Доступність посилання

ТОП новини

«Даю надію, що треба жити»: історія переселенки, яка проводить заняття з арт-терапії для ВПО


Оксана Шелест з колегами під час заняття для родин переселенців у Запоріжжі, 4 листопада 2023 року
Оксана Шелест з колегами під час заняття для родин переселенців у Запоріжжі, 4 листопада 2023 року

ЗАПОРІЖЖЯ – Жителька Херсонщини Оксана Шелест нині допомагає родинам, які, як і її власна, були змушені покинути рідні домівки через повномасштабне вторгнення РФ до України. Проводить у Запоріжжі в парі з психологом заняття для жінок-вимушених переселенок з дітьми. Первинно Оксана відвідувала подібні заняття як звичайна учасниця. Та згодом їй запропонували попрацювати з дітьми, адже жінка присвятила 25 років свого життя роботі з ними – була вихователем у спеціалізованому садочку для дітей з вадами мовлення у рідній Каховці. Нині ж Оксана Шелест проводить родинні заняття з арт-терапії для мам-переселенок і їхніх дітей.

Оксана Шелест разом з колегами проводить заняття для вимушених переселенок з дітьми. Для тих, кому, як і її родині, довелося покинути свою домівку через російську агресію.

«Коли ми приїхали в Запоріжжя з окупації, великий такий шлях пройшли, то для мене це було повернення до життя, тому що я втратила свою працю, своє коло не тільки друзів, коло, де я спілкувалась з дітьми. Це моє життя було», – ділиться, що для неї означають такі заняття.

Нова Каховка

Оксана 25 років пропрацювала з дітьми – була вихователькою дитсадка. Жила з родиною у Новій Каховці Херсонської області. Її місто від перших днів повномасштабного вторгнення Росії до України – в окупації.

«Перші два тижні просиділи у підвалі, тому що в місті, навколо міста стояли «Гради». І вони кидали їх на правий берег. Це було важко. Я навіть згадувати іноді не хочу таке, тому що це біль, страх. Мабуть, страх – найперше, бо коли ти підіймаєшся з підвалу, щоб перекусити, біля під’їзду в цей час починається кулеметна черга. Виявляється, нас так привчали до «комендантської години».

Вирватися з окупації

Шлях на підконтрольну Україні територію для родини Оксани виявився не з легких. Родин шукала безпечних для себе маршрутів:

«Виїхати дуже важко було. Через Крим ми не хотіли – наша родина вирішила, ми не поїдемо через Крим, через Росію. Люди проклали шлях до Миколаєва через Херсон, і потім від Херсону на Кривий Ріг. Давидів Брід називався. Але там дуже багато людей загинуло».

Українці, які вирвалися із окупації. Новий наступ армії РФ?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:23:09 0:00

Вихати з окупації родині Оксани вдалося тільки влітку 2022 року через гуманітарний коридор, що тоді ще діяв у Василівці Запорізької області.

«Влітку відкрили перехід «Василівка» біля Запоріжжя. Ми вирішили їхати. Це була я з чоловіком, дитина і мама моя. Дуже тяжко було переїжджати, бо ми прожили в полі 5 днів. Дуже повільно пропускали, бо всіх обшукували. Поряд розривалось, але що робити? Назад повертатись ми точно не хотіли», – пригадує співрозмовниця Радіо Свобода.

У Запоріжжі

Вибравшись з окупації, родина Оксани опинилась у Запоріжжі. Тоді це був своєрідний гігантський хаб для переселенців з окупованої території Запорізької, Донецької та Херсонської областей, які через Василівку виїжджали до підконтрольної Україні території.

В місті діяли різні програми і організації з підтримки людей, що змушені були через війну покинути свої домівки. Так, на очі Оксані потрапило оголошення в телеграм-каналі про захід «Безпечного простору для жінок та дівчат, що постраждали від війни».

«На той момент це було важливо – розповісти, хто ти, звідкіля і що болить. Я раз прийшла. Потім виявилось, що це проєкт на постійній основі, і ще раз прийшла. І так пішло, приходила, плакала. Так, було дуже тяжко перші рази. Але почали приходити одні й ті ж мамочки, ті ж дівчата. Ми почали спілкуватися все більше і більше. І в мене зараз є моє коло друзів», – каже Оксана.

Первинно вона відвідувала заходи «Безпечного простору для жінок та дівчат, що постраждали від війни» як звичайна учасниця. Та вже згодом почала працювати з дітьми, які приходили до простору разом з рідними:

Під час заняття з дітьми Оксана запропонувала їм розмалювати власну емоцію
Під час заняття з дітьми Оксана запропонувала їм розмалювати власну емоцію

«Якраз була кімната для дітей, зона для дітей. І з дітьми теж треба було, щоб хтось перебував, хтось з ними гуляв, і мені запропонували побути з дітьми, ми там гралися. Одне за іншим. Потроху, потроху пішло. І зараз проєкт постійно працює».

Розпакувати валізи

Жінки-вимушені переселенки разом зі своїми дітьми під час заняття з арт-терапії роблять обереги для українських бійців
Жінки-вимушені переселенки разом зі своїми дітьми під час заняття з арт-терапії роблять обереги для українських бійців

Та Оксана не лише зараз знову працює з дітьми, а пішла вчитися арт-терапії для дітей. Паралельно проводить для мам-переселенок і їхніх дітей спільні заняття з арт-терапії, організацію яких взяв на себе фонд «Імпульс.ЮА», що до повномасштабного вторгнення займався розвитком і підтримкою дітей у Запоріжжі.

Сьогодні на занятті роблять обереги для українських військових в шпиталь. Оксана показує створені юними учасниками заходу та їхніми рідними поробки.

«Надихає результат. Результат – це що діти гордяться тим, що вони роблять. Є вже посмішки. Є те, що приходять батьки не один раз, по кілька разів, раз і розповідають: «Ми почали вдома більше приділяти уваги своїм дітям», – каже жінка.

В планах в Оксани – продовжити навчання: пройти курс з арт-терапії для дорослих і, можливо, навіть освоїти професію психолога.

Жінки-вимушені переселенки разом зі своїми дітьми під час заняття з арт-терапії роблять обереги для українських бійців
Жінки-вимушені переселенки разом зі своїми дітьми під час заняття з арт-терапії роблять обереги для українських бійців

Каже: хоче розвиватися, жити повним життям і налаштовує на це й переселенок з дітьми, що відвідують її заняття з родинної арт-терапії.

«Я їх розумію. Я біль теж перенесла. Перенесла і переношу досі ось це бажання повернутися додому, ось цей сум за рідним містом. Я їх розумію, тому мені якось легше до них підходити, з ними розмовляти. Буває таке, що мами і поплакатися хочуть. Але я їм даю надію, що треба жити. Я в голові розпакувала валізи і почала жити тут. Бо дитині потрібна мама яка? Не нервова, спокійна, впевнена. Розпаковуйте валізи. Живіть тут і зараз», – каже Оксана.

  • Зображення 16x9

    Євгенія Назарова

    Співпрацює з Радіо Свобода з 2015 року. Народилася в 1985 році у Запоріжжі. У 2007 році закінчила історичний факультет, а у 2011 році – аспірантуру Запорізького національного університету. Має ступень кандидата історичних наук. Із 2013 року працює у сфері журналістики.

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG