Коронавірус влаштував країнам світу один із найтяжчих викликів століття. Але чітких правил, як можна швидко зупинити його розповсюдження, немає. І країни самі обирають свій шлях – хтось кращий, хтось не дуже.
Кількість тих, хто захворів на COVID-19, у світі наближається до мільйона, понад 43 тисячі людей уже померли. А на вакцину варто чекати хіба через кілька місяців – а чи й років. І ніяких твердо визначених і перевірених правил, як реагувати на кризу, ще немає.
І цей безпрецедентний виклик із боку коронавірусної пандемії спричиняє різні реакції країн, які намагаються зупинити, або хоча б сповільнити, її розповсюдження – від карантинів і вимог тримати фізичну відстань між людьми до обов’язкового носіння масок і майже повних заборон виходити з дому.
До вашої уваги – огляд таких різних підходів чотирьох із країн.
Південна Корея
Південна Корея опинилася серед країн, що були найтяжче вражені вже на самому початку пандемії. І прогнози були спершу доволі сумні.
Але коли ця країна станом на 1 квітня заявила про майже 9900 захворілих і 165 померлих (за даними Університету імені Джонза Гопкінза у США), її зусилля, спрямовані на те, щоб уникнути значно гіршого, оцінили високо.
Вирішальним у цьому, ймовірно, став інновативний підхід до масштабного тестування, зокрема й із застосуванням спеціальних пластикових будок на кшталт телефонних, за допомогою чого людей можна було перевіряти на наявність вірусу швидко й безпечно, а потім надійно відстежувати інфікованих і їхні можливі контакти.
Ерік Фейґл-Дінґ, провідний дослідник і епідеміолог Федерації американських учених, зазначає, що Південна Корея тестувала по 15 тисяч осіб на день і таким чином стала в цьому одним зі світових лідерів.
Ця країна здобула науку зі спалаху близькосхідного респіраторного синдрому MERS 2015 року, реорганізувавши свою систему контролю за захворюваннями. Південна Корея має не тільки чудову систему охорони здоров’я, а й високоякісну біотехнологічну галузь, здатну швидко виробляти великі кількості тестів.
Але, з іншого боку, значний наголос у Південній Кореї зроблений на технології спостереження, зокрема спостережними відеокамерами або через відстежування використання банківських карток і мобільних телефонів, що викликало занепокоєння щодо захисту приватності.
Німеччина
Дані з Німеччини, на перший погляд, не добрі. За даними Університету імені Джонза Гопкінза на 1 квітня, в Німеччині була 71 тисяча підтверджених випадків коронавірусного захворювання – це п’ята найбільша кількість у світі. Від COVID-19 померли понад 770 людей.
Але враховуючи, що населення Німеччини – понад 82 мільйони, рівень смертності в ній – понад 1 відсоток – відносно низький. Для порівняння, в Іспанії й Італії цей рівень становить понад 10 відсотків.
Як і в Південній Кореї, відносно низькими цифрами Німеччина завдячує, принаймні частково, масовому – і вчасному – тестуванню.
Крістіан Дростен, провідний німецький експерт із нового коронавірусу, каже, що тестування почалося ще на початку січня, коли кількість випадків була відносно низька. А визначення, хто має вірус, вирішально важливе, щоб зупинити його розповсюдження, бо багато з тих, хто передає вірус, і не знає, що вже має його, і не виявляє особливих симптомів.
Але Німеччина також пішла на інші надзвичайні заходи, такі, як запровадження обмежень на публічні зібрання чи наказ закрити всі не важливі для повсякдення крамниці, а також бари й ресторани.
Допомогло й те, що система охорони здоров’я Німеччини добре обладнана на випадок криз: вона має 500 тисяч лікарняних ліжок і планує подвоїти це число.
Італія
Італія повідомила про більш ніж 105 тисяч підтверджених випадків COVID-19 – це друге найбільше у світі число після США, – а за кількістю померлих, понад 12400, веде перед станом на 1 квітня.
За словами експертів, реакція Італії була надто слабка і надто запізніла.
На 23 лютого в країні було 123 випадки, і 11 міст і містечок були відокремлені від світу на карантин. Але політика влади була двозначною: з одного боку, посадовці закликали до «соціального дистанціювання» (зараз говорять радше про фізичне дистанціювання) і 4 березня закрили всі державні школи, але, з іншого боку, вони запевняли італійців, що змінювати звички немає підстав.
Експерти також погоджуються, що італійська система охорони здоров’я була не готова впоратися з кризою такого обсягу і потерпала від нестачі масок і респіраторів.
Джорджо Палу, один із провідних вірусологів країни, каже, що однією з помилок, які зробила Італія, було те, що лікарні були забиті інфікованими пацієнтами, які не мали критичних симптомів, що вимагали б лікарняного лікування.
У середині березня уряд Італії видав надзвичайну постанову, якою вказав виділити суму майже в 4 мільярди доларів на систему охорони здоров’я, зокрема й на розширення мережі палат інтенсивної терапії і закупівлю нових апаратів штучної вентиляції легень і захисного обладнання.
Експерти порівнюють тяжко уражений північний регіон Ломбардію і північно-східний регіон Венето, який потерпів значно менше.
За їхніми словами, успіх Венето полягав не тільки в масовому тестуванні, а й у тому, що там вдавалося відстежити людей, які могли контактувати з інфікованою особою, що давало змогу тестувати або й примусово ізолювати осіб із високим ризиком.
Сполучені Штати Америки
США нині є епіцентром коронавірусної пандемії – там на 1 квітня було повідомлено майже про 190 тисяч випадків захворювання, а це найбільше у світі.
Кількість померлих у США на 1 квітня перевищила 4 тисячі. А попереднього дня президент Дональд Трамп заявив американцям, що на них чекають попереду «дуже важкі два тижні».
Ця його заява різко відрізнялася від попередніх його слів – таких, як 20 січня, відразу по тому, як у США виявили перший випадок коронавірусного захворювання, – що «ми тримаємо все під повним контролем».
Така непослідовна позиція вплинула на те, що реакція у США була повільною. Дослідник Рон Клайн, який очолив боротьбу з гарячкою ебола 2014 року, заявив нещодавно на робочій зустрічі в Джорджтаунському університеті, що цю реакцію «будуть десятиліттями вивчати як хрестоматійний приклад катастрофічного, провального підходу».
Однією з галузей, яку посіли проблеми, було тестування, хоча вже останніми днями його різко розширили.
Браковані тестові набори, небажання схвалити нові зразки, проблеми з виробництвом, бюрократія і суперечливі заяви самого Трампа щодо наявності і необхідності тестів – усе це зробило свій внесок у зволікання з тестуванням.
Роберт Редфілд, голова Центрів контролю і запобігання хворобам США, заявляв, що ще одним чинником уповільнення реакції був брак фінансування.
«Правда в тому, що наші лабораторії державної системи охорони здоров’я недофінансовані», – заявляв він депутатам Конгресу в березні.
