У Києві відкрилася виставка під назвою De Profundis Clamavi («З глибини я закликаю»). Її автори – фотограф Олександр Заклецький та публіцистка з Польщі Моніка Андушевська. Фотовиставка присвячена історіям людей, які чекають на повернення своїх рідних з полону. Відвідати її можна до 13 лютого на території креативної спільноти IZONE за адресою вул. Набережно-Лугова, 8.
На фото зображені рідні та близькі політв'язнів із Донбасу та Криму. Серед кримських бранців є фото, присвячені позаштатному кореспондентові Крим.Реалії Владиславу Єсипенку, кримськотатарському політику та активісту Наріману Джелялу (за документами Джелялов – ред.) та фігуранту «справи «українських диверсантів» Володимиру Дудці. В автора фотографій є не просто інтерес до кримських політв'язнів, а цілий задум і ціль, для чого й було створено цю виставку.
«У мене бабуся з Криму. Я у Криму пропрацював понад 10 років. І, знаєте, для мене це не просто якийсь шматок території, а шматочок серця. Крим – це Україна, для мене він завжди був таким і лишається. Тому я і не можу стояти осторонь. Це по-перше. По-друге, ця ідея виникла ще в останніх числах лютого, на початку березня 2014 року, коли трьох моїх колег і друзів схопили на в'їзді до Криму так звані «зелені чоловічки». Їх пограбували, катували, кидали з однієї в'язниці до іншої. Єдине – їм пощастило, бо росіяни тоді не знали, що з ними робити, та їх повернули на неокуповану територію. Тоді я і записав на відео свідчення про їх катування», – каже Олександр Заклецький.
Саме з того року фотограф почав збирати матеріали, спілкуватися з іншими політв'язнями, яким також пощастило повернутися на неокуповану частину України.
«У цих фотографіях я хотів показати, що це Україна. Що у заручниках Кремля є хлопці та дівчата практично зі всієї України, і почалося це з Криму. Найжахливіші злочини – з Криму. Тому що там, крім того, що відбуваються викрадення, катування, ще є дуже серйозна дискримінація за етнічною та релігійною ознакою. Питання в тому, що там кримського татарина можуть посадити просто за те, що він кримський татарин. Їм цього більше, ніж достатньо, для того, щоб порушити справу, звинувативши людину в екстремізмі, тероризмі та в чому завгодно», – розповідає Олександр Заклецький про те, що стало поштовхом до створення цих фотографій.
Кожному з близьких і родичів полонених присвячено два фото: портретне зі знімками бранців та символічне з речами політв'язнів. Кожне з портретних фото має характерний зоровий ефект зникнення особи в пітьмі. Цим фотографом передає відчуття втрати зв'язку між рідними людьми.
«Ота жахлива невизначеність, відсутність інформації, що з ними, як... Відсутність зв'язку. Постійна тривога, яка тебе просто виїдає зсередини так, що ти дихати не можеш, це те, що я чув від родичів полонених і те, що я відчуваю сам. Тому це візуальне рішення з чорним фоном і те, що половини людини немає... Вона просто зникає в цьому чорному фоні – це саме про той психологічний стан, у якому вони перебувають, у якому я сам перебував, коли мої близькі були в окупованому Криму», – каже автор виставки.
«Мені час від часу сниться Крим. Рідні місця: Коктебель, Ялта, Судак, де багато працював. Завжди це були радісні сни, а тепер це сни, сповнені тривоги, бо постійно ти відчуваєш липкий страх, що хтось за тобою стежить, практично полює. Відповідно, якось через ці фотографії, історії я хотів розповісти про цю жахливу трагедію, несправедливість. Якось передати ці відчуття, які є у близьких, що залишилися тут», – розповідає фотограф.
На цьому виставка не завершується. З 27 лютого вона переїде до Галереї протестного мистецтва за адресою Липська, 16. Потім – вирушить Україною, охоплюючи такі міста, як Львів, Одеса, Маріуполь. Після цього виставка продовжить свій шлях у країнах Євросоюзу.
«Насамперед, я б дуже хотів, щоб ця виставка потрапила до Франції та Німеччини. Щоб вони подивилися на результати їхнього лицемірства, подвійних стандартів і ось цієї безпринципності, яку вони чомусь називають «real politic». Нині вона виставлятиметься у Польщі. Ведуться переговори про виставку в Литві, але я сподіваюся, що це буде показано і в інших країнах. Це те, що треба там показувати насамперед, щоб показати, до чого призводить їхнє «глибоке занепокоєння» і при цьому загравання з Росією», – резюмує Олександр Заклецький.
