П'ять різнокольорових силуетів синхронно танцюють у намальованому графікою світі. Силуети ухиляються від ракет, відбивають їх кулаками... За мить їх уже три, один, потім – знову п’ять. Здається, начебто дивишся запис гри-аркади. Та щойно музика вщухає – графіка гасне, і в звичному для сцени світлі глядачі помічають дітей у костюмах. Зал вибухає оплесками. Українські підлітки потрапили до фіналу одного з найпопулярніших в США шоу – America's Got Talent.
Тим, хто вперше бачить виступ Light Balance Kids, важко відрізнити реальну хореографію від комп’ютерної графіки. Під кожен номер окремо створюється цілий світ – глядач бачить спецефекти на сцені, танцюристів, які можуть зникати чи взагалі підстрибувати вище своєї голови.
Секрет – у важких неонових костюмах, у яких виступають танцівники, і у тому, що вони танцюють у повній темряві.
Ця темрява стала й частиною реального життя українських підлітків. Вони на власні очі побачили жахи російсько-української війни: загибель близьких, життя в окупації, багатоденну важку евакуацію і адаптацію до нових умов в країнах, які надали притулок утікачам від російської агресії.
Але попри це юні українці знайшли спосіб не лише повернутися до танців, а й здобути світову славу. І це не перше їхнє визнання за кордоном. Три роки тому діти вже потрапляли до фіналів американського та німецького шоу талантів.
І хоча повномасштабна війна Росії проти України поставила під сумнів майбутнє танцювального гурту – зараз вони знову разом боротимуться за перемогу, навіть проживаючи в різних країнах.
Радіо Свобода зібрала історії Light Balance Kids – українських дітей, які підкорюють світ, танцюючи у повній темряві.
«Україна переможе все»
Номер в кінці закінчується картинкою – там замок з українським прапором, із тризубомМарія Гонюкова
«Ми хотіли розповісти Америці і взагалі всьому світу про те, що відбувається в Україні. Ми хотіли, щоб люди не забували про це. І також ми хотіли донести аудиторії, що світло завжди перемагає. Номер в кінці закінчується картинкою – там замок з українським прапором, із тризубом. І це символізує те, що Україна переможе все», – так про свій номер на сцені американського талант-шоу розповідає 17-річна Марія Гонюкова.
Дівчина присвятила виступ команди в America's Got Talent захисникам України, зокрема – пам’яті свого дядька. Після початку повномасштабного вторгнення Росії до України він пішов на війну добровольцем, і влітку загинув під Донецьком.
Ця рана не загоїться
«Мій дядько – дуже добра і гарна людина, з трьома вищими освітами. Але він хотів піти на фронт і битися за Україну. Це неймовірне горе і біль. Ця рана не загоїться», – згадує родича Марія.
За словами дівчини, на шоу їхня команда отримала неабияку підтримку від глядачів та інших учасників. Окремо виділили їхній виступ і судді конкурсу.
«Всі на шоу кажуть, що вони за Україну, що вони дуже нас підтримують, – каже дівчина, згадуючи як один з членів журі надихнув її мотиваційною промовою, – Він сказав таку річ, що він хоче від обличчя Америки, від обличчя шоу подарувати нам ще більше світла, ніж ми подарували шоу».
За день до початку повномасштабної війни Марія зустрічалася в Києві з командою на тренуванні, де планували наступний виступ. А вже наступного ранку дівчина прокинулася від звуків вибухів.
«До мене у кімнату зайшли батьки і сказали збиратись. Вони зберігали спокій і не панікували, хоча видно було, що вони дуже занепокоєні. Під вечір ми поїхали до друзів у Бровари. Цілу ніч ми чули, як літають літаки, вибухають бомби», – розповідає Марія.
Було страшно залишати батька, залишати УкраїнуМарія Гонюкова
Наступного ранку дівчина з батьками і братом поїхали на захід України: «Пізніше нам подзвонили родичі з Британії і сказали приїжджати. Ми дійсно довго думали, це було дуже важке рішення. Але батько нам сказав з братом і мамою їхати. Я пам'ятаю, як ми з мамою плакали, коли від'їжджали. Було страшно залишати батька, залишати Україну. Це був найважчий шлях, з яких я пам'ятаю», – згадує дівчина.
Сім’я Марії поселилася в родичів у Манчестері. У Британії дівчина відвідує студію танців та вступила до місцевого коледжу, де вивчає медіа й бізнес. Після перемоги Марія хоче повернутися в Україну і створювати шоу таких масштабів як America`s Got Talent.
