглядав лише ПДВ»
11 квітня у Тюмені поховали 18-річного десантника Андрія Огібалова. Він помер у військовому шпиталі 4 квітня, отримавши тяжке поранення під час артилерійського обстрілу під Києвом. Мама загиблого Любов Таланова каже, що у червні Андрію виповнилося 18 років, а через місяць його призвали до армії.
– Він мені казав, що у лютому їх відправили на навчання до Білорусі, – розповідає Таланова. – І потім я дізналася, що після навчань їх перекинули на кордон (з Україною – ред.). Через якийсь час він мені зателефонував, я запитала його: «Ти на бойовій точці?». Він розсміявся і сказав, мовляв, мамо, все буде гаразд. Власне, не відповів. Не хотів, мабуть, щоб я переживала. Але я вже й сама зрозуміла, що вони не на кордоні, а десь там, в іншому місці...
Служити в армії було головною мрією Андрія Огібалова. Навчаючись у школі, він займався футболом, хокеєм, карате, тхеквондо. Готувався до служби у Повітрянодесантних військах (ПДВ).
– Дідусь помер минулого року, він військовим був, служив у ПДВ. У мене у старшої сестри чоловік – також військовий. Андрійко спілкувався з ними з дитинства, тому й вибрав такий шлях. І хотів стати саме десантником, як дід. Інші варіанти, можна сказати, не розглядав, лише ПДВ. У військкоматі колись проходив комісію, так і сказав там: «Хочу у ПДВ, в інші війська не піду». Він мріяв про це, і його мрія здійснилась, він свого досяг...
Розпочавши службу в липні, у серпні Огібалов прийняв присягу, а до вересня вже уклав контракт на два роки. Згідно з законом солдат-строковик одразу після призову має право написати заяву на дворічний контракт, який автоматично замінить рік строкової служби.
– Його документи відправили до Москви на погодження одразу після присяги, як він казав, – каже мама Андрія. – Я його одразу запитала: чому за контрактом і навіщо тобі цей контракт? Ми його відмовляли, відслужи спочатку хоча б рік, а потім уже буде видно – вирішиш. А він відповів: «Мені сказали, що у ПДВ беруть лише за контрактом».
Постріляє, і по відрядженнях поїздить, спільні навчання відвідає
Нібито строковиків туди не беруть, а якщо й беруть, то цілий рік там нічого робити, і служби у ПДВ він не побачить. Його переконали, що служити за контрактом краще. Сказали, що ось там за два роки він усе дізнається: і постріляє, і по відрядженнях поїздить, спільні навчання відвідає. Загалом побачить усе, як кажуть, у розгорнутому вигляді. Ми не змогли його відмовити.
«Одна справа стріляти по мішенях, інша – у людей»
Участь 18-річних контрактників у бойових діях в Україні стала звичайною практикою для російської армії.
- 15 березня в забайкальському місті Кяхта поховали 18-річного Давида Арутюняна, який служив у Псковській гвардійській десантно-штурмовій дивізії. Він загинув 1 березня – за тиждень до 19-річчя, коли бойова машина потрапила під артилерійський обстріл в Україні.
- У перший день війни загинув 18-річний Єгор Мельников із міста Білогірськ Амурської області Росії. «Це мій син Єгор! Єгор Едуардович! Я пишаюся! Мені не соромно! Мама Почкаєнко Інна Юріївна! Загинув при виконанні військового обов’язку. В Україні 24.02.22 року. Героям слава!», – написав у соцмережі його батько Едуард Мельников, який очолює білогірський фізкультурно-оздоровчий центр (зараз повідомлення видалене).
- 16 квітня у селі Шапкино Красноярського краю Росії попрощалися з 18-річним Романом Акімовим, який підписав контракт одразу після призову, а через три місяці опинився на війні.
- Наприкінці березня «Орден мужності» посмертно отримав 18-річний російський моряк Володимир Бєломєстнов – уродженець забайкальського села Етитей.
– Батьків ви його навряд чи знайдете, – розповів далекий родич Бєломєстнова. – У цьому селі навіть стільникового зв’язку немає й досі, а саме село наберіть у пошуку «Вконакті» – там немає майже нікого.
Шкода хлопця. Думаю, в армію пішов не від хорошого життя одразу у 18 років: в Етитеї взагалі робити нічого, ні роботи, ні перспектив, розруха суцільна. Там кілька дворів усього. А у контрактника зарплата хороша, бойові також доплачують, я так розумію. Ніхто не знав, що так вийде...
