«Волонтери: сила небайдужих» – таку назву має книжка, яку презентували в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану у Києві. Вийшла книжка у тернопільському видавництві «Джура». Це 28 документальних історій про волонтерок і волонтерів, які підтримали країну у перші роки збройної агресії Росії проти України. Автором книги є співробітниця Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Наталія Позняк-Хоменко. Серед історій є розповідь і про журналістку Радіо Свобода Богдану Костюк.
У презентації книжки брали участь відомі волонтери, чиї історії увійшли до книги: Наталія Воронкова, засновниця Волонтерської сотні «Доброволя», Натан Хазін, співзасновник волонтерського проєкту «Аеророзвідка», Анжеліка Рудницька, президентка мистецької агенції «Територія А», Іванка Поровська, виконавчий директор ВГО «Крим з Україною», Тамара Горіха Зерня, волонтерка й авторка книги «Доця», Наталія Герасименко, волонтерка із Донецька, прототип героїні книги «Доця», Денис Блощинський, засновник фундації соціальних інновацій «З країни в Україну», Олена Сотничек, засновниця соціального проєкту «Крамничка добра».
«Офіс у видавництві перетворився на склад, з одного боку, медикаменти, а тут у мене макарони під столом, а тут сума грошей, у десять разів більша за мою річну зарплату, а це буде тепловізор. І в якийсь момент я зрозуміла, що вже не можу «розпорошуватися», і ось це, що навколо мене, воно важливіше, ніж те, що я можу зробити як письменниця. Я написала заяву з проханням відпустити в відпустку на невизначений термін у зв’язку з ситуацією в країні. І, як ви розумієте, на роботу я вже не повернулася», – розповіла на презентації книжки Лілія Мусіхіна, очільниця Тернопільського штабу Самооборони в 2014–2016 роках.
Із історій про конкретних людей і конкретні події, які увійшли в книжку, простежується історія героїзму людей, які вирішили на фронті і в тилу обороняти Україну від агресора.
Винахідливі й ініціативні українські волонтери, і в Україні, і в українській діаспорі, у перший період війни, поки державна машина тільки починала поволі перелаштовуватися, перебрали на себе увесь спектр завдань із забезпечення бійців на передовій – від їжі, одягу, взуття, медикаментів, пересувних бань і аж до автомобілів, прицілів та тепловізорів.
Навіть безпілотники у перші роки війни розробляли волонтери...
А волонтерський проєкт «Аеророзвідка» фактично став «очима армії».
«Наш проєкт розпочинався у липні 2014 року після перших зіткнень українських вояків із супротивником у секторі «М», біля Амвросіївки. Тоді вже українські бійці отримали бойовий досвід і відчували, що їм бракує оперативної інформації про супротивника, а точніше – на той час була загальна необізнаність щодо дій супротивника. Де стоїть його військова техніка, звідки стріляють і звідки незабаром можуть прилетіти «гради» чи міни – такої картини бракувало», – розповідав співзасновник проєкту, учасник Революції гідності, командир єврейської сотні Майдану Натан Хазін.
Наталія Воронкова – засновниця «Волонтерської сотні «Доброволя», яка допомагає пораненим у зоні бойових дій та медичним закладам, а також дитячим будинкам та інтернатам на сході України.
«Ми спочатку займалися пораненими майданівцями, їхньою реабілітацією довгий час. Потім в лікарню швидкої допомоги потрапили перші поранені з 95-ї бригади, це бригада, з якої в мене почалася війна – «розстріл» їх під Краматорськом коли був. І вони мені сказали, що отам, у військовому шпиталі, є ще поранені. Так я опинилася у військовому шпиталі. Наша зона відповідальності – це поранені у військовому шпиталі, мобільні шпиталі, медики на фронті, військові, і дитячі будинки, інтернати або школи або невеликі села, куди майже ніхто не доїжджає», – розповідала Воронкова Радіо Свобода.
Радіо Свобода поставило кілька запитань авторці документальної книжки про волонтерів Наталії Позняк-Хоменко:
– Які визначальні риси, на вашу думку, є спільними для усіх волонтерів?
– Перша спільна риса, визначена вже у назві книжки – це небайдужість. І – відповідальність. У час, коли всі були розгублені і не знали, що робити, волонтери першими взяли на себе відповідальність і за нашу армію, і за нашу державу. І їм, разом із добровольцями вдалося те, що здавалося неможливим – закласти основи нової української армії.
Волонтери дали оборонцям сенс – для чого вони воюють і за що вони воюютьНаталія Позняк
Саме волонтери допомогли тисячам українців абсолютно мирних професій, висмикнутих зі звичного життя, стати воїнами.
Не лише тому, що вони їх одягли, нагодували і забезпечили всім тим, з чим можна воювати. А в першу чергу тому, що вони дали їм сенс. Сенс того, для чого вони воюють і за що вони воюють.
Взагалі, в книзі є багато моментів, які засвідчують, як нереальне ставало реальним – саме тому, що волонтери не замислювалися над цим – вони просто робили свою справу. Тому що це треба було зробити.
Це ще одна риса, яка об'єднує всіх волонтерів – шукати не виправдання, а можливості і ніколи не зупинятися, доки справу не зроблено.
Наразі, у волонтерстві лишися найстійкіші, для кого це стало сенсом життя і які просто не уявляють, як може бути інакше.
– Як все починалося?
– 14 березня 2014 року перші люди з Майдану пішли на полігон у Нових Петрівцях, а далі пішли на війну. А потім були хвилі мобілізацій.
Люди абсолютно мирних професій, люди «висмикнуті» з життя, мали стати воїнами за дуже короткий час. І саме волонтери допомогли їм стати воїнами й дали сенс, за що боротися.
