Віддалити, щоб наблизити. Три роки громадянської блокади Криму

20 вересня 2015 року розпочалася акція під назвою «Громадянська блокада Криму». Активісти перекрили для проїзду вантажних автомобілів дороги, що ведуть із Херсонської області в анексований Росією Крим. Ініціатори блокади вимагали від українських компаній припинення торговельних відносин із Кримом, а від Росії ‒ звільнення політв’язнів, припинення тиску на незалежні засоби масової інформації, безперешкодного в’їзду для міжнародних спостерігачів на територію півострова, припинення репресій щодо кримських татар та інших громадян України в Криму.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров у третю річницю акції «Громадянська блокада Криму» сказав, що головним завданням акції було «продемонструвати всьому світові, що Росія має платити за утримання Криму, поки вона звідти не піде». Таку заяву Чубаров зробив у своєму відеозверненні у фейсбуці.

«Росія дійсно почала витрачати набагато більше, постачаючи туди електроенергію, товари. «Громадянська блокада Криму» своє завдання виконала, світ знову звернув свою увагу на ситуацію в Криму, на становище кримськотатарського народу, на питання, пов’язані з деокупацією Криму. Минуло вже три роки, завдання деокупації перед нами все ще стоїть. Обов’язково настане день, коли ми, ті, хто розпочав 20 вересня 2015 року блокаду, та ще десятки тисяч людей, які до нас долучаться, всі разом увійдемо до Криму», ‒ сказав Рефат Чубаров.

Кримський політолог Євгенія Горюнова зазначає, що від «Громадянської блокади Криму» в першу чергу потерпіли кримські колаборанти. Але в програші також опинилися й українські товаровиробники, які постачали свої товари на анексований півострів.

«Але тут питання, звичайно, ще й моральне: торгувати з територією, яка окупована, торгувати з агресором. У плані зближення решти України з Кримом, то тут радше блокада негативно вплинула. Крим опинився далі, бо постачання товарів із материкової України, звичайно, зближувало. Вільне пересування громадян України до окупованого Криму: і транспортна, й товарна блокада, звичайно, віддаляють кримчан від решти України. Але, з іншого боку, немає лиха без добра: сьогодні кримчани дуже ностальгують за українськими продуктами, згадують, як добре було «за України», які благодатні часи були до 2014 року. Тобто віддаляються в реальному плані, але наближаються в ментальному», – каже вона.

Координатор «Громадянської блокади Криму», генеральний директор телеканалу АТР Ленур Іслямов у коментарі Радіо Крим.Реалії пояснив, що у 2015 році ця акція була відповіддю громадських активістів на бездіяльність українських чиновників щодо Криму.

«Окупант вчинив величезну кількість актів для того, щоб імплементувати в Росію анексований Крим. Із нашого ж боку категорично нічого не робилося. Навіть більше, Крим був оголошений вільною економічною зоною, й це викликало вже таку ось громадянську непокору ‒ «Громадянську блокаду Криму». І тільки потім з’явилася постанова Кабінету міністрів України № 1035. Вільна економічна зона Крим досі існує. Але інформаційно та політично громадські активісти показали, що ми честю не торгуємо. Ініціаторами всього цього були кримські татари. І це дуже важливо, тому що без цього маленького ключика Крим не відмикається. Всі ці енергетичні та інтернет-мережі в нормальних умовах з’єднували Крим з материковою Україною, але в цьому випадку вони роз’єднували. Чиновники з материкової України хотіли торгувати й заробляти, зокрема й із корупційною складовою, величезні гроші. Гроші можна й потрібно заробляти в мирний час. Але торгувати честю та совістю країни було не дозволено, звичайно. Якщо ми візьмемо інформаційну складову, то побачимо, що є лише кілька операторів медіаринку ‒ АТР, Крим.Реалії та Чорноморська ТРК, – які від ранку до вечора говорять про Крим. Все, більше про Крим ніхто не говорить, а під час блокади всі медіаресурси країни говорили. Навіть більше, приєдналася світова громадськість, приєдналися всі інститути, зокрема з прав людини. І порятунок Афанасьєва, Чийгоза, Умерова я приписую теж почасти нам, тому що ми говорили всьому світові про те, що відбувається в Криму», – каже він.

Український політолог, заступник директора Інституту світової політики Наталя Іщенко вважає, що якщо Україна хоче повернути Крим, то комерційне сполучення з півостровом неодмінно мало бути обмежене.

«Зв’язки між людьми, звичайно, мають залишитися. Але розвивати кримську економіку з точки зору стратегії і тактики повернення Криму до України дещо дивно. Мені не відомі приклади в історії, де активний розвиток стосунків з неконтрольованою територією дав би свої плоди в плані політичної інтеграції. У нас є поруч наочний приклад у Придністров’ї, де вони поступово проводять реінтеграцію без політичного компонента. Зв’язки розвиваються в гуманітарній площині, в деякому сенсі навіть в економічній площині, але це не призводить до жодних зрушень у зміні політичного статусу. Останнім рішенням, наприклад, було визнання нейтральних номерів. Було домовлено, що для жителів «Придністровської молдавської республіки» видаються нейтральні номери без розпізнавальних знаків. Молдова такі номери офіційно видає й дозволяє таким автомобілям брати участь у міжнародному транспортному потоці. Дуже пишається останніми інтеграційними успіхами ОБСЄ, яке цим займається. Вони вважають, що налагодження зв’язків між людьми, відновлення гуманітарних зв’язків уже є успіхом. Але з точки зору держави Молдова немає жодних змін. Територія як була непідконтрольною, так нічого з 1992 року не змінилося», – каже вона.

Також політолог додала, що для України дуже важливо зараз, щоб кримчани продовжували відчувати себе українцями. А деокупація півострова, на її думку, станеться за дуже сильного тиску світового товариства, коли санкції будуть не декларативними, а дуже суворими.