(Рубрика «Точка зору»)
Сталін проти вірусу
Наша реальність все більше схожа на віртуальну. По-перше, тому, що ми стежимо за нею віддалено, а по-друге – своїми сюжетами. Сюжети останніх двох тижнів викликають з пам’яті традиційні комп’ютерні ігри: треба провести «своїх» у фортецю, по лабіринту, за лінію фронту, або, якщо ви на іншій стороні гри – треба не пустити «чужих» у фортецю, на територію свого королівства, а якщо вони прорвалися – виявити, заблокувати і не пускати далі.
Останні прильоти «чужих» із Катару, Балі і В’єтнаму тільки підігріли і так гарячий інтерес до цієї умовно віртуальної реальності. У людини, яку фізично закрили обставини у себе вдома, як і в закритому чайнику зі свистком на носику і з газовою горілкою під ним, не може не закипати. Ось і закипає то «лють благородна», то образа на якусь вигадану відсутність справедливості. Ворогами стають «заробітчани», що повернулися з Італії і Польщі, відпочивальники, що повертаються з Єгипту і В’єтнаму і просто всі, хто повернувся додому.
Люди свідомо і несвідомо штовхають ситуацію в суспільстві до апокаліптичної. Прокидається завжди присутнє, але далеко сховане в душі середньовіччя – хтось закликає спалювати будинки хворих, як то сусіди жінки, що повернулась з вірусом з Італії в рідну Буковину. Ні, це все віртуальна реальність, віртуальні погрози, віртуальна ненависть і нехай вони такими і залишаються. Нічого не поробиш! Фейсбук – це як опудало начальника в Японії – побив чи навіть вбив у фейсбуці – але все ж таки не зашкодив у реальному житті.
Інциденти навколо портретів Сталіна
Щоправда одна тенденція все ж не може не турбувати. Проникаюче в голови бажання відновлення тюремного порядку заради «благої мети». Тільки промайнула по краю інфострічки новина про те, що когось позбавили паспорта в Сінгапурі за порушення карантину, і відразу підхопили прихильники «залізної руки» цю новину і стали піднімати над головою! «Ось так треба з ними! Тільки так цей вірус і зупиниш!»
Я вже починаю підозрювати, що інциденти навколо портретів Сталіна, що почастішали в останні тижні – це та ж сама клінічна аномалія. «Ікона Сталіна» кличе під своє заступництво. Он, кажуть віруючі в цю ікону, в Північній Кореї хворих немає, Китай показав приклад, як боротися з підступним вірусом, а в демократичних Італії та Іспанії – бардак і тисячі мертвих.
Ну не потрібно бути тричі освіченим, щоб зрозуміти, наскільки велика була ідеологічна складова боротьби з вірусом в Китаї. І мене не здивує, якщо незабаром ми дізнаємося, що план боротьби з вірусом писали не лікарі, а керівна партія та уряд. І лікарям сказали, до якого числа країна повинна перемогти вірус і довести всьому світові, що державний лад в КНР – найефективніший.
Однак чому тоді не взяти для прикладу перенаселений Гонконг, в якому демократії і прав людини до сьогоднішнього дня у сто разів більше, ніж у Китаї. Там впоралися із вірусом ще ефективніше і швидше, ніж в Ухані і при цьому майже без летальних випадків.
Національний характер країни
Йдеться, напевно, про інше. Про національний характер країни, що стала жертвою епідемії, і про рівні організації державних служб. Дисципліноване і вимуштруване системою покарань за непослух населення Китайської Народної Республіки допомогло державним службам у боротьбі з вірусом. Вільне, але відповідальне населення Гонконгу теж допомогло державним службам практично не допустити поширення вірусу на своїй території.
Це як при нічному шумі мотора під під’їздом в 1937 році. «Приїхали, але, слава богу, не за мною, а за сусідом!»
Гучне і життєлюбне населення Італії, ясна річ, не відразу оцінило небезпеку, але державні служби включилися з такою ж силою, як і в КНР, а в соціальному плані – навіть доклали більших зусиль! Чи знаєте ви, що українці, які постійно проживають в Італії з посвідкою на проживання, і які не повернулися в Україну, зараз отримують матеріальну допомогу від італійського держави. Треба тільки відправить запит на спеціальний ПІН-код допуску до вебсайту соціальної допомоги. Німеччина уникла надвеликих жертв вірусу знову ж таки завдяки національному характеру народу, дисципліни і довірі до державної системи.
Нас по-справжньому поки ще не торкнулася епідемія. Як і за часів сталінської залізної руки ми можемо думати: «а може пронесе!». Це як при нічному шумі мотора під під’їздом в 1937 році. «Приїхали, але, слава богу, не за мною, а за сусідом!»
Сталін в голові не врятує депутата Ківу чи вас від вірусу
Ніякий Сталін в голові або над головою не врятує депутата Ківу чи вас від вірусу, якщо ви не будете виконувати прості і всім зрозумілі правила безпеки і особистої гігієни.
І щоб зберегти ясність розуму і тверезість суджень, відверніться від гніву в бік тих, хто повернувся, подбайте краще про своїх близьких і їхню безпеку під час цієї вірусної кризи. І пам’ятайте, що Сталін – це теж вірус, і набагато небезпечніший, ніж Covid-19.
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
