Перший президент незалежної України Леонід Кравчук в інтерв’ю Білоруській службі Радіо Свобода називає ситуацію у Білорусі людською та політичною трагедією.
Підписант Біловезьких угод вважає, що зараз немає сенсу закликати Лукашенка зупинити насильство, і що міжнародна спільнота повинна допомогти у вирішенні політичної та гуманітарної кризи в Білорусі. Публікуємо скорочену версію інтерв’ю.
«Він вірить, що Росія завжди допоможе йому особисто, а не Білорусі»
– Пане президенте, яка ваша оцінка того, що відбувається в сусідній країні – як людини, і як першого президента України?
– Мені шкода, що в Білорусі відбувається така трагедія – людська та політична. Я думаю, що Лукашенко за 26 років при владі перетворився у саму владу. Людського в ньому фактично не залишилося. Він увесь зітканий із влади. Тому він не може усвідомити себе без влади. Він втрачає усе людське, а сприймає лише адміністративно-владне. Тому для нього люди – це матеріал для керування, а не громадяни, яких треба поважати, які є джерелом влади.
Але тут також є і вплив Росії. Він вірив і вірить, що Росія завжди допоможе йому особисто, а не Білорусі, і цим він скористається у критичних ситуаціях, що, власне, ми і бачимо сьогодні. Ось ці два моменти і зробили з нього керівника, який втратив людські якості гуманності, добра та поваги, співчуття до людей.
«Зараз немає сенсу закликати Лукашенка до чогось»
– Чи бачите ви зараз сенс у закликах до Олександра Лукашенка і його силовиків спинити насилля? Які міжнародні механізми можна задіяти у такій ситуації? Що може зробити Україна, люди та влада?
– Я думаю, що зараз немає сенсу закликати Лукашенка до чогось. В ньому, окрім адміністративно-диктаторського, з’явився ще страх і бажання покарати тих, хто посмів виступити проти нього. Покарати їх за це. Тому вже нема підстав думати, що його ще можна у чомусь переконати. Я думаю, тут може спрацювати лише одне (на що не варто сподіватися) – щоб Росія офіційно заявила і відмовилась від будь-якої допомоги Лукашенку. Але, на мій погляд, цього не станеться, і Путін буде його підтримувати.
Тільки спільні зусилля світової спільноти, європейських держав, у тому числі України, на що він у тому числі негативно реагує і хворобливо навіть, часто дозволяє собі випади й оцінки проти України, хоча в нас до білорусів і до Білорусі дуже поважне ставлення.
Тільки спільні зусилля. Я маю на увазі, повинен бути тиск на Росію паралельно із тиском на Білорусь. Тиск на Росію може допомогти і Україні зупинити війну на Донбасі і будувати мирне життя в усіх регіонах України. Світова спільнота повинна діяти рішуче, тому що ці антидемократичні спалахи, спалахи конфліктів, які створює Росія, вельми небезпечні не лише для України та Білорусі, але і для Європи, для світу, для всіх нас.
«Це треба вирішувати не через м’який, а жорсткий підхід»
– Багато українських аналітиків проводять паралель із Майданом і кажуть, що якби в Україні стільки людей вийшли на вулиці, як у Білорусі наприкінці серпня, то від такого умовного Окрестіно нічого не лишилося б. Але білоруси обрали інший і дуже довгий шлях – мирної революції. Як ви оцінюєте цей вибір?
– Якби у Білорусі при владі була людина демократичного складу, від якого білоруси просто по-людськи стомилися, то такий шлях був би слушним. Мені було приємно бачити, коли жінки вийшли з квітками. Але проти кого ці квіти? Кому ці квіти? Ті, хто йшов від влади, йшли з автоматами проти цих квітів.
На мій погляд, тут потрібна жорстка постановка питання. І ті політики Білорусі, і ті кандидати в президенти, всі, хто балотувався, повинні звернутися до світової спільноти і поставити питання інакше: це потрібно вирішувати не через м’який, а жорсткий підхід.
Я думаю, що білоруський народ впорається із цим. Наш шлях більш революційний, але він також не дав ідеального результату, призвів до конфлікту в багатьох районах, цим скористалась Росія, захопила Донбас, анексувала Крим. По-різному можна підходити, але так чи інакше результат буде позитивним, бо час інший, світ інший. Люди з амбіціями тоталітарщиків (я їх так називаю) – як білі ворони. Їх люди не сприймають. Бо люди інші, думають інакше.
«Навряд чи у нього буде нормальне життя, якщо він залишиться у Білорусі»
– В Україні живуть чотири колишніх президенти – ви, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Петро Порошенко, і кожен відіграє важливу роль в українському суспільстві. Ще один колишній президент ховається в Росії. Як ви думаєте, чи є шанс в Олександра Лукашенка побувати на цій поважній позиції колишнього президента, чи залишився лише такий шлях, як у Віктора Януковича?
– Навряд чи у нього буде нормальне життя, якщо він залишиться у Білорусі. Можливо, десь у глибинці білоруського життя – у селах, районах, менше ворожості до Лукашенка. Я це розумію, бо суджу по Україні. Але та частина суспільства, активна, звичайно не зможе змиритися з тим, що ця людина, яка принесла стільки нещасть, залишиться. Його тримання за владу всупереч здоровому глузду та жертви, які стали можливі через це владне бажання, не думаю, що йому пробачать. Йому буде важко жити у такому середовищі, і він буде змушений покинути Білорусь.
«Не білоруси винні у цьому, винна влада»
– Ви очолюєте перемовну «мінську групу» з врегулювання ситуації на Донбасі, і вже заявляли про неможливість її перебування в Мінську, і що, можливо, вона переміститься у Відень. Яка ситуація зараз із цією групою?
– Боротьба за мир, за демократію, за свободу неможлива на майданчику в країні, хоча я і не ототожнюю Лукашенка і країну, але через ситуацію, що склалась, де відбуваються такі криваві драматичні події, антидемократичні і антилюдські. Я не думаю, що такий майданчик підходить для ухвалення рішень гуманітарного загальнолюдського характеру.
Тому Україна шукатиме інший шлях, щиро подякувавши Білорусі і білоруському народу за надану можливість. Але не білоруси винні. Винна в цьому влада. Ми не можемо ігнорувати вплив влади на ці процеси.
«Я розумію білоруських пенсіонерів»
– За кілька годин до нашого інтерв’ю закінчився марш пенсіонерів у Мінську, на якому також були затримання. Щоб ви могли сказати не тільки пенсіонерам, але й усім білорусам, які, не зважаючи на репресії та погрози, продовжують висловлювати свою громадянську позицію?
– Мені наступного року виповниться 87 років. Я пережив польську, німецьку та московську окупації. Зараз я переживаю доволі складну ситуацію, коли частина української території окупована Росією. У мене всередині визрів глибокий непримиренний протест проти насилля, нелюдського ворожого ставлення лідера і влади загалом до людини. І тому, звичайно, я розумію пенсіонерів. Саме тому я назвав свій вік.
Але я хочу звернутися до всіх білорусів. Не можна діяти згідно із законом проти тих, хто порушує закон і зробив ці порушення нормою. Закон і добро не застосовувати проти людини, яка творить беззаконня і зло. Зло необхідно зупинити обов’язково. Сьогодні влада у Білорусі на чолі із Лукашенком – це зло.
