Перед Хмельниччиною. Загальний розбрат

(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)

У 1626–1627 роках кримсько-український союз припинив існування як цілісна угода. Якась частина козаків воювала на боці хана, але інша – проти нього. Та й в самому Криму непорозуміння між братами-співправителями досягли критичної межі.

(Продовження попередньої частини циклу. Її опубліковано тут)

22(12) грудня 1625 року велике військо, складене з кримських татар і буджацьких ногайців, рушило на Річ Посполиту (московські джерела подають їх кількість аж до 80 тисяч, але це явне перебільшення, поляки писали про 15-20 тисяч). Очолював похід сам хан Мехмед ІІІ Герай та протурецьки налаштований нуреддін Азамат Герай. Разом з ними перебували і козацькі «випищики» з нового реєстру (зберігся лист очевидця – козака Олексія Гордієвича – про перехід за два тижні до православного Різдва на службу до Шахіна Герая перших 10 козаків, а за деякий час двоє посланців закликали калгу виступити проти короля Сигізмунда ІІІ).

У січні 1626 року кримська армія перейшла Південний Буг та пройшла Поділля, Галичину і Волинь, а деякі загони дійшли навіть до власне польських земель. В умовах триваючої війни зі Швецією цей напад виявився доволі болючим. Протести з Варшави до Стамбула були відхилені, мовляв, Сигізмунд так і не приборкав козаків, а поминки хану явно недостатні – за пів року замість очікуваних трьох. Крім того, османська канцелярія запевняла королівський уряд, що хан напав самовільно, без султанської згоди.

Але це була неправда. Шахін не просто не взяв участь у поході, він ще й повідомив про нього польського гетьмана Станіслава Конецпольського, доклавши до свого листа султанський фірман. Звістка ця дійшла з певним запізненням, однак тепер гетьман і коронний стражник (щось на кшталт головного прикордонника) Стефан Хмелецький були підготовлені. Зібрані ними війська (9–13 тисяч бійців), в складі яких теж були козаки, вирушили напереріз армії хана.

Мехмед, не зважившись на битву, повернув назад. А щоб на зворотному шляху його не перехопили коронні війська, він вирішив відступити через Дністер до турецької Молдови. 21 лютого нового стилю кримці переправилися через річку, але покинули обоз із 4 гарматами та велику кількість захоплених бранців. Однак найбільші втрати припали на саму переправу, бо якраз почався льодохід, і тисячі вояків потонули. В середині квітня армія повернулася до Криму.

Свій зиск із польсько-турецького загострення спробували отримати нереєстрові українські козаки та донці. Ще у березні 400 запорожців та донців вирушили з Дону під керівництвом запорізького полковника Олексія Шафрана на Трапезунд та взяли його штурмом. Відразу після цього Шафран організував ще один напад, але вчетверо меншими силами, тож без особливих здобутків. Третій похід у квітні довелося перервати через шторм і відступити на Січ.

На самому Запоріжжі великому походу завадив козацький гетьман Михайло Дорошенко. Навесні він вибрався на Січ, поставив там залогу з реєстровців, а всі «чайки», до яких зміг дотягнутися, знищив. У Стамбулі, натомість, очікували на відплату за ханський похід – переповідали, що поляки дозволили козакам зібрати 400, 700 чи навіть 1000 «чайок» та спалити османську столицю вщент. У реальності в рейд на Босфор у травні вибралися хіба 60 козацьких суден, з яких 15 було втрачено. Більшість запорожців повернулися додому, лише один чи два загони дещо затрималися – наприкінці липня нового стилю був спалений Карахаман, біля якого відбулася нещаслива минулорічна битва, а в серпні 12 «чайок» наздогнали турки в гирлі грузинської річки Ріоні (чи ті звістки стосуються однієї флотилії, чи двох різних – невідомо).

Тепер уже імперія мала завдати удару у відповідь – і навесні султан Мурад IV наказав кримцям повторити похід. Однак цього разу спротив Шахіна був такий, що ані він сам, ані хан не зрушили з місця, лише ногайський бей Кан-Темір із синами наприкінці травня пустошив Поділля, але не надто вдало.

26(16) серпня 1626 року Шахін прислав запорожцям листа, з якого ми довідуємося, що козацько-татарська співпраця не переривалася: «Я бусурманин, але я свою присягу дотримую – писав він. – А те ваше товариство, котре при мені є, коли зі мною на черкесів ходили, яких побито, які померли, а інші побусурманилися, а інші й зараз перебувають при мені». Шахін просив дозволити рядовим запорожцям вербуватися до нього на службу, за це заплющував очі на пограбовані козаками села та нагадував про можливість вільної торгівлі сіллю. За московськими даними, упродовж 1625–1626 років не менше від 500 запорожців брали участь у воєнних експедиціях калги.

У тому таки серпні Конецпольський з більшістю військ відійшов на шведський фронт. До речі, десь тоді ж почалися і шведсько-українські переговори. Спочатку козаки пропонували Сигізмунду ІІІ вивести чайки в Балтійське море для війни зі шведами, але потім самі шведи заохочували козаків вийти на Балтику для війни проти поляків. Усі ці розмови тривали до 1631 року й закінчилися нічим.

