Листи кримчан: «Так «любимо» Росію, що готові плакати, побачивши херсонський огірок»

Андрій Фурдик

КЕРЧ – Організацію сільськогосподарських ярмарків у Керчі містяни критикували, ні в чому собі не відмовляючи, у тому числі й у не цілком коректних висловлюваннях. І справедливо. Ціни були ломові, а асортимент нікчемний.

Зате нещодавній ярмарок спричинив у місті призабутий ажіотаж. І все тому, що хедлайнерами торгівлі місцева «влада» призначила підприємців із півдня України, обіцяючи завалити Керч завезеною овочевою продукцією. Поблизу оптового ринку власники приватного транспорту шукали вільне місце для паркування довше, ніж купували. Певне, всім хотілося згадати смак справжніх українських продуктів. І це при тому, що ринкові торговці вже не перший тиждень пропонують продукти, цінники яких прикрашені написами «Херсон», «Мелітополь», «Нова Каховка».

Здійснюючи покупки на оптовому ринку напередодні 9 травня, продавчиця запрошувала приходити після свят: «Мені товар завезуть із Мелітополя! І огірки будуть, і редис!» До того ми вже купували херсонські огірки. І хоча брали з певним побоюванням, продавчиця не обдурила: на смак – жодного порівняння з кубанськими. Ще тоді від дідуся, який купував після мене, почув: «Рідненькі, наші…» Ось як. Дайте відповідь мені, як у наших людях поєднується непоєднуване: так «любимо» Росію, що готові плакати, побачивши херсонський огірок?!

І казати нема чого: за вісім років керчани скучили за українськими продуктами, тому так рвалися на ярмарок, чекаючи не лише обіцяних «чиновниками» доступних цін, а й смачних овочів. Залишимо за дужками етичну сторону торгівлі фактично вкраденою продукцією, тому що, спробувавши ту ж полуницю, побачивши моркву завдовжки у дві чоловічі долоні і не отримавши відповіді на запитання про сорт молодої картоплі, мені здалося, що вони мало нагадують мелітопольські чи херсонські. Може, їхали через Желябівку Нижньогірського району, де розташована велика оптова база овочів і фруктів, та поповнили свій асортимент. Проте керчани з ентузіазмом юрмилися біля машин з українськими номерами, де торговці привезеним товаром не менш активно пропонували керчанам не соромитися і ледь не силоміць впихали в них на пробу навіть полуницю по 280 рублів за кілограм.

Підійшов до молодого чоловіка, який продавав овочі, запитав, чи правда мелітопольський, а він у відповідь вказав на автомобільний номер із прапором України. Перекинулися парою слів, поки він на автоматі зважував покупки керчан. Справа в тому, що моя мати, чия подруга дитинства майже сорок років живе в Мелітополі, вже тижнів зо три на зв’язок не виходить. До цього скаржилася, що з продуктами ще більш-менш, а ось ліки – тільки на ринку, всі привозять із Криму. Продавець на запитання, як живеться, посміхнувся, знизав плечима і відповів, що не дуже. А про зв’язок та інтернет сказав, що поки що українські мобільні оператори працюють, але вже попередили про перехід на російські.

Ось і мені здається, що настрій тих самих мелітопольців не дуже радісний. Якби було інакше, хіба торговельне місце прикрашав би безграмотний, але водночас відвертий напис «Місто Мелітополь. Україна»? Дивно, що організатори ярмарку не звернули на цей «непатріотичний» напис уваги. Треба ж: «єдинороси» з такими «широкими обіймами прийняли» мелітопольців, напоїли-нагодували, а вони, як і раніше, вважають своє місто українським. І «глава адміністрації» Святослав Брусаков та незмінний куратор Керчі від «Держради» Юхим Фікс, які пройшли ярмаркові ряди з виглядом панських ревізорів, теж проморгали цю очевидну недоробку, що виглядала як відвертий тролінг.

До речі, не всі керчани, як виявилося, накинулися на продукцію від херсонців та мелітопольців. Забракувавши привезену полуницю, пішов рядами оптового ринку. І в одного продавця натрапив на нашу, нижньогірську. У цьому ряду торгував полуницею знайомий кримський татарин із Виноградного Ленінського району, спробував і в нього. Жінка, яка стояла біля цього прилавка, поцікавилася, як на смак. І, дізнавшись, що по сусідству продають набагато солодшу, завела розмову: «Ви бачили, як наші юрмляться біля машин, що приїхали з України? Ідіоти! Справжнісінькі ідіоти!» Я з подивом подивився на неї, не розуміючи її емоційного пориву. Побачивши моє здивування, вона продовжила: «Як можна купувати українську продукцію, коли там усюди американські біолабораторії?! Уявляєте, чим нас годувати збираються? Це ж біологічна зброя масової ураження! Чим думає «влада», відкриваючи наше місто для таких поставок?!» І гордо пішла, не дочекавшись мого схвалення.

Тобто харчуватися продуктами російського виробництва, напханими пальмовою олією, штучними ароматизаторами, підсилювачами смаку, барвниками, від яких линяють сосиски, а сир плавиться прямо на бутерброді, безпечно і, мабуть, корисно для здоров’я, а вирощеними на жирному чорноземі овочами – означає померти від атаки американських хіміків? І добре б це говорила юродива бабка, яка востаннє читала книгу чи газету ще в шкільному дитинстві. Так ні, телевізійним патріотизмом заражена цілком інтелігентна жінка середніх років, можливо, яка була за кордоном, але, як і всі в Росії, накачана пропагандою до повного відключення власного розуму. Ось вам і ярмарок.

Андрій Фурдик – кримський блогер, керчанин

Оригінал​ публікації – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода