Перед Хмельниччиною. Перші непорозуміння між козаками і кримцями

(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)

Рік 1625-й мав стати для козаків та кримців часом тріумфу. У планах були спільні походи проти московського царя та османського султана. Однак внутрішні протиріччя та зовнішні загрози, навпаки, призвели до значних непорозумінь між союзниками.

(Продовження попередньої частини циклу. Її опубліковано тут)

На кримсько-московському кордоні зростало напруження. Перше російське посольство в правління Мехмеда ІІІ Герая прибуло до Криму ще в травні минулого, 1624 року. Список спірних питань включав, як завжди, напади донських козаків на півострів і нерегулярну виплату царським урядом традиційних поминок. Хан прийняв посланців стримано, але поклявся підтримувати мирні відносини із сусідом. Натомість калга Шахін Герай демонстративно відмовився зробити це, а потім ще й пограбував посольство, мотивуючи це компенсацією недоїмок. А в серпні Шахін захопив у Керчі в полон московського посла, який прямував до Стамбула, та турецьких послів, які поверталися з Москви – калга запідозрив їх у підготовці російсько-турецької угоди проти Криму. Частина посольства була перебита під час штурму, решту розпродали на ринках, а всіх послів стратили в Карасубазарі. Росія тоді проковтнула зневагу.

І ось 25(15) квітня 1625 року нові посланці явилися перед очі Шахіна. Той закидав їм відсутність боротьби з нападами донців, які тієї весни вже встигли сплюндрувати приморські села під Гезльовом (Євпаторією). Посли відповідали, що царі над козаками не панують. Калга заперечив: «Слухайте мене, що я стану говорити. З черкасами я помирився, і вони нині біля всього Криму по морю ходять, а лихого нічого не чинять. А у нас з вами що за мир – ви приходите за миром, а козаки донські, приходячи, воюють безперервно».

Потім Шахін нагадав московитам про вбивство в Астрахані його батька Саадета Герая і, розпалившись, розірвав царського листа, а самих послів і перекладача велів дерти за бороди. Цього разу все скінчилося краще – насильно напоївши гостей вином і вдягнувши у халати, калга відіслав їх геть.

Однак ця зустріч стала поштовхом для підготовки великої війни з Росією. Шахін зібрався відрядити Кан-Теміра для відволікаючого удару по південних московських землях, а самому в цей час напасти на Астрахань. Після здобуття міста калга планував спуститися на Дон і розігнати тамтешніх козаків. Для штурму потрібна була відповідна піхота, тож Шахін звернувся по допомогу до запорожців. На Січі спалахнули дебати про доцільність такої виправи, але врешті-решт 800 охочих звідти з гарматами прибули до Криму.

Втім, експедиція так і не відбулася, тому що невдовзі між Шахіном та запорожцями сталося серйозне непорозуміння. У травні козаки здійснили два морські походи: перший скоро закінчився із незначними результатами (визволили небагатьох бранців), зате другий струсонув усю Туреччину. Зі сходу в море вийшли донці небаченими раніше силами – 2 тисячі людей. Вони вирушили безпосередньо на Трапезунд і опинилися там першими. Запорожці мали виступити одночасно із заходу й об’єднати сили з донцями, але в останню мить вирішили перед тим пошарпати околиці Стамбула. Османський флот спробував їм перешкодити, але безуспішно. Спаливши 250 сіл уздовж узбережжя, запорожці підійшли до Трапезунда, який уже штурмували донці.

Після чотириденних боїв об’єднані козацькі сили взяли місто, крім цитаделі, але потім наспіли турецькі галери. Зі значними втратами козаки відступили, а відпливши подалі, після взаємних звинувачень, вступили в бій: «І у черкас із донськими козаками був бій між собою через те, що козаки донські поспішили прийти під місто перші за них, і отамана донського кращого вбили, і після бою розійшлися».

