Запоріжжя – Рік роботи та близько 500 учасниць – це все про Центри підтримки і розвитку жінок, що діють на Запоріжжі. Починався цей проєкт навесні 2022 року як психологічна допомога жінкам-переселенкам, який переріс у спеціально створені для них «безпечні простори». Які результати їхньої діяльності та чим вони займаються, дізнавалося Радіо Свобода.
Уже рік на Запоріжжі працюють Центри підтримки і розвитку жінок. Наразі вони діють в обласному центрі та одному з населених пунктів поряд з ним, у селі Лукашеве Запорізького району.
Починали центри свою роботу спочатку як «Безпечні простори для жінок і дівчат, які постраждали від війни» ще у квітні 2022 року, розповідає координаторка проекту у Запорізькій області Наталя Селюкова:
«Почалося все насправді ще у квітні минулого року, коли зрозуміли, що потрібно починати працювати з людьми. До того ми більш займались саме гуманітарною допомогою – і ліками, продуктами харчування, засобами гігієни для територій, які залишились в окупації. Але з квітня минулого року вже почали працювати з жінками, саме з надання психологічної допомоги. І побачили, що є потреба у системній роботі».
За рік роботу створені спеціально для допомоги жінкам-переселенкам осередки пройшли трансформацію від «безпечних просторів» до «центрів розвитку».
«Перші місяці десь до жовтня минулого року сама нагальна потреба була в психологічній підтримці. Тому ми більше робили акцент саме на цьому. Але на певному етапі вже було недостатньо просто проговорювати з жінками ті проблеми, ті страхи, які в них є. І ми починали вдаватися до інших форматів.
Це була і арт-терапія, це були якісь лекції про мистецтво, але все підпорядковувалось тому, що в цих арт-терапіях, цих лекціях є ще й інші якісь складові. Тобто, наприклад, через фільми, через лекції ми підводили жінок, в тому числі і до протидії і попередженню гендерно-зумовленого насильства», – каже Наталя Селюкова.
«Після жовтня, в листопаді вже почалися саме більше запити на спілкування, на комунікацію, тобто вже була потреба в певних групах людей. І відповідно почали проводити ще додаткові заходи більш зорієнтовані на згуртування. Поступово вкрапляли в усе це економічну незалежність».
Координаторка проекту у регіоні відзначає, що діяльність просторів є досить гнучкою. Кожного місяця координаторки на місцях проводять опитування учасниць, відвідувачок центрів, і визначають, які потреби ті мають. І на цій основі планується робота Центрів підтримки і розвитку жінок. Наразі ті працюють за 4 основними напрямками.
Кожного місяця ми проводимо збір потреб і визначаємо, за яким напрямком нам потрібно працювати
«Перше – це психологічна безпека. Друге – це саме фізична безпека, тобто у нас проходили і проходять на сьогодні і тренінги з мінної безпеки, і першої домедичної допомоги, і самооборони.
Це і гуманітарна підтримка, і гуманітарна безпека. І тут ми передбачали і періодично надаємо гуманітарну допомогу. Це переважно засоби гігієни. Але це знову таки за потребами жінок. Ми складаємо перелік того, що конкретно потрібно і потім надаємо», – розповідає Наталя Селюкова.
А четвертим напрямком безпеки, над забезпепеченням якого працюють організатори просторів, є економічний:
«На сьогодні у нас вже стартував такий великий блок заходів саме щодо фінансової незалежності жінок, фінансової стабільності. Це були тренінги з розробки ідей і тренінги з написання бізнес-планів, з проектного менеджменту тощо. Тобто особливість в тому, що ми спираємось на потреби. Кожного місяця ми проводимо збір потреб і визначаємо, за яким напрямком нам потрібно працювати»
Виклики
За кожним викликом стоять якісь нові результати
«Насправді ми не сприймаємо щось як складнощі. Ми сприймаємо це як виклики, над якими потрібно працювати. І відповідно коли бачиш, що ти спланував так, а воно пішло трохи не так, і при чому через якісь зовнішні причини... Наприклад, минулого року у жовтні у Запоріжжі почались масові обстріли. Звісно частина людей мала виїхати, і ми на певний час переводили всі заходи в онлайн, і ця затримка не зіграла в плюс. Але, як виявилося, вже у листопаді до нас приєдналося багато нових жінок. Тобто за кожним викликом стоять якісь нові результати», – розповідає координаторка проєкту в Запорізькій області.
