Чому Центральна та Східна Європа почала прохолодніше дивитися на розвиток відносин із Китаєм, а також на його зростаючий вплив. Радіо Свобода зібрало думки аналітиків.
Президент Китаю Сі Цзіньпін провів давно запланований саміт із лідерами країн Центральної та Східної Європи. Під час віртуальної зустрічі 9 лютого 2021 року у відео-форматі за формулою 17+1, започаткованою у 2012 році для взаємодії Китаю із країнами Центральної та Східної Європи, 12 із яких є членами Євросоюзу, основний фокус був був спрямований на доступ до вакцин проти COVID-19 та постпандемічне відновлення економіки.
Саміт раніше був перенесений більше ніж на рік, а тепер пройшов на тлі розбіжностей, які наростають між Китаєм і США, а також зміни настроїв у самій Європі.
Офіційний Пекін намагався скористатися моментом, створеним підписанням інвестиційної угоди між ЄС та Китаєм наприкінці 2020 року та наголосити на зміцненні його зв’язків із Європою, надаючи Сі Цзіньпіню можливість самому представляти Китай (замість прем’єр-міністра Китаю Лі Кецяна, як це було раніше).
Натомість саміт був затьмарений геополітичними чинниками, оскільки багато країн Центральної та Східної Європи розчарувалися невиконаними обіцянками Китаю щодо торгівлі та інвестицій.
Деякі лідери європейських країн занепокоєні тим, що формат 17+1 використовується Пекіном для розмивання єдності країн ЄС у ставленні до Китаю.
Що не так у відносинах Європи і Китаю?
Як знак зростаючого скептицизму в Європі щодо відносин із Китаєм, Естонію, Литву та Словаччину на саміті представляли не лідерами країн, а міністри.
Таке рішення продемонструвало, що у Центральній та Східній Європі є країни, які почали стриманіше ставитися до розвитку відносин з Китаєм і обережно позиціонують себе між Пекіном та Вашингтоном, на тлі поглибленого суперництва між ними.
«Це більш реалістичний підхід до Китаю та формату 17+1, – сказав Радіо Свобода Франк Юріс, експерт з питань Китаю із Естонського інституту зовнішньої політики в Талліні. – Це стосується не лише країн Балтії, але й регіону у ширшому розумінні. Вже майже десять років Китай дає обіцянки, реалізації яких ми ще не бачили».
Окрім Естонії, Литви та Словаччини, до групи 17+1 також входять такі члени ЄС, як Болгарія, Хорватія, Чехія, Греція, Угорщина, Латвія, Польща, Румунія та Словенія, а також держави, які можуть стати членами ЄС у майбутньому: Албанія, Боснія та Герцеговина, Північна Македонія, Чорногорія та Сербія.
Оскільки відносини між США та Китаєм є напруженими, а нова американська адміністрація президента Джо Байдена прагне кращої координації з Європою, щоб знайти противагу Пекіну, це викликає занепокоєння у країн, яким треба вибудовувати відносини із великими державами.
Це є особливо актуальним для багатьох країн Центральної та Східної Європи, оскільки вони розглядають Росію як основну військову загрозу і дуже покладаються на НАТО як гаранта безпеки.
«Що стосується китайського питання, в ЄС існує розкол між старими державами-членами та новими членами, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Івана Караскова, засновниця організації China Observers in Central and Eastern Europe (CHOICE) та наукова дослідниця з питань Китаю при Асоціації міжнародних відносин у Празі. – В межах формату 17+1 є низка союзників США, які більш схильні до американських цілей і бачення».
Китай набирає великих обертів
Незважаючи на все більш напружені зв’язки між Пекіном та деякими членами 17+1, статус Китаю значно виріс за останні роки.
Підписання Всеохоплюючої угоди між ЄС та Китаєм щодо інвестицій (CAI) наприкінці грудня 2020 року ознаменувало геополітичну перемогу Китаю та стало сигналом для Вашингтона, що зв’язки Пекіна з Європою будуть все більш тісними, незважаючи на тривалі сумніви щодо угоди в Європарламенті.
Яку роль Європа відіграватиме на тлі напруженості між США та Китаєм, є основним питанням політичних дискусій як у Пекіні, так і у Вашингтоні.
Джейк Салліван, радник президента Байдена з питань національної безпеки заявив про необхідність тіснішого співробітництва з європейськими країнами, враховуючи суперництво США з Китаєм.
