Визнання Голодомору геноцидом українського народу подекуди в світі розпочалося ще до того, як у самій Україні в 2006 році був ухвалений відповідний закон. Першою державою в 1993-му стала Естонія. В заяві Рійґікоґу (парламенту) Естонії від 20 жовтня того року йшлося: «Засуджуючи комуністичну політику геноциду в Україні, … естонський народ солідарний з українським народом і пам’ятає разом з ним важкі жертви геноциду 1932 та 1933 років». Станом на сьогодні, крім України та вже згаданої Естонії, Голодомор в Україні 1932–1933 років геноцидом визнали Сполучені Штати Америки, Канада, Австралія, Латвія, Литва, Польща, Угорщина, Грузія, Португалія, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, а також держава Ватикан.
Позицію Великої Британії, громадянин якої, журналіст Ґарет Джонс свого часу був одним із перших, хто намагався розповісти світові правду про знищення українців голодом, прокоментувала в нещодавньому інтерв’ю виданню «Главком» посол в Україні Мелінда Сіммонс. «Британський парламент визнав Голодомор, але не визнав того, що це можна назвати геноцидом», – сказала вона, зауваживши, що «питання пов’язано повністю з юридичним визначенням».
У 2017 році британський уряд пояснював, що Голодомор відбувся до того, як у грудні 1948 року Генеральна асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, і що норми міжнародного права не можуть застосовуватися ретроспективно.
Офіційний Лондон використовує термін «геноцид» лише до злочинів у Сребрениці, в Руанді, стосовно Голокосту та геноциду ромів, тобто до того, що визнано міжнародними злочинами міжнародними військовими та кримінальними трибуналами.
Міждержавні інституції, наголошують фахівці, також прямо не називають Голодомор в Україні 1932–1933 років геноцидом.
У спільній заяві держав-членів ООН від 2003 року (до 70-ї річниці Великого голоду) застосовується формулювання «національна трагедія українського народу». Європейський парламент у резолюції 2008 року визнає Голодомор «жахливим злочином проти народу України та проти людяності», а Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) – «злочином радянського режиму проти власного народу, злочином проти людяності» тощо.
Про Голодомор як акт геноциду в заявах не йдеться.
З іншого боку, розмірковують правники, Голокост визнали геноцидом аж через 60 років, і це при тому, що він був засуджений трибуналом у Нюрнберзі. Голодомор 1932 та 1933 років почали досліджувати лише зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році.
Автор правового терміну – про Голодомор як «класичний приклад радянського геноциду»
Автор правового терміну «геноцид» – польсько-американський юрист єврейського походження Рафал (Рафаель) Лемкін наголошував: «Це не просто масове вбивство. Це – геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури і нації». Лемкін промовив це у виступі в нью-йоркському Мангеттен-центрі в 1953 році, коли згадував трагедію Великого голоду в радянській Україні.
Свого часу Радіо Свобода опублікувало переклад тексту Лемкіна з архівного фонду Нью-Йоркської публічної бібліотеки. В ньому юрист описує спроби винищення української нації тоталітарним комуністичним режимом.
Наводимо деякі уривки з цієї роботи:
- «Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, щоб паралізувати решту організму»;
- «Поряд з атакою на інтелігенцію ішов наступ на церкву, священників і церковну ієрархію – «душу» України»;
- «Третє вістря радянської атаки було спрямоване проти фермерів – великої маси незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку вживали проти них, є, мабуть, найстрашнішою з усіх – виморювання голодом»;
- «Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації».
Саме завдяки наполегливості Рафала Лемкіна, колишнього студента-юриста Львівського університету, Організація Об’єднаних Націй у 1948 році ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Конвенція стала фактично першою угодою з прав людини нового часу. Норма в ній, що забороняє геноцид, належить до імперативних (обов’язкових, таких, котрі скасувати не можна) у міжнародному праві.
Конвенція не застосовувалася протягом тривалого часу, аж до того моменту, як положення цього міжнародно-правового договору взяв до уваги Міжнародний трибунал щодо Руанди, де в 1994 році стався геноцид проти етнічної меншини – народності тутсі. Низка високопосадовців держави та військових діячів отримали за злочин геноциду кримінальні покарання.
Щодо історій Рафала Лемкіна та ще одного видатного юриста-міжнародника, теж вихідця з юридичного факультету Львівського університету початку ХХ століття Герша Лаутерпахта, запропонованих ними понять «геноцид» і «злочини проти людяності» тощо, все це докладно описав наш сучасник – професор права в Університетському коледжі Лондона Філіп Сендс. Його книга з переплетінням минулого й сьогодення має назву «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова», вона побачила світ у 2017 році в Україні.
Донецьке село Удачне та Голодомор 1932–33 років у фотографіях Марка Залізняка
Злочин геноциду чи злочин проти людяності? Що кажуть сучасні правники та історики
Ставити під сумнів, що Голодомор був злочином геноциду на тій підставі, що трагічні події «відбулися до набуття чинності Конвенції», означає суперечити самому собі. Так вважають чимало сучасних дослідників правової проблематики Голодомору.
«Термін використовувався на Нюрнберзькому процесі 1945 року, стосовно подій в Туреччині 1915 року тощо. Зокрема, термін «вірменський геноцид» застосовується в численних монографіях, хоча трапився задовго до Голодомору 1932–1933 рр. в Україні», – пише в своїй науковій роботі докторка права, керівниця Центру міжнародного захисту прав людини на факультеті правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Мирослава Антонович.
Комуністичний тоталітарний режим намагався «переформатувати» українців через сільське населення – носіїв національних традицій, звичаїв, культури, способу життяІван Петренко
Також юристка-міжнародниця звертає увагу, що сам Лемкін під поняттям «геноцид» розумів «не лише дії, спрямовані на фізичне знищення конкретної нації, але й різного роду процеси, що починають руйнувати матеріальні та духовні цінності в державі, котрі необхідні для існування та розвитку такої нації».
Тому невипадково, вважає заступник директора Інституту дослідження Голодомору Іван Петренко, «комуністичний тоталітарний режим намагався «переформатувати» українців саме через сільське населення – носіїв національних традицій, звичаїв, культури, способу життя з шанобливим ставленням до праці на землі». Таку думку кандидат історичних наук висловив під час вебінару «Голодомор і нація: вплив через покоління». Нещодавній віртуальний захід було організовано глобальною Мережею нащадків Голодомору та міжнародним координаційним комітетом Світового конгресу українців у справі Голодомору.
Серед негативних морально-психологічних наслідків Голодомору, які відчуваються в суспільстві й донині, Іван Петренко називає певну відчуженість і поляризацію в суспільстві, недовіру до влади та державних структур, подекуди – особливо це спостерігається серед старшого покоління – звичку боятися.
До цього можна додати маніпуляції частиною українського суспільства та політикуму, власне, самим терміном «геноцид». На протестних акціях лунають вимоги «зупинити тарифний (пенсійний, газовий)», а віднедавна – й «ковідний геноцид».
Юристи-міжнародники вважають, що до суто правничого терміну слід ставитися обережно, кліше тут недоречні. «Відповідно до Конвенції про геноцид, ним у тому числі може бути навмисне створення умов для повного (або часткового) знищення расової, релігійної, національної, етнічної групи як таких», – звертає увагу асоційований професор і асоційований декан Школи права Університету КІМЕП з Алмати (Казахстан) Сергій Саяпін. – Кажучи про геноцид, потрібно доводити багато факторів: що був намір, що він був спрямований проти однієї з цих груп, що дії були розраховані на повне або часткове знищення цієї групи».
Сергій Саяпін, професор-правник із Казахстану, де під час голоду в 1932–1933 роках загинули не менше за 40% населення, – прихильник точки зору, що говорити про геноцид до того моменту, як у 1948 році Генасамблея ООН ухвалела Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, «юридично некоректно». «Але під правову кваліфікацію «злочинів проти людяності» Голодомор підпадає однозначно», – додає він.
Доказів геноцидного наміру чимало – архівні директиви, постанови, інші документи свідчать про намір знищити саме групу, а не окремих людей. Тому однозначно Голодомор був геноцидомМирослава Антонович
Вже згадуваний вище юрист Герш Лаутерпахт розробив визначення злочинів проти людяності під час Другої світової війни, виходячи з того, що такими можна визнавати практики нелюдського поводження, що не обов'язково збігаються з масовими вбивствами. Термін «злочини проти людяності» використовувався в роботі Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі (1945–1946), присутній у тексті вироку трибуналу.
«На відміну від злочинів проти людяності, що завжди спрямовані проти конкретних людей, Голодомор націлювався на українську національну групу. Був намір знищити її – вочевидь, частково, не повністю, адже вона була доволі чисельною на той момент. Українців вбивали голодом, бо вони належали до національної групи. Доказів саме спеціального, геноцидного наміру чимало – в архівах знайдені директиви, постанови, інші документи, що свідчать про намір знищити саме групу, а не окремих людей. Тому однозначно Голодомор був геноцидом, «злочином злочинів», – додала в розмові з Радіо Свобода докторка права Мирослава Антонович.
Як дивитись у минуле, щоб воно не повторилося?
«Точно не через «креативні» спроби скуштувати те, що їли люди в Голодомор, щоб в такий сумнівний спосіб солідаризуватися з їхніми стражданнями», – впевнена кураторка проєкту «Минуле/Майбутнє/Мистецтво», професорка Одеського національного університету імені Мечникова Оксана Довгополова:
– Це клоунада та знущання над гідністю людей, які пережили голод. Якщо ти з’їв одноразово шматочок вареної шишки, це не означає навіть наближення до досвіду людини, що помирає голодною смертю.
Меседж «це наша історія» не означає нічого. Людина має розуміти, навіщо вона пам’ятає ту чи іншу подію, чим вона важлива для її ідентичності. Пам’ятати можна або для того, щоб пишатись, або для того, щоб застерігати – більше такого не повинно статися.
Три геноциди Україна пережила протягом ХХ століття: Голодомор 1932–1933 років, Голокост, депортацію кримських татар у 1944 роціОлександр Мережко
Як розповів Радіо Свобода народний депутат України, юрист-міжнародник Олександр Мережко, нещодавно в Берліні він виступив перед петиційним комітетом Бундестагу й аргументами намагався переконати німецьких колег визнати Голодомор геноцидом.
«Робота в цьому напрямку має продовжуватися, особливо серед німецької молоді. Досвід України в ХХ столітті унікальний за своєю гіркотою. Проти неї було скоєно найбільш небезпечні серед усіх злочинів – три геноциди країна пережила протягом століття. Це Голодомор 1932–1933 років, Голокост, депортація кримських татар у 1944 році. Наслідки діянь тодішнього комуністичного тоталітарного режиму були для України руйнівними. Ми маємо визнати, що наше постгеноцидне суспільство повинно прожити цю соціально-психологічну травму. І нам потрібно боротися, щоб ці злочини визнали геноцидом широко в світі», – вважає він.
Читайте більше: Свідчення про Голодомор