Ми взяли людей, які не дотичні до цієї сфери – просто їх навчили з нуля
Одним з проблемних моментів, який постав на початку роботи «безпечних просторів» – це брак кадрів:
«Ми відчули ще на самому початку, що нам не вистачає людей, які б професійно могли у цьому працювати. Але ми взяли людей, які не дотичні до цієї сфери – просто їх навчили з нуля. І сьогодні ми в принципі абсолютно задоволені роботою цих людей і розуміємо, що вони і надалі можуть бути імплементаторами цього на інших територіях, – каже Наталя Селюкова. –
Минулого року у нас вже були запити від жінок, які приїхали до нас з інших територій – і Запорізької, і Херсонської, і Донецької області, що вони хотіли б продовжувати подібну діяльність, створювати подібні простори безпосередньо після повернення до дому».
Кожен раз, коли звертаються до мене, то в мене душа радіє, що я чимось можу допомогти
Однією з тих, кого навчили і залучили у роботу в «безпечному просторі» стала координаторка такого у селі Лукашеве Запорізького району Олена. Вона і сама вимушена переселенка. З Красногорівки Донецької області.
«Коли я приїхала в Лукашеве, то після того активного життя, яке я вела у Красногорівці, думала, я з глузду з’їду. Бо 4 стіни і ти не знаєш, чим себе зайняти, і це дуже важко. Я знайшла в Інтернеті, як плести кашпо, вмовила чоловіка, він купив мені весь матеріал, і я почала робити це кашпо. Їх замітили у старости, в громаді, і тут приїхала Наталя з презентацією проєкту.
І мені запропонували роботу, я згодилась. Але це геть інша робота, чим я вела до цього, чим я жила. Звісно мені було дуже страшно, бо це інший напрямок. Це робота з жінками, це постійне спілкування, підтримка. Геть інше», – ділиться Олена.
Пояснює чим займалась раніше: «Я була ФОпом. В мене був магазинчик. І потім я ще організувала фермерське господарство, і працювала на землі. А тут мені прийшлося освоювати комп’ютер, про що я взагалі не мала уявлення, що це таке. Нічого. Все по-тихеньку, все вийшло».
Наразі вона з відвідувачками простору, координатором якого є, готує проект на грант зі створення соціального підприємства.
Ми хочемо не тільки надавати допомогу, а ще й відстежувати результат
«Для кожної людини важливо бути комусь потрібним, затребуваним. І коли дівчата кажуть за їхні запити, що вони хочуть, як вони це хочуть облаштувати і питають якісь поради, кожен раз, коли вони звертаються до мене, то в мене душа радіє, що я чимось можу допомогти їм. Коли у них щось виходить, що вони хочуть – це відчуття неземні», – додає координаторка простору у Лукашево.
Здобутки
Наталя Селюкова, що координує загалом проект у регіоні, ділиться: «Ми хочемо не тільки надавати допомогу, а ще й відстежувати результат. Бо як побачили, що від разової допомоги дуже він такий відносний. Але коли жінки на постійній основі відвідують простір, коли вони отримують психологічну допомогу, то відповідно ми можемо помітити якісь зміни, якісь зрушення».
І їх можна побачити прямо на самому святкуванні річниці центрів. Координаторка Центру у Запоріжжі Ірина показує святковий торт. Його спеціально до річниці зробила одна з учасниць проекту на ім’я Людмила.
«Вона спочатку дуже переживала, що в неї виходять такі вироби, вона не вміє їх ще так гарно робити, як знаєте, класичні торти, що зараз пропонують. Але воно у неї настільки смачне, настільки домашнє, що ти відчуваєш, що це робила твоя матуся або бабуся. І ти розумієш, що кращого ти ще не коштував», – каже Ірина.
Коли почала вже відвідувати простір, то зіткнулася з тим, чим займатися, щоб якось переключити свою увагу і заспокоюватись?
Авторка торту – переселенка з одного з прифронтових міст Запорізької області. Розповідає як почала займатися кондитерською справою:
«Це взагалі моя мрія…Не з дитинства, а з юності. Так, як я проживала у селі, то такої можливості не було тоді. Це були домашні якісь кондитерські вироби. На любителя скажімо так. А потім, коли подорослішала, то робота діти, сім’я. Також були якісь такі сімейні тортики, тістечка. А вже коли стикнулись з вторгненням в Україну, прийшлося переселитися. З міста Оріхова я сама».