З іншого боку, міністр закордонних справ Китаю Ван І закликав ЄС діяти «самостійно та автономно» під час відеопереговорів 8 лютого з керівником дипломатії ЄС Жозепом Боррелем.
Знову скликаючи групу 17+1, Китай сподівався продовжити цей успіх і посприяти цементування важливості формату після того, як минулорічний саміт, на якому лідери мали бути присутні особисто, був скасований через пандемію коронавірусу. Але з моменту заснування у 2012 році, формат 17+1 показав невелику ефективність у сфері торгівлі та інвестицій.
Згідно із даними Інституту досліджень Китаю Меркатора, аналітичного центру розташованого у Берліні, майже 50% експорту з ЄС до Китаю припадає на Німеччину, за якою йде – зі значним відривом – Франція.
Схожим чином, торгівля Китаю із 17 країнами Центральної та Східної Європи вперше досягла 100 млрд. доларів у 2020 році. Однак ця ціль була поставлена ще на першому саміті 17+1 у 2012 році та мала бути досягнута у 2015 році.
Натомість Китай використав нинішній саміт для просування своїх вакцин в Центральній та Східній Європі, оскільки в ЄС наразі є нестача вакцин.
Пекін також пообіцяв імпортувати з Європи сільськогосподарської продукції на понад 170 мільярдів доларів протягом наступних п’яти років.
Угорщина, яка підтримує міцні зв’язки з Пекіном, вже стала першою країною ЄС, яка погодилась на використання китайської вакцини Sinopharm, а прем’єр-міністр Чехії Андрей Бабіш заявив минулого тижня, що його уряд може ухвалити схоже рішення.
Сербія, Північна Македонія та Чорногорія також вже придбали китайські вакцини або висловили зацікавленість у цьому. Сербія, яка є одним із найближчих партнерів Китаю у регіоні, під час своєї кампанії масового щепленння населення розраховує значною мірою на китайські вакцини.
Початок нового періоду
Зусилля Китаю щодо зміцнення відносин із Центральною та Східною Європою націлені також проти політики США, направленої на переконання європейських країн обмежити вплив китайських операторів на розбудову супершвидкого 5G інтернету.
Обмеження таких провайдерів, як Huawei та ZTE, від мереж наступного покоління було пріоритетом адміністрації президента Дональда Трампа та політикою, яку Байден планує продовжувати через занепокоєння щодо безпеки, оскільки вважається, що китайське обладнання може використовуватись для шпигунства.
Обидва китайські телекомунікаційні гіганти відкидають ці звинувачення.
Найбільша підтримка заходів США проти китайських провайдерів 5G інтернету якраз відчувається у Центральній та Східній Європі, де багато держав долучилися до американської ініціативи «Чиста мережа», таким чином зобов’язуючись використовувати для своїх мереж інших, некитайських, постачальників.
«Відносини країн [Центральної та Східної Європи] з Китаєм також змінилися через більш конфронтаційну позицію США щодо Китаю», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Андреа Брінза, віцепрезидентка Інституту вивчення Азійсько-Тихоокеанського регіону у Румунії (RISAP).
Очікується, що навіть Німеччина, яка дотримується політики прихованої взаємодії з Китаєм, скоротить використання китайського обладнання для 5G, в той час як Берлін планує виділити 2 мільярди (2,2 млрд доларів) для залучення альтернативних постачальників 5G.
Проте, незважаючи на занепокоєння та напруженість відносин через тиск Пекіна на мусульманські меншини у Синьцзяні та порушення громадянських свобод у Гонконзі, вважається, що вплив Китаю по всій Європі зростатиме.
Інвестиційна угода Китаю з ЄС має забезпечити більший доступ до китайського ринку для європейського бізнесу, хоча, ймовірно, угода стане перевагою здебільшого для німецьких компаній, та зокрема для німецької автопромисловості.
Незважаючи на те, що досі немає великих прямих китайських інвестицій, економіки країн Центральної та Східної Європи пов’язані з Німеччиною і все ще можуть отримати вигоду.
«Бачення в регіоні змінюється і продовжуватиме змінюватися, – пояснює Караскова. Але питання Китаю ставить Центральну та Східну Європу в незручне становище».
Читайте ще:
Екоактивісти заявили про «брудну» пропозицію Берліна Трампу щодо «Північного потоку-2»
Торгівля з Китаєм «шалено росте», попри коронавірус – Кулеба
Рої дронів, хакерське отруєння води і кібератаки на урядові установи: як протистояти новим загрозам