Хочу розвивати цю індустрію в Україні
«Вперше потрапивши на шоу, я звернула увагу не тільки на те, як круто танцюють танцівники там, а як професійно створюється шоу, працює як механізм. Я на це дивилася і думала: «А за цим же хтось стоїть». Я уявляла себе на місці цієї людини. І я дуже хотіла б вивчитися, приїхати в Україну і розвивати цю індустрію в нас. Тому що в нас дуже талановиті люди і мені б хотілося, щоб саме цей сектор в Україні розвивався», – каже дівчина.
Виступ для батька, що воює під Бахмутом
Свій виступ 15-річна Марина присвятила також близькій людині. Її батько з перших днів повномасштабної війни приєднався до київської тероборони, а навесні став на захист країни під Бахмутом.
Батьки декого з нашої команди, як мій батько, зараз воюють за УкраїнуМарина Зайцева
«Батьки декого з нашої команди, як мій батько, зараз воюють за Україну. Він бореться за нашу країну, за незалежність і свободу», – так про свого батька розповіла Марина одразу під час шоу.
Про своє рішення їхати на фронт батько повідомив Марині у травні.
«У мене день народження 11 травня, то тато сказав нам якраз 11 травня, що вирішив іти на фронт, – пригадує дівчина – Шокуюча новина на мій день народження».
У тата були сльози гордості
Зараз вона спілкується з батьком лише через месенджери. Той відповідає за можливості, інколи навіть відправляє відео з їхніх фронтових буднів. Найбільше дівчина радіє тим світлинам, де її батько усміхається.
«Тато бачив відео, як ми виступили, і після цього відразу мені подзвонив. Можу сказати, що в нього були сльози гордості. Він сказав, що надзвичайно пишається мною – тим, як я виступила, які слова сказала на сцені», – згадує дівчина.
Уранці 24 лютого саме батько був першою людиною, з якою поговорила Марина:
«Я його запитала: «Тату, це уві сні чи це насправді щось на вулиці коїться?» Він сказав, що це сон і щоб я спала далі. Але я взяла вже телефон в руки, побачила новини».
Сім’я зібрала рюкзаки та пішла до найближчої станції метро. Вибухи не вщухали, тому мама Марини вирішила вивезти доньку за кордон.
«Всі чекали цей евакуаційний потяг. І як ми в нього застрибнули – я навіть не пам’ятаю, тому що це було в тисняві, і дуже швидко. У вагоні люди сиділи і стояли, де тільки можна було, навіть у проходах», – розповідає дівчина.
Світлана, мама Марини, зв’язалася з сім’єю з Вроцлава, що погодилася їх прийняти. Тоді це були зовсім незнайомі люди.
Тіло моє в Польщі, але якось головою не розуміла взагалі, де яМарина Зайцева
«Ми приїхали у великий будинок, були дуже виснажені і втомлені. Нам виділили кімнату навіть з окремою ванною. Вони були дуже добрі до нас. Але цей стан, не знаю, як передати… Перший тиждень я взагалі не розуміла, що коїться. Бо тіло моє в Польщі, тут, але якось головою я не розуміла взагалі, де я. Я ще залишалась в Україні, в цьому всьому русі: в потягу, на кордоні», – згадує Марина.
Родина, що прийняла Марину з мамою, допомагала їм адаптуватися, зокрема, шукали дівчині танцювальні студії в місті. За кілька місяців мама Марини знайшла роботу, а сама дівчина пішла в польський ліцей, паралельно продовжуючи навчання онлайн в українській школі.
Польська сім’я, що їх прихистила, однією з перших привітала Марину з успіхом Light Balance Kids в американському талант-шоу.
Місія – говорити про Україну всюди
«У нас є місія – нагадувати про те, що у нас війна, вона продовжується. Так, навіть в Америці про Україну часто згадують в новинах, але не всі дивляться новини. Тож треба про це говорити і на інших майданчиках, на всіх майданчиках. І звісно – і про те, які в нас талановиті сильні люди», – переконаний 16-річний Денис – ще один учасник Light Balance Kids, який через війну опинився далеко від рідного дому.
У нас є місія – нагадувати про те, що у нас війна,
Уранці 24 лютого Дениса розбудили мама і дзвінки від друзів. Близько двох діб його сім’я добиралася до Закарпаття, а звідти згодом подалася до Німеччини, куди їх запросили друзі.
Зараз хлопець живе у невеличкому містечку Шенеберг, йому там дуже подобається тиша і спокійний темп. Щоправда, каже, адаптація та офіційне оформлення в Німеччині триває дуже довго. Потрібно підготувати величезні стоси паперу. На перше облаштування життя у Німеччині сім’я Дениса витратила три місяці.
«Але нам пощастило з сусідом – ми майже не знайомі, але з самого початку, як ми тут живемо, він нам дуже допомагав. Він пропонував нам гроші, приносив меблі. Бувало навіть таке, що ми виходимо з будинку купувати стільці і стіл на кухню, зустрічаємо його і він питає: «А вам стільців і столу на кухню не треба? В мене є». Мама називає цього дідуся нашою феєю», – розповідає Денис.
Зараз хлопець навчається одночасно в німецькій та українській школах, і постійно тренується.
Під час уроку ми робимо на телефоні домашні завдання від української школиДенис Лошаков
«Мені та іншим українцям в нашому класі дозволяють користуватися мобільними телефонами для перекладання. Часом, буває, ми просто під час уроку робимо на телефоні домашні завдання від української школи. А взагалі, мобільні телефони повністю заборонені в місцевих школах. Тому наші німецькі однокласники дуже нам заздрять – вони думають, що ми граємося чи сидимо в соцмережах», – розповідає Денис.
Денис уже проводив майстер-класи з хіп-хопу для місцевих учнів. А незабаром хлопець постійно викладатиме в групі у місцевій танцювальній студії.
Дізнавшись, що Light Balance Kids повертаються до виступів та участі в талант-шоу, хлопець дуже зрадів. Адже, окрім можливості знову танцювати на сцені, він також очікував нарешті побачити друзів, з якими не зустрічався з лютого. Весь номер підлітки вивчили за п’ять днів тренувань в Америці. Графічну частину виступу створював дизайнер в Києві – щоб встигнути все вчасно, для нього терміново шукали і купували генератор.
Денис чекає на якнайшвидшу перемогу України – він хоче повернутися додому.
«Я дуже сумую за Україною. Нещодавно я приїжджав в Україну, і перші дві години вдома я просто ходив по квартирі, згадував, де які речі лежать, розглядав усе. Повертатися назад до Німеччини було дуже важко», – розповідає хлопець.
«Я намагалася бути максимально схожою на хлопчика»
Повернення до танців і перший виступ з початку повномасштабної війни повернули 16-річну Лізу до життя, яке вона втратила через війну та окупацію.
Через номер хочеш розповісти, як ми боремося, і що ми обов’язково переможемоЛіза Баклан
Дівчина, яка майже 10 років постійно танцювала, перед виходом на сцену знову хвилювалася.
Виступ, каже, присвячений важливій місії: «З початку повномасштабної війни я, звісно, відвикла від виступів, сцени, глядачів. Але повернутися туди – це як заново народитися. Особливо, коли через номер хочеш розповісти, як ми боремося, і що ми обов’язково переможемо».
Того трагічного для українців лютневого ранку Лізу розбудили слова: «Почалася війна». Спочатку сім’я вирушила до бабусі у Мотижин, що на Київщині. Очікуючи, що в селі їм буде безпечніше. Спершу там і справді було дещо тихіше ніж у столиці, та вже третього дня вони побачили за вікном колону російської техніки. Так сім’я 16-річної Лізи опинилася в оточенні російських армійців.
«Ми просиділи понад місяць в окупації. Літали снаряди, було дуже гучно, прилітало навіть сусідам у двір. Від обстрілів постраждав будинок бабусі», – розповідає дівчина.
Кожного ранку сім’я прокидалася від звуків обстрілів. Більшість часу вони проводили у маленькому коридорі, де не було вікон. Під час активних бойових дій сім’я ховалася у підвал.
Я намагалася бути максимально схожою на хлопчикаЛіза Баклан
«Коли мені треба було виходити надвір, то я намагалася бути максимально схожою на хлопчика. Бо, розумієте, якщо ти хлопчик, так набагато спокійніше – ніхто не знає, що може статися з дівчинкою. Я намагалася ховати волосся, ходити згорбившись», – згадує Ліза.
Щодня дівчина закреслювала дати в календарі, сподіваючись, що наступного дня їх звільнять.
Під час тимчасової окупації сім’я Лізи втратила друзів – російські військові викрали старосту Мотижина Ольгу Сухенко та її рідних. Після звільнення селища їхні тіла знайшли в братській могилі – неподалік будинку сім’ї Лізи.