Тим часом зі Стамбулу до Криму прийшов ще один султанський фірман про напад на Річ Посполиту. Більше того, король Швеції Густав Адольф закликав кримського хана здійснити похід, запропонувавши потроїти поминки, якщо він займе польський престол. Перспектива не викликала очікуваного ентузіазму, позаяк Мехмед та Шахін залишилися вдома. Однак кримське чимале військо повів нуреддін Азамат, а до нього приєдналися сини Кан-Теміра. Спільні сили нараховували від 20 до 40 тисяч людей.

У другій половині вересня Азамат ударив безпосередньо на Київщину та став табором під Білою Церквою. Коронного війська і магнатських загонів було лише 3 тисячі солдат, зате Дорошенко привів від 1,5 до 6 тисяч козаків. Частина кримців роз’їхалася палити околиці, і Хмелецький, не очікуючи на їхнє повернення, 9 жовтня (29 вересня) 1626 року атакував табір і захопив його. Переслідування втікачів тривало кілька годин, потім польсько-українське військо повернулося назад і розбило поодинці решту загонів, які йшли на з’єднання з головними силами. Пізніше неподалік Фастова були вщент розгромлені сини Кан-Теміра. Польські реляції говорять про 1000 вбитих і 1200 полонених кримців і ногайців та лише про 40 убитих своїх. Навіть якщо ці цифри неточні, вони непогано показують співвідношення втрат. 29(19) жовтня рештки кримських військ повернулися додому.

Невідомо, чи це фіаско так вплинуло, чи просто стався нещасливий збіг обставин, але приблизно о цій же порі черкеський рід Беслене вийшов з послуху хану і відмовився платити йому данину. В лютому 1627 року Мехмед взяв із собою 10 тисяч кримців і ногайців та вирушив на Північний Кавказ. Там на хана уже чекали черкеські союзники на чолі з його тестем Газі-беєм. Але не встигли війська з’єднатися, як ватажок ногайців Салман-Шах-мірза застрелив Газі-бея через давню кровну ворожнечу, а потім разом зі своїми загонами негайно кинувся тікати.

Розгніваний Мехмед наказав Шахіну затримати Кан-Теміра – сюзерена Салмана – і спитати з нього за кров родича. Однак в останній момент той буквально в одному каптані, кинувши все, вислизнув та поскакав з найближчим оточенням до Буджаку. Калга 20(10) травня відправив за ним безуспішну погоню, а потім полонив родичів Кан-Теміра й оголосив, що віддасть їх на люту смерть, якщо ногайський бей не повернеться. Той відмовився, і тоді Шахін живцем спалив його родину, включаючи вагітну дружину. Після цього війни на винищення вже було не уникнути.

Проковтнувши образу на султана, Кан-Темір звернувся до Стамбула з пропозицією скинути бунтівливих братів і запропонував свої послуги їх спіймати. Можливо, саме у цей час до османської столиці приїхав і кримський нуреддін, зрікшись свого хана. І тоді ж, у червні, з небуття виринув колишній кримський правитель Джанібек Герай, пообіцявши султану в разі повернення на трон негайно піти війною на Персію.

Однак Мурад IV поки що не наважився розправитися з Мехмедом і Шахіном. Ще наприкінці минулого року хан скерував до Стамбулу посланця з ідеєю відбудови в нижній течії Дніпра двох фортець для перешкоджання козацьким морським походам. Османський уряд радо відгукнувся – і почав збирати по всій імперії матеріали та робітників. Олії у вогонь підлили і запорожці, здійснивши навесні (не пізніше травня) невеличку експедицію під Очаків на 60-80 «чайках».

Ані польському уряду, ані козакам перспектива появи нових турецьких фортець не здавалася втішною, але й доводити до відкритої війни з Османською імперією ніхто не бажав. Тож коли 15(5) липня 1627 року капудан-паша Гасан Фірарі прибув до Очакова і намірявся рухати углиб українських земель, Хмелецький з кордонною вартою та козаками заступив йому дорогу. Переговори, як прямі, так і за посередництвом молдавського господаря, тривали кілька місяців і закінчилися в середині вересня. Паша відмовився від плану будівництва фортеці на османському березі Дніпра та підтвердив заборону кримцям нападати на Річ Посполиту в обмін на аналогічну заборону щодо козаків. Втім, як зазвичай, ця угода нічого не вартувала – уже в листопаді запорожці здійснили ще один морський рейд, а якийсь невеличкий кримський загін тоді ж був розбити козаками у степу.

На кримському березі справа закінчилася відновленням невеликої фортеці Іслам-Кермен. Хан досяг бажаної мети – посилити напруження у полько-турецьких відносинах, завдяки чому підвищив власну значущість. Однак надмірне зміцнення османської присутності в Причорномор’ї в його плани не входило. За повідомленнями московських посланців у Криму, хан жив з султаном «ні в мирі, ні в брані», і більше того, домовлявся з Московією про союз проти Речі Посполитої, заявляючи уголос, що має намір розгромити запорожців, і закликав царя вчинити так само з донцями. Калга ж продовжував плекати надію у союзі з козаками перемогти Кан-Темира.

Обидва брати активно готувалися до війни і для цього проводили реквізиції майна своїх багатих підданих. Мехмед вислав до Сигізмунда листа (отриманий 15(5) грудня), в якому вимагав виплатити поминки аж за сім років. Король навіть не відгукнувся. Запахло новою війною – в січні 1628 року Хмелецький розсилав листи шляхті, попереджаючи її про кримську загрозу. Однак того разу війна вибухнула в іншому місці – і неочікувано продемонструвала життєздатність кримсько-українського союзу.

Далі буде.

Оригінал​ публікації – на сайті Крим.Реалії