Коли привозили малюнки, вив’язані бабусями шкарпетки, куртку із запискою «віддаю тобі останнє, повертайся живим». Люди, які вперше взяли в руки зброю, розуміли, що вони захищають людей, які на них сподіваються. Я сама нещодавно повернулася з передової, і ми там потрібні. Потрібне спілкування, потрібне відчуття, що це все недаремно.
Тут є неймовірні розповіді про те, як цілі міста піднімалися на те, щоб допомогти своїй військовій частині. 28 історій – тут об’єднана вся Україна.
Тут історії від Львова до Одеси, від Володимира–Волинського до Харкова, тут є людина із Донецька, яка розповіла, як це бути волонтером і допомагати нашим воїнам. Книжка про всю Україну, про різні прояви волонтерства.
Волонтери– це не тільки ті, хто допомагає армії, але й ті, хто допомагають пораненим, ті, хто підтримували культурно, хто їздили й досі їздять із концертами, ті, хто налагоджували культурний діалог із мирним населенням» – поділилася авторка книги на презентації.
– Чим зараз займаються волонтери?
– Дехто досі допомагає армії чи опікується пораненими, дехто, як Леся Литвинова, зараз переключився на допомогу хворим на COVID-19, дехто зайнявся психологічною підтримкою та реабілітацією побратимів, як ще одна героїня книги Наталка Чекмарьова (Сонечко). Дехто пише книги про війну, як Тамара Горіха Зерня. Але вони й досі на передовій і, як сказала на презентації Іванка Поровська: «У мене є сумна новина – ми не зупинимося. І наш «тривожний наплічник» завжди стоїть напоготові».
– Ще один момент, на якому я хочу наголосити, і на якому наголошують усі волонтери на наших презентаціях. Насправді і ті 28 історій, які увійшли в книгу, і ті гучні імена, які ми десь чули і знаємо – це лише верхівка айсберга, бо за кожним із них стоять сотні і тисячі інших: тих, хто, як сказала Діана Макарова, «обклав себе добровільним військовим податком» і регулярно скидає кошти на волонтерські рахунки, тих, хто шукає, купує, привозить, дає знижки на товари для фронту. Тих, хто організовує різні акції на підтримку армії.
І, що дуже важливо, до цього так само долучаються діти: ті, які на початку війни тільки народилися чи ще ходили в садочок.
От днями я їздила на передову із земляками із Рівненщини, і вони привезли гостинці для дітей із сиротинців із прифронтової зони від ровесників із Дубровицької школи–ліцею. І на кожній коробочці була наліпка: «Діти – дітям». От із такого культурного діалогу починається Україна.
Як сказала на презентації Анжеліка Рудницька: «Це неправильно, коли журналісти кажуть, що війна іде на сході України. Не треба так ділити. Війна іде в Україні, і це стосується кожного.
– До волонтерської роботи долучалася і журналістка Радіо Свобода Богдана Костюк.
– Так. Особливу увагу в книзі ми приділили волонтерам, яких більше немає з нами, їхні імена згадали в блоці «Пам’ять».
І серед них – і Богдана Костюк.
У Богдани було дві волонтерські риси: надзвичайна комунікабельність і бажання допомогти. Вона вміла зводити людей між собою і в багатьох справах саме вона виявлялася тією важливою ланкою, без якої ця справа просто не була б вирішена або була б вирішена трішки не так.
А ще варто згадати, як вона переконала колектив Радіо Свобода віддати премію на пандус в Київському госпіталі. І як вона через посольства допомагала вирішувати питання з лікуванням наших поранених.
У Богданки завжди були якісь справи із збиранням потрібного, якісь передачі – вона просто не могла лишатися осторонь того, що відбувалося.
До речі, скоро вийде книга спогадів про Богдану Костюк. У квітні хочемо зробити презентацію.
Насправді ми змогли в цій книзі показати лише маленьку частинку тієї неймовірної роботи, яку зробили і продовжують робити волонтери. Лише окремі історії, яких насправді тисячі і тисячі. Але й вони реально демонструють, на що ми здатні, якщо захочемо. Як сказала та ж Наталка Чекмарьова: «Це наш вибір: боротися чи жалітися? Усвідомлювати й цінувати перемоги чи плакати над поразками?
Здорова нація – це та, яка бере на себе відповідальність і думає, як перемогти, а не на яких умовах здатися. І на цій війні ми вчимося перемагати». Хочеться, щоб люди, які читатимуть цю книгу, теж задали собі це питання і чесно дали на нього відповідь.
Як свідчать результати опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Київським міжнародним інститутом соціології – у 2015–му 47% українців тим чи іншим чином були долучені до волонтерства. І як вдало відмітила Наталія Позняк–Хоменко, закінчуючи презентацію, – усе в наших руках, потрібно тільки величезне бажання.
«Ця книга дуже потрібна майбутнім студентам, учням. Це буде потрібно через 10 років молоді, яка народилася за Майдану й виростає, вже сприймаючи ці події як «динозаврячу історію». А ще через 10–15 років наросте стільки міфів й пропаганди, перекручувань, що до правди й реальних свідчень буде неможливо докопатися. Але буде ця книга. Будуть інші документальні книги. Це робота для наступних поколінь», – наголосила Тамара Горіха Зерня.
Книжка «Волонтери: сила небайдужих» стала продовженням серії видань Українського інституту національної пам’яті, розпочатої книгами «Дівчата зрізають коси» та «Капелани. На службі Богу й Україні».
У містах України відбудеться серія презентацій книги «Волонтери: сила небайдужих». Вже зараз книжку можна завантажити у відкритому доступі за посиланням: https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/volontery-syla-nebayduzhyh