«Це найдобріші люди. Вони нам знайшли акумулятор, коли наш зламався і машина не заводилася. Заряджали нам павербанки, знайшли ліки для мого батька. Я пам’ятаю, наступного дня після масованих обстрілів до нас прийшов дядя Ігор, чоловік Ольги, і приніс нам із сестрою по шоколадці. Я дуже довго не їла солодкого, а шоколадка в окупації – як її взагалі можна було знайти?» – розповідає дівчина.
Після деокупації Мотижина сім’я на кілька місяців переїхала до безпечнішого Львова. Там дівчина знайшла студію, де також познайомилася з місцевими танцюристами. З ними Ліза продовжує дружити навіть після того, як повернулася додому.
Прийти до тями дівчині допомогла підготовка до відбору на шоу в США.
Виступ на America's Got Talent: All Star Ліза також присвятила близькій людині – її хрещений зараз так само воює на фронті. Захищати Україну він почав ще з початку війни на Донбасі. Востаннє вони бачилися перед подорожжю дівчини в США – дядько хотів зробити Лізі сюрприз і особисто приїхав, щоб побажати їй успіху напередодні.
«Він просто сказав, що я – велика молодець і він знає, що в мене все вийде. Сказав, що дуже любить мене і подякував, що я його «улюблена маленька донечка». Він завжди так на мене каже», – згадує Ліза.
«Треба повертатися, щоб продовжувати розвиватися і танцювати»
17-річний Кирило танцює майже все життя – його батьки володіють студією в Чернігові, тож він знає це ремесло ще з дитячого садка.
Хлопець мав амбітні плани на 2022 рік – збирався танцювати з Light Balance Kids та окремо виступати на чемпіонатах. Коли в лютому Росія почала наступ на Україну, він був у рідному місті.
«Я 23 лютого дзвонив своєму братові в Києві, і ми якраз думали, чи буде щось. Брат казав, що не буде ніякого наступу, але я таки склав свій «тривожний рюкзак» і ліг спати. Перед сном ще думав, що ми живемо ж у демократичному світі, де все може вирішуватися без війни. Але вже о 6:20 я прокинувся і мені сказали рідні, що почалася війна», – згадує Кирило.
На першу ніч сім’я хлопця залишилася вдома у бабусі, в центрі міста. Кирило згадує – постійно чув звуки вибухів. Тому вони переїхали до друзів, які мали обладнаний підвал. Там хлопець прожив два тижні.
Я думав, нас завалить землею у підвалі. Навіть писав друзям, прощавсяКирило Грек
«Я пам’ятаю, як влучили в театр у центрі Чернігова. Це вперше я відчув, як трусилася земля. Це було страшно. Я думав, нас завалить землею у підвалі. Навіть писав друзям, прощався», – розповідає про ті дні підліток.
Сім'ї Кирила вдалося вирватися з Чернігова восьмого березня: «Перша зупинка у нас була в Черкасах, нас там прихистив мій тренер з танців. Потім ми залишилися на 10 днів у Тернополі – було незвично бачити, як кафе і магазини продовжують працювати в місті. Та водночас тернополяни дуже нам допомагали та підтримували нас».
На початку квітня Кирило з мамою переїхали в Німеччину – спочатку їх прийняли до себе місцеві, а потім сім’я змогла зняти окреме житло разом із друзями. Хлопець знову почав танцювати – він навіть потрапив на німецький хіп-хоп чемпіонат. Та вже влітку Кирило мусив повернувся в Україну – через обмеження у виїзді для біженців.
У мене був день народження, я хотів його відсвяткувати в УкраїніКирило Грек
«Біженці можуть покинути країну лише на два тижні. Влітку ми вже використали цей час – у мене був день народження, я хотів його відсвяткувати в Україні. А коли ми приїхали знову до Німеччини – мені повідомили, що я пройшов кастинг в український бойз-бенд. А ще за кілька днів стало відомо про America`s Got Talent: All Stars. І це переконало мене, що треба повертатися, щоб продовжувати розвиватися і танцювати», – пояснив Кирило.
Удома він відчув полегшення. І, попри всі ризики, каже, в Україні він почувається комфортніше ніж у Німеччині. Хрещений Кирила зараз також на фронті. Хлопець старається дзвонити чи писати йому щодня.
Після закінчення школи Кирило вступив до вишу в Україні і тепер навчається на юриста-міжнародника. Та попри навантаження, від танців все одно не відмовиться. По завершенню університету хлопець хоче стати дипломатом, щоб попереджати війни в світі.
