Глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров під час нинішньої російської передвиборчої кампанії перетворився з міністра на пропагандиста, вкотре оголосивши про те, що «Крим ‒ справа вирішена» і що це нібито зрозуміло навіть українське керівництво. Виникає, однак, запитання: чому, якщо Крим ‒ справа вирішена, Лавров постійно про цей Крим говорить. Чому і він, і «балакуча голова» російського МЗС Марія Захарова говорили про «Кримську платформу» більше, ніж російські дипломати? Можливо, тому, що Лавров не гірше, а то й краще за Путіна розуміє, що анексія Криму ‒ це відкрите порушення міжнародного права. І навіть у «доброзичливців» Росії немає в розпорядженні жодних інструментів, щоб цю анексію визнати.
А одне порушення тягне за собою інше. Адже чергове кримське заклинання пролунало у Лаврова зовсім не випадково й було пов'язане вже не з «Кримською платформою», яка викликала таке роздратування у російського політичного керівництва, а з самими виборами до Державної думи. Виборами, під час підготовки до яких міністр закордонних справ Росії разом з міністром оборони Сергієм Шойгу, мабуть, отримав від Путіна особливе завдання ‒ врятувати від подальшого падіння рейтинг партії влади, яка викликає все більшу алергію в росіян. Підняти, так би мовити, «Единую Россию» з колін. І Лавров, схоже, взявся за виконання цього завдання з таким ентузіазмом, що з риторики зараз і не зрозумієш, хто в Росії міністр оборони ‒ Лавров чи Шойгу.
Але, разом з тим, як досвідчений дипломат Лавров прекрасно все розуміє. Розуміє, я впевнений, що Крим ‒ справа не вирішена, що його країна розтоптала міжнародне право. І розуміє, що самі вибори в Росії виглядають з точки зору міжнародного права вельми сумнівною процедурою, тому що їхні учасниками опиняються жителі окупованих територій Криму, а тепер ще й Донбасу.
І якщо проведення виборів у Криму Кремль ще може пояснювати тим, що півострів нібито частина Росії, то участь у виборах до Держдуми жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей взагалі пояснювати нічим. А потрібно. І саме це, схоже, й викликає роздратування у російського міністра закордонних справ ‒ необхідність у ролі високопоставленого пропагандиста захищати справу не просто несправедливу, а й таку, що не піддається захисту з точки зору правової логіки. І розуміти, що аргументів немає ‒ залишається підміняти їх награною істерією. А награна істерія, думаю, куди краще виходить в якогось Дмитра Кисельова, ніж у Сергія Лаврова. Адже дипломатія ‒ це спокійна впевненість у власній правоті, а не звинувачення та прокльони на адресу опонентів.
Але особливого співчуття в цій невдячній ролі Сергій Лавров у мене не викликає. Зрештою, це його власний вибір.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