Запорожці прибули під Гезльов напередодні 21(11) травня і там звинуватили Шахіна у прямій зраді: «Шан-Герай-царевич відпускав нас з Дніпра турецькі міста воювати, а сам до турків звістку послав, що ми йдемо». Саме цим козаки пояснювали несподівану атаку османського флоту. Не чекаючи повернення на Січ, запорожці переобрали старшину – скинувши тих, хто укладав угоду з калгою кількома місяцями раніше.

Крим охопила тривога перед неминучим, здавалося, розривом союзу та війною з козаками. Під Гезльов стягувалися кримські загони, а до запорізького табору вирушили вози із припасами. Нарешті, прибув сам Шахін і відрадив козаків від штурму міста. Сучасники вже не сподівалися на збереження кримсько-українського союзу, а вже пізніше, у червні, з Січі надійшов лист, в якому запорожці перераховували свої образи та погрожували походом на Крим. Гарнізон Ор-Капу (Перекопу) довелося посилити. Втім, того разу минулося.

Події наступного місяця приховані в хаосі джерел. Можна лише припустити, що частина рішуче незадоволених запорожців з новими отаманами на чолі повернулася на Січ, а решту Шахін вмовив продовжувати похід: «щоб вони пішли на море під турецькі міста, а він піде під турецькі міста полем». У будь-якому разі козаки в липні оволоділи Синопом і простояли там кілька тижнів. Звідти вони рушили до Стамбула, але османська столиця цього разу була настільки укріплена, що козаки проминули її, навіть не спробувавши «окурити порохом».

Зневірившись у можливості наздогнати «чайки» у відкритому морі, адмірал Реджеб-паша повів свої 43 галери напряму до Очакова, сподіваючись перехопити запорожців на зворотному шляху. І хоча йому довелося чекати довго, у перших днях серпня нового стилю він був нагороджений – неподалік фортеці Кара-Кермен (Карахарман, в сучасній Румунії) він наштовхнувся на козаків. Спалахнула жорстока битва. Всупереч фантастичним оповіданням турецьких хроністів, вона була скромною за масштабом – не більше 130 «чайок» – та закінчилася не так вже й фатально для українців. Достовірно відомо про 17 захоплених «чайок» та 270 полонених. Однак у Стамбулі восени влаштували з нагоди перемоги урочистий тріумф.

Втім, буквально за три дні після битви запорожці розгромили у гирлі Дніпра ще одну турецьку флотилію та повернулися на Січ приблизно 25(15) серпня.

Тим часом травневий розгром Трапезунда дав можливість Стамбулу вбити двох зайців одним пострілом – покарати Польщу за недбалість у козацькому питанні та перевірити лояльність кримського хана. В липні до Кефе підійшов потужний османський флот, привізши нового намісника та підкріплення для гарнізону. Дізнавшись про прихід кораблів, Шахін зі своєю гвардією вирушив до Дніпра, закликаючи собі на допомогу ногайців, та ночував на човнах, готовий до різних несподіванок. Мехмед же навпаки, вийшов до турків з привітаннями та запевненнями, що проти султана він не воює. Але того разу йшлося про іншу війну.

Від самого початку року Мурад IV неодноразово вимагав від Мехмеда та Шахіна виступити в похід на перського шаха Аббаса І, але кожного разу отримував відмову – мовляв, кримські війська потрібні вдома для захисту власних кордонів від поляків і донців. Насправді ж Шахін підтримував із шахом приязні стосунки – зберігся лист, в якому той запевняв, що не допоможе султану у війні, і називав себе «рабом шаха». Однак саме на офіційному виправданні у Стамбулі й вирішили підловити кримського правителя.

Султан вимагав негайно рушити в похід проти Сигізмунда ІІІ, щоб покарати того за часті напади запорожців, особливо за останній. Тоді Мураду стане зрозуміло, що хан – на його боці, та й кордони ханства будуть у безпеці. Якщо ж Мехмед і Шахін хочуть бути разом із поляками та козаками проти султана, то він готовий до війни. Розривати щойно укладений з Річчю Посполитою мир хан не хотів, і вирішив потягнути час, забажавши офіційного запрошення до походу. Стамбул очікував на такий фортель, і уже в серпні до Криму прибув чауш із дорогоцінною шаблею, каптаном і султанським фірманом. Мехмед, не поспішаючи, скликав беїв на нараду, на якій час походу був відкладений до появи на ріках першої криги.

Паралельно погіршувалися польсько-українські відносини. Дізнавшись про перший морський похід, уряд у середині червня прислав на Січ комісара, який суворо заборонив такі речі під загрозою воєнної сили.

Сам король у листі 20 липня ще раз підкреслював умови порозуміння із запорожцями. Він хотів, щоб козаки не залишали місць, визначених для їхнього перебування, підкорювалися юрисдикції польського гетьмана і місцевих влад, не втручалися у релігійні справи, не приймали на Січі втікачів з інших держав і не зав’язували з тими державами жодних контактів без згоди монарха. Однак вимоги Варшави були проігноровані. У серпні 500 донців і невелика кількість запорожців здійснили вилазку під Очаків: спочатку їм сприяла удача, вони розбили турецьку ескадру, але під час безуспішного штурму міста зазнали серйозних втрат, а потім ще й потрапили у шторм, хоча це не завадило їм на зворотному шляху спалити Кілію.

Певно, це стало останньою краплею, і в середині вересня польський гетьман Станіслав Конецпольский з 8 тисячами солдатів рушив до Дніпра. 11(1) жовтня коронне військо підійшло до Канева. 3 тисячі тамтешніх козаків відступили з боями до Черкас, де з’єдналися із 2 тисячами побратимів. Не маючи змоги битися, українці спустилися ще нижче за Крилів, до річки Цибульник, де отаборилися. Звідти їхня старшина тижнями переписувалася із Конецпольським, закликаючи того дочекатися прибуття із Запоріжжя гетьмана Марка Жмайла та вирішити справу миром. Той погодився.

І, певно, саме в цей час козацькі гінці дісталися Бахчисарая, де запропонували Мехмеду спільно виступити проти поляків. Хан відповів згодою… але так і не прийшов. Ми вже не дізнаємося, чи він не встиг підготуватися, чи не вважав себе зобов’язаним дотримуватися угоди, укладеної його братом, однак козакам довелося битися самотужки.

Наприкінці жовтня Жмайло підійшов з головними силами, але і Конецпольский отримав підкріплення. Поляків було до 18 тисяч, козаків – понад 20, але вони були гірше озброєні, і до того ж, найдосвідченіші їхні товариші ще не повернулися з морського походу. Втім, після коротких перемовин польські вимоги були відкинуті.

Тоді 29(19) жовтня відбулася битва, після якої українці відступили ще нижче, на сильні позиції поблизу Курукового озера. Кілька польських спроб взяти козацький табір провалилися, тож сторони відновили переговори. 5 листопада (26 жовтня) непримиренного Жмайла скинули з гетьманства, поставивши на його місце Михайла Дорошенка, і того ж дня в польському таборі було підписано перемир’я, а наступного дня українці у своєму таборі присягнули дотримуватися миру.

За Куруківською угодою Річ Посполита оголошувала амністію козакам. Запорізький гетьман мусив отримати підтвердження у коронного гетьмана. Кількість реєстрових козаків збільшувалася до 6 тисяч, їхні попередні права і привілеї підтверджувалися (але лише на державних землях), а платня підвищувалася. Однак заборонялися походи на море і будь-які війни із сусідами, а всі «чайки» мали бути спалені. Козаки не мали права вступати у жодні угоди з іншими державами.

Перший кримсько-український союз був де-юре скасований. Залишалося перевірити, чи продовжував він діяти де-факто.

Далі буде.

Оригінал​ публікації – на сайті Крим.Реалії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Облога Москви, морські походи, «порятунок Європи»: 400 років від смерті гетьмана Петра Сагайдачного