Переїхавши до Запоріжжя, жінка почала відвідувати місцевий «Безпечний простір»:
«І коли почала вже відвідувати простір, то зіткнулася з тим: чим займатися? Чим займатися, щоб якось переключити свою увагу і заспокоюватись? Якщо чесно, то це моє задоволення. Я це відпочиваю, коли займаюся цими витворами кондитерськими. І так все почалось. Один, два.. Хтось замовив – то родичи, то знайомі. Це мені подобається, я надихаюся цим, заспокоююся. Ось так і вийшов цей тортик сьогодні», – каже Людмила.
Відвідуючи простір вона знайшла нових друзів і знайомих. А ще дізналась нове про власні можливості і здібності:
«Як звичайні жінки, багато хто вміє в'язати, вишивати, малювати. Я вважала, що я цього не вмію і це не моє. І взагалі як кажуть, дві ліві в мене. Коли почала тут відвідувати простір, я не розуміла, чому я сюди ходжу, бо я нічого не вмію. Але тут я навчилася малювати, в'язати, вишивати… Ми тут багато чим займаємось. Я зрозуміла, що не все так погано, і я це вмію. Просто треба бажання і час мабуть. Тобто для себе я дуже багато чого відкрила – можливостей своїх».
Люди в мене повірили – допомогли мені знайти роботу, сказали, що в мене все вийде
Відвідування центру допомогло повірити у власні сили ще одній Людмилі, переселенці з нині окупованої військами РФ Михайлівки Запорізької області. Створені нею букети квітів сьогодні на святковому заході. У рідному населеному пункті вона малу невеличку тепличку – вирощувала квіти у горшиках та на зріз для продажу
«Ми переїхали до Запоріжжя і було дуже тяжко психологічно десь піти на роботу. Якщо ти йдеш на роботу, ти вже якби додому не збираєшся. А ми збирались кожного дня. І знайомі розповіли мені, що є такий простір. Ми прийшли – і на першому зайняті мене як прорвало...», – каже жінка.
Незважаючи на всі жахіття війни, на важкі стани, жінки все одно можуть рухатися далі
«Я розповіла все – чим я займалась, як я вирощувала, які сорти. І в перший же день були люди, які б купили, те, чим я займалась, але воно все лишилось на окупованій території. І тут люди в мене повірили – допомогли мені знайти роботу. Сказали, що в мене все вийде. За допомогою цих людям, що в мене повірили, дійсно в мене все вдалося. Зараз я працюю флористом-продавцем. Надалі хотілось би мати свій власний бізнес та ним займатись».
І це не єдині історії змін та успіхів у житті жінок, які стали відвідувачками «безпечних просторів» упродовж року їх діяльності.
«Є у нас жінка, яка певний час не працювала у бухгалтерії, але це та її база і те, що їй подобається. І на сьогодні вона працює на одному з підприємств безпосередньо головним бухгалтером. У Лукашевому теж є такий позитивний досвід, коли жінка озвучила, що завжди мріяла працювати з тістом, але якось в житті все пішло по іншому.
І на сьогодні вона працює в одній з фірм, яка саме займається тістом. Тобто це такі дрібні речі, коли людина згадує, що їй хотілось, і на сьогодні, незважаючи на всі жахіття війни, на важкі стани, жінки все одно можуть рухатися далі», – ділиться Наталя Селюкова.
Я не кудись приходжу, я приходжу майже додому
Та головним результатом координаторка проєкту у Запорізькій області вважає саме появу на базі центрів сталих спільнот:
«Я розумію, що таких просторів, як наш, в принципі, в Запоріжжі багато. Але найбільше досягнення, що ми змогли створити саме стійкі групи. І на сьогодні жінки, які ходять саме до нас, вони спілкуються поза простором, вони допомагають одна одній, тобто якщо потрібно кудись піти, то хтось може залишитися з дітьми, вони збираються на святкування якихось свят.
Перше моє дуже велике здивування було, коли жінки почали святкувати свої дні народження і дні народження дітей безпосередньо у нашому просторі, бо це про своє. Тобто я не кудись приходжу, я приходжу майже додому».