Зарплати контрактників, які беруть участь у війні з Україною, залежно від звання та регіону можуть сягати 200 тисяч рублів на місяць. Про це у квітні заявив військовий комісар Тюменської області Олексій Куличков.
Родичі загиблих російських військових отримають страховку та одноразову допомогу у розмірі 7,4 млн рублів, а також виплату в розмірі 5 млн рублів. Мама Андрія Огібалова зараз збирає документи, щоб отримати належну компенсацію.
– Рано таким, як Андрій, їхати туди, – каже Любов Таланова. – Він відслужив всього нічого... Дуже рано. Зрозуміло, що були якісь польові стрільби до цього. Його відправляли з Пскова в Омськ на навчання, він там вивчився на водія БМП та техніка-механіка. Навчався менше від місяця, а в лютому вже туди… Дуже рано.
Вони ж необстріляні, ще хлопчаки. І там багато таких. Вони ще нічого не знають, нічого не бачили. Одна справа по мішенях стріляти, зовсім інша – у людей.
Я думаю, у тих, хто повернеться, психіка буде порушена. Дай Боже, щоб усі повернулися. Я не знаю, як можна відправити дітей туди…
Мені, наприклад, казали, що туди мають відправляти тих, хто має термін служби хоча б рік чи два. А мій навіть року не відслужив. Я проти такого. Відправляйте тих, хто був уже на війні, хто має досвід. А цих маленьких – навіщо? Вони ж – ще діти.
«Дивлюся новини – серце кров’ю обливається»
На похорон Андрія Огібалова прийшли кілька десятків людей: його однокласники та численні друзі. Зведену сестру Андрія – 7-річну Ангеліну мама на похорон не взяла, залишила в подруги. Собаку Андрія на прізвисько Хантер Любов Таланова тепер вигулює сама.
– Ангеліна Андрійка щодня згадує. Він же їй майже замість батька був. Мені з другим чоловіком теж не пощастило, розлучилися, він доньку фактично й не бачив. А Ангеліна Андрія завжди зустрічала, коли він додому приходив, він її із садка забирав.
Щоправда, вони були навіть більше, ніж брат і сестра. Я її навіть до психолога хочу відвезти, настільки вона зараз переживає. Він для неї і раніше був героєм, а зараз – тим більше. Я їй пояснила, що брат загинув, як герой.
Вона сама новини вмикала, сиділа, дивилася телевізор, раптом Андрюшку покажуть. Там людей бомблять по телевізору, а вона дивиться, чекає – раптом покажуть брата. І мене часто питала: «А Андрій приїде додому живий-здоровий?». Я їй відповідала, що так, повернеться живий, здоровий... А потім, коли все сталося, сказала, що Андрій тепер на зірочці, як і дідусь. Спостерігає за тобою та захищає.
На аватарці у 38-річної Любові Таланової у соціальній мережі – велика літера Z у полум’ї. Вона щодня дивиться телевізор і вірить у те, що там кажуть.
– Несправедливо, що з 2014 року бомбили що «ЛНР», що «ДНР» (Авіація України не завдавали бомбових ударів ні по Луганську, ні по Донецьку – ред.)
Я ж знаю, я новини дивлюся, періодично за людей переживаю. Там дуже багато наших, росіян, шкода людей. Колись же мала справедливість перемогти. Я сама завжди за справедливість, намагаюся нікого ніколи не кривдити, і сина так само виховувала. А те, що вони там робили, має бути покаране.
Людей шкода суто по-людськи. Я чула, що вони на нас збиралися йти, не дай Боже. У нас була б у Росії війна, навіщо? А те, що Росія допомагає і вивозить звідти людей, – за це велике спасибі. Я вважаю, що якщо ми пішли їм на допомогу, то й маємо допомагати до кінця. Я не сумніваюся, що ми робимо правильно.
Поряд із 18-річними контрактниками в Україні опиняються і солдати-строковики, які не підписували контрактів. Наприклад, у березні у військовому шпиталі помер 22-річний Євген Гульчак із Нижньовартовська, якого призвали до армії після закінчення архітектурного університету. 21 лютого Гульчак перестав виходити на зв’язок. Рідні шукали солдата майже місяць, а знайшли 19 березня – за п’ять днів до смерті.